Версiя для друку Обговорити в форумi

Проблеми фермерства з кожним роком стають дедалі гостріші. Що хвилює фермерів? Чим вони  живуть? Що думають? Про це йдеться в добірці  матеріалів, початок якої був надрукований у попередньому номері газети.

ДЕРЖАВА ГЛАДИТЬ ПРОТИ ШЕРСТІ...
Засідання координаційної ради Асоціації фермерів і землевласників Криму почалося з чисто практичного питання - зі знайомства з роботою крупорушки у фермерському господарстві "Флореаль", яке очолює голова Асоціації Сергій Тур у селі Мазанці Сімферопольського району. Підприємству  виповнився лише рік. Три лінії змонтовані у приміщенні колишнього консервного заводу. Щодоби вони випускають 35 тонн пшеничної, ячної, перлової крупи, переробляють  горох. Працює фасувальний апарат продуктивністю 2 тонни за годину. З відходів виготовляють різні борошняні  кормосуміші. Трудяться на підприємстві 30 чоловік.
Фермерів не на жарт зацікавили можливості  крупорушки. Особливо тих, що увійшли в обслуговуючий  неприбутковий кооператив. На цьому підприємстві вони зможуть переробляти зерно без посередників, що намагаються нажитися на фермерах. На власні очі переконалися: набагато вигідніше самим переробляти свою продукцію. А ще б мати можливість реалізувати її самостійно на ринках. На жаль, як вони повідомили, там їх ніхто не чекає. За словами Сергія Тура, можна вважати за щастя, вибити  місце на  ринках Сімферополя чи інших міст Криму. У своєму фермерському господарстві він вирощує майже 500 голів свиней і 20 корів, але реалізувати продукцію не може. І додав, що коли так буде продовжуватися, то йому доведеться відмовитися від частини паїв, щоб не працювати собі у збиток. А це вже соціальна проблема, питання благополуччя селян. Такої ж думки і фермери Олександр Суслов, Іван Волков, Михайло Драганчук, Юрій Руських.
Справа в тім, що ринки мертвою хваткою схоплені посередниками. Без них туди не проштовхнутися. Вони диктують ціни. Парадокс: нічого не роблять, але живуть набагато краще виробників сільгосппродукції. Спроби фермерів звернути увагу владних структур на таке ненормальне становище ні до чого  путнього не призводить протягом багатьох років. І тому у деяких фермерів опускаються руки: мовляв, державі ми не потрібні. Така ж ситуація і з одержанням кредитів. А без них дуже складно займатися розвитком виробництва.
Втім, останнім часом банки почали повертатися обличчям до фермерів. Бо все помітніші їхні успіхи у господарюванні. Цього разу на засіданні координаційної ради побував директор Кримської філії АКБ "Мрія" Валерій Пробий-Голова. Він прямо заявив, що банк готовий об'єднати зусилля з Асоціацією фермерів республіки і зробити все, щоб вони мали доступ до вигідних  кредитів. Сам банк може навіть взяти участь у лізингових постачаннях і кредитних покупках.
Хочеться сподіватися, інші банки теж зрозуміють, що з фермерами вигідно співпрацювати. Прикро тільки, що цього не бажає зрозуміти рідна держава, точніше, чиновники в міністерських кабінетах.
Після тривалої дискусії фермери виробили єдині підходи до участі у формуванні агроринку. Насамперед, за їхнім переконанням, держава покликана визначити чіткі ціни на основну сільгосппродукцію. У першу  чергу на зерно, ціни на яке не відповідають витратам - трейдери успішно його скуповують за  безцінь. За їхніми словами, потрібна квота держави на виробництво зерна. Його необхідно вирощувати не скільки влізе в засіки, а скільки можна переробити чи продати. Це робиться практично в усіх розвинених країнах. Якщо ж хтось почне демпінгувати, продавати за заниженими цінами, то повинна втрутитися податкова адміністрація і застосувати свої санкції, скажімо, подвійне оподатковування. У свою чергу Асоціація фермерів зобов'язується виробити свої чіткі правила "гри" на ринку і стежити за їхнім дотриманням. Таке співробітництво дозволить навести порядок у виробництві і реалізації продукції і підтримати сільгоспвиробника. Їм так цього хочеться.
На думку фермерів, більше уваги їхнім проблемам стали приділяти Верховна Рада та Рада міністрів автономії. Але багато чого і їм не під силу, тому що законодавча база відстає від часу. Хтось з учасників засідання влучно зауважив, що сьогодні відносини держави з фермерами складаються, приміром, як з поросям: доки воно маленьке, його пестять, годують, а коли підросте, підступають до нього з "холодною зброєю"... А відносини  між фермерами та державою мають бути партнерськими, взаємовигідними, довірливими. Тоді в країні буде статок і люди будуть заможними.
Що до цього додати? І у держави, і у фермерів мета одна. Але що чи хто цьому перешкоджає? Хотілося б би почути відповіді.

БІЛЬШЕ ПОСІЯВ - МЕНШЕ ЗІБРАВ
Фермер Михайло Венський із села Зарічного Сімферопольського району довго  підраховував  свої витрати і доходи. Потім безнадійно махнув рукою:
- Невигідно цього року було працювати. Посуха підвела. Уявляєте, з 200 гектарів одержати трохи більше 200 тонн зерна. Врожайність - 11 центнерів  з гектара. Умовний збиток склав майже 40 тисяч гривень.
І він з таблицями в руках взявся розповідати, куди пішли кошти. І виходило, що  в розрахунку на кожен гектар він витратив 100 гривень на закупівлю насіння пшениці, 62 гривні - на добрива, 30 - на протравлювання, 100 - на ПММ, 60 - на гербіциди, 120 - на збирання, 20 - на  транспорт, 16 - на зарплату і так далі. До того ж, по 28 гривень з кожного гектара він сплатив фіксованого сільськогосподарського податку, по 30 - подоходного податку. Усього  на  вирощування одного гектара пшениці він витратив 1 000 гривень, а ячменю - 850. Утримання гектара парів обійшлося в 350 гривень.
- Добре, що в мене є два американських обприскувачі посівів гербіцидами, - зауважив він. - Вони виручили. Бажаючих ними скористатися було предостатньо. Насамперед, тому, що кожен агрегат за день здатний обробити не 50 гектарів, як вітчизняний, а 250. Помітили  різницю? До того ж, довелося віддавати в оренду три колісних  трактори і два гусеничних. Якби не техніка, мені б не збутися біди.
І відразу розмова пішла про те, що на Заході у випадку стихійного лиха  держава  намагається допомагати землевласникам. У нас же вони кинуті напризволяще. Особливо це відчувають на собі фермери. Узяти ту ж реалізацію зерна.
- Головне наше лихо в тім, що ми, як і колись, беремо за основу не одержання прибутку від виробництва зерна, а вал, - сказав він. - І що вийшло? Два роки підряд Україна одержує високі врожаї зернових, однак хліборобам від того не легше - вони так і  не мають коштів на розвиток свого виробництва, на придбання техніки, переробного устаткування. Населення теж не відчуває на собі його  результатів. А все через те, що українські трейдеры - а це майже 15 великих компаній - скуповують у хліборобів зерно за "смішними" цінами. Пшениця третього класу йде по 380 гривень за тонну,  четвертого класу - по 340 (близько 80  євро). На мій погляд, держава, а не приватні компанії, повинна виступити головним зернотрейдером.
І він  повідомив, що сьогодні в сусідній Польщі тонна такого ж зерна коштує 115 - 120 євро. І це регулює держава. До того ж, там кожен фермер одержує дотацію з розрахунку 60 євро за тонну. Звичайно, йому вигідно трудитися. Навіть у несприятливі роки він зможе втриматися на плаву.
- І взагалі, навіщо Україні стільки зерна? - поставив він риторичне запитання. - Тим більше, що на багатьох площах хлібороби збирають по 20 - 25 центнерів. А економісти підрахували, і я в цьому переконався, зробивши свої розрахунки, що вирощуванням зерна вигідно займатися тільки тоді, коли на гектарі можна одержувати не менш 40 центнерів.  І нинішній рік показав, що в кожнім господарстві вигідніше тримати під парами близько 40 відсотків землі. "Нагуляється" - і дасть високі врожаї. І посуха не буде бити  хазяїна так боляче.
А це можливо, за переконанням Венського, тільки в тому випадку, якщо буде введене квотування на виробництво сільськогосподарської продукції. Тобто коли держава, прорахувавши усі свої можливості, визначить, скільки треба виростити   зерна і куди його збути. Тоді і ціни на нього будуть відповідати реальним витратам. І це не повернення до планового господарювання, а  тверезий розрахунок. Так, до речі, у більшості країн з ринковою економікою.  Там теж є  трейдеры, але вони працюють за державними програмами. І не вони встановлюють ціни, а держава. У нас же  на зерновому ринку суцільний базар. І він, схоже, комусь дуже вигідний. Наші трейдери, по суті, експлуатують вітчизняних виробників зерна, скуповуючи його за  копійки, відправляють зерно за кордон, одержують свою  різницю і  кладуть її в іноземні банки. От і вся політика.
- Прийшов час повертатися до планового виробництва зерна, - повторив фермер, - до державних замовлень на нього. Тоді  у нас були б гарантії, що ми не прогоримо. А лишки сільгосппродукції ми могли б реалізовувати самі. І не вище встановлених цін.
Що тут скажеш? У плановій економіці ми вже жили. І  маємо те, що маємо. Але  як захистити і підтримати сьогоднішнього товаровиробника - поки що толком ніхто не знає. Михайло Венський пропонує один з варіантів. Раціональне зерно у його доказах є. І якщо прислухатися до інших сільгоспвиробників, то, напевно, можна б зібрати безліч таких зернят, які могли б стати золотими для вітчизняної економіки. Пропонуємо вам, шановні читачі, теж висловити свої думки. Адже в дискусії завжди народжується істина.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема "Крим - наш дім"