Історія життя Христа, - а що такий справді жив на Землі, не можна спростувати, - містить моменти, які не ввійшли до Євангелій. Це стосується насамперед 13 років його подорожей на Схід і факту Воскресіння. Нагадаю, що підлітком Ісуса було віддано до секти есеїв - послідовників пророка Мойсея. Вони мешкали в печерах на берегах Мертвого моря, вели аскетичний спосіб життя; ними Ісус був утаємничений в суть езотеричних знань: недавні Кумранські знахідки підтвердили правильність цієї версії. Згодом (десь у двадцятирічному віці) Ісус вирушив з групою однодумців у тривалі мандри Сходом. Він пройшов пішки й вивчив Персію, Індію, Гімалаї, Тібет. Блискуче знав йогу, буддизм і тібетську медицину. Коли повернувся до Палестини, то володів величезним обсягом знань, мав неперевершені здібності. На тлі закостенілої ідеології фарисеїв і книжників тодішньої Іудеї на чолі з васалом Римської імперії Іродом він сприймався як провісник нового, свіжого і незвичного вчення. У Євангеліях докладно описано події, які передували розп'яттю, і саме розп'яття. Далі спостерігається певний провал, причини якого можна зрозуміти, бо ніхто з євангелістів Воскресіння не бачив. А події тієї далекої п'ятниці розгорталися так. Після третьої години пополудні настала смерть одного з трьох розіп'ятих на Голгофі: існує думка, що Ісус сам викликав смерть, зупинивши для цього дихання. Відомий меценат Єрусалима, який із співчуттям ставився до Христа і його вчення, Йосиф Аримафейський, виклопотав у Пілата дозвіл зняти тіло Ісуса з хреста. Для підтвердження факту смерті було прислано лікаря, що лікував Пілата, сирійця Єйшу. Видатний медик і натураліст, він належав до числа найталановитіших людей свого часу; його називали арабським Гіппократом. На Голгофі він застав Ісуса вже мертвим, але про всяк випадок один з воїнів прохромив бік страченого списом. Тіло спочатку віднесли до саду Йосифа і там, на кам'яній плиті, загорнули в плащаницю. Підборіддя підв'язали хусткою, на складених руках і ногах - полотняні пов'язки. Тіло поклали в труну, яку встановили в раці - ніші в скелі. Чималий загін воїнів прикотив і встановив на вікові домовини величезну кам'яну брилу. Біля домовини цілодобово чергувала римська сторожа: римляни хотіли запобігти фальсифікацій, адже за пророцтвом Воскресіння Христа мало статися на третій день. У ніч на неділю більш як двісті чоловік прийшли до місця поховання, очікуючи на диво, і їхні сподівання справдилися. Тридцять свідків залишили описи Воскресіння Христа. Найзначущі з них - грека Гормизія, біографа правителів Іудеї і прокуратора Понтія Пілата, і вже згадуваного Єйшу. Свідчення Гормизія цінні тим, що в момент Воскресіння Христа він перебував поблизу, супроводжуючи одного з помічників Пілата. Тут важливо враховувати, що Гормизій спочатку упереджено ставився до Христа і, як він сам сказав, вважав його за дурисвіта. У ніч на неділю з власної волі він подався до раки, сподіваючись переконатися в тому, що Ісус ніколи не воскресне, а тіло його буде назавжди поховане. "Наблизившись до труни, десь за півтораста кроків до неї, - пише Гормизій, - ми побачили в слабкому досвітньому мареві варту біля домовини: двоє сиділи, решта лежали на землі біля вогнища. Було дуже тихо. Ми йшли повільно, нас обігнала сторожа, яка мала змінити тих, хто вартував там з вечора. Раптом стало аж надто тихо. Ми не могли зразу збагнути, звідки це світло, але незабаром побачили, що воно випромінюється з рухомої сяючої хмарини: вона опустилася над труною, і там, над землею, з'явилася людина, яка немовби вся складалася із світла. Потім пролунав удар грому, але не з небес, а на землі. Від цього страшного грому нажахана сторожа схопилася на ноги, а потім упала. В цей час праворуч від нас стежкою спускалася жінка. Вона раптом закричала: "Відкрилася! Відкрилася! Відкрилася!.." Тієї ж миті нам стало ясно, що величезний камінь, який лежав на вікові труни, немов сам по собі піднявся, відкривши домовину. Ми дуже перелякалися. Через деякий час світло зникло, і все стало таким, як звичайно. Коли ми наблизилися до домовини, то з'ясувалося, що тіла там уже немає". Єйшу, за дорученням Пілата, з переднедільного вечора був біля гробу з п'ятьма своїми помічниками-сирійцями. Він же був свідком і поховання Христа: в суботу двічі оглядав домовину і за наказом Пілата мав провести біля неї цілу ніч. Знаючи за пророцтва Христа, Єйшу і його помічники-медики цікавилися цим з точки хору природознавців, тому все пов'язане з життям і смертю Ісуса ретельно досліджували. У ніч на неділю вони вартували по черзі. З вечора помічники Єйшу лягли спати, але незадовго до Воскресіння прокинулись і продовжували спостерігати за подіями. "Ми всі - лікарі, сторожа та інші, - пише Єйшу, - були здорові, бадьорі й почувалися як завжди: у нас не було жодних передчуттів. Ми анітрохи не вірили, що померлий може воскреснути. Але... він таки справді воскрес, і всі ми бачили це на власні очі". Якщо розглядати описаний факт під кутом зору наших сьогоденних знань, то можна з певністю сказати, що всі свідки бачили диво, пояснення якому атеїстична наука дати не може. Та повернімося до Єрусалима. Коли жінки вранці завершили похоронні обряди, вони побачили, що тіло щезло. Марія Магдалина поспішила сповістити про це апостолів. Петро та Іоанн побігли на місце поховання. Що ж вони виявили? Плащаниця, зав'язки і хустина - цілі, а тіло щезло... Звичайно, складно пояснити це диво науково, але не менше загадок криється й у феномені плащаниці. Позаду головного вівтаря в Турінському соборі, в королівській каплиці, зберігається пожовкла від часу полотняна плащаниця. Вона має 13,5 фута довжиною і близько 3,5 фута шириною. Коли в рідкісних випадках її виймають із кришталевого футляра і розгортають, на ній можна помітити два тьмяні зображення, утворені на полотні золотаво-коричневими плямами. Одне з них - зображення тіла чоловіка спереду, а друге - зі спини. Причому обидва зображення розміщені голова до голови на відстані приблизно 6 дюймів. Вони досить чіткі. Принаймні можна розібрати, що це зображення чоловіка років 35, гарної статури, з волоссям до плечей, з вусами і короткою бородою. Помітно також, що він був умертвлений у жахливий спосіб: спочатку, мабуть, був катований нагаями, великі карміново-червоні плями покривають ті місця, якими спливала кров з пробитих рук і ніг. Його бік прохромлено так, як це можна зробити списом. По всьому черепу помітні струмочки крові, немов із ран, проколотих тернинами. Але ось що феноменально. Хвилюючий образ проявився лише тоді, коли турінський фотограф синьйор Піа з дозволу кардинала дістав можливість сфотографувати плащаницю. Якими ж були його здивування і побожний страх, коли, проявивши пластину, він побачив не те, що за звичай являє собою негатив з його зворотною перестановкою світла й тіні, а ясне й чітке позитивне зображення, як у видимій дійсності, з відповідним враженням глибини (на знімку). Як людина синьйор Піа був глибоко вражений: він не сумнівався, що обличчя, в яке він вдивляється, з його царственним виразом непереможного терпіння попри тортури було ликом Христа, котрий він побачив так, як ніхто не бачив протягом мало не дев'ятнадцять століть, з часу його життя (це було 1898 року). Як фотограф він одразу збагнув, що позитивне зображення на самій плащаниці є, по суті, фотографічним негативом, який існував ще задовго до того, як люди взагалі дізналися, що таке негатив. Це був реальний науковий доказ, котрий виключає будь-які домисли про те, що плащаниця - справа рук людських. Звістка про це відкриття привернула до плащаниці увагу спеціалістів-експертів з різних країн: спершу - у 20-ті, вдруге - в 70 - 60-ті роки ХХ століття. Було видано ґрунтовні звіти з численними фотознімками... На сьогодні не залишилося і сумнівів в істинності зображення: це підтвердили і зняті голограми. Криміналісти, досліджуючи знімки, знайшли сліди всіх катувань, описаних євангелістами. Вчені-криміналісти, які досліджували плащаницю, були невіруючими. Після роботи з плащаницею вони переконалися: Христос жив, Христос творив, Христос у стражданнях помер за гріхи людства.
НОВ╤ ГРАН╤ ТВОРЧОСТ╤
КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ТЕМА УКРА╥НСЬКОГО К╤НЕМАТОГРАФА
