"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
#17 за 25.04.2003
СТАЛІНСЬКИЙ СУП
Іван СОЧИВЕЦЬ
1933-й... Чернігів, вулиця Селюка, 34. Педагогічний інститут. Ми - студенти. Переважно селянські діти, що "дорвалися" до науки. Вперше за роки й роки. Є й міські. Вони трохи відрізняються від сільських. Одягом, портфельчиками, сміливішою поведінкою. Наука - діло добре й похвальне! Та до неї студентові треба ще щось. Хоча б якісь харчі. А то саме роки - голодні й холодні. У всіх нас хлібні картки. По 600 грамів на день. Більше не купиш і не з'їси. Якби до тих грамів та ще мамин борщ, хоч старим салом затовчений, та каша молочна чи хоч з олією. Якби... А в студентській їдальні на сніданок: салат (три - чотири тюлечки з лободою, покрапані олійкою для смаку) та перлова каша-"шрапнель". А на обід... Не кожний на обід копійку має.На наше щастя, майже поруч, на самому березі притоки Десни - Стрижня, працював давній пюрепастильний завод. Він завжди димів і шипів парою. З усього, що він виробляв, ми знали тільки повидло. Гарбузове. Густе, янтарне, солодке. Ріжеш ножем, як масло. Воно продавалося в інститутському магазинчику, де й хліб, але без картки. Купуй хоч і кілограм. Та нашому братові вистачало ледь на сто чи п'ятдесят грамів. До 600 грамів хліба повидло - це вже щось. Плюс у титані чаю від пуза. Тобто окропу. Без заварки й цукру. Факультет наш хіміко-біологічний. Науки цікаві, бо тісно пов'язані з життям. Сидимо на лекції. Зоолог доцент Локоть (між нами - Цузмер) демонструє нам внутрішню будову таргана. Чорного. Ми дивимось на відразливі нутрощі препарованої комахи, а в думках: хліб, повидло, спогад про життя біля мами. Поруч зі мною Семен Трамана. Хлопець високий, кістлявий і худий - аж світиться. Сидить і ніби нічого не чує про таргана. - Семене! Де ти? Лекція ж. - Та задумався, - здригається. - Про що? - Знаєш, їсти хочеться. - Не снідав? - Снідав. Хліб з повидлом. - В їдальню не ходиш? - За що? Ледве вистачало на хліб і повидло. А тепер ось думки всякі в голову лізуть. - Про що думки? - Та ось подумав, - шепоче на вухо Семен, - це ж, напевно, товариш Сталін... - Семене! Он Цузмер пінцетом таргана чикрижить, а ти про товариша Сталіна... Раптом хтось почує? - Розумію. Я не про щось там, а лише... Уявляю собі, що там товариш Сталін щодня їсть суп з макаронами. І вволю. - А чому саме з макаронами? - Я такий дуже люблю. І наїдаюся ним. Та його ж можна й без хліба. Отаке мені б добро, як товаришу... - Трамана! - раптом вигукує наш зоолог. - А йдіть сюди та покажіть внутрішні органи таргана. Зокрема органи травлення. Семен злякано схоплюється з місця, йде до препараційного столика і плутано відповідає на запитання лектора. Але на трійку стягнувся. Сівши на місце, він знову поринає у звабну уяву про суп з макаронами. І до мене благально: - Ти ж нікому не кажи, що я таке подумав про товариша Сталіна. - Не хвилюйся, - заспокоюю товариша. Але тут же сам запалююся ідеєю про суп з макаронами. Згодом я стягнувся на примус, пляшку гасу і заходився варити собі супи з макаронами, заправлені маргарином. Макарони тоді були поширеним продуктом. Кольору сірого, завтовшки з олівець, з діркою всередині. Вариш, а вони злипаються на галушки. Скоро ідея набрала розмаху. "Сталінський суп" увійшов у моду студентського життя. Щоправда, вона почала забуватися, коли в 1935 році скасували карткову систему на хліб... Минули роки й роки. Позаду голод і страшна війна. Багато пережито доброго й недоброго. Та ось спливло в пам'яті те давнє безрадісне. А чого? Сиджу якось, розмірковую про долю оновленої України нашої, порпаюсь подумки в "прожитковому кошику", визначеному нам народними депутатами, підраховую сяк і так. А пенсії, після всіляких платежів, ніяк не вистачає хоча б на щоденний "сталінський суп". І закралася крамольна думка: "А як щодо цього супу хоч у наших правителів? Без проблем?"
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=813
|