Версiя для друку Обговорити в форумi

Доброго дня, «Кримська світлице»! Ви вже мої статті в газеті друкували, за що я вам вдячна. Я вже навіть отримала відгуки на свою статтю «Я виглядала з лісу татка».
Написав Олександр Оліник з м. Дубно Рівненської області. Перебуваючи в Криму на курорті, попросив українську газету. Пощастило — в бібліотеці знайшлася «Кримська світлиця»! Йому так сподобалася стаття, що перечитував кілька разів і плакав. Зразу пішов на пошту і передплатив «Кримську світлицю». Дякує вам, що газета дуже цікава і патріотична, і що описує правдиву історію про воїнів ОУН-УПА.
Я знаю і розумію, що в такий скрутний час вам нелегко, але ви сильні і мужні, тримайтеся. Нас багато, і ми разом з вами!
Надсилаю ще один свій рукопис, сподіваюся, що ви його надрукуєте.

Український народ пройшов довгий і нестерпний шлях поневолення, офіруючи на вівтар свободи мільйони людських жертв, і при цьому зумів зберегти в собі оту нерозгадану силу, яку в наших генах залишили нам як національний спадок наші чесні і свободолюбові предки.
На захист українського народу з ініціативи Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери в перші збройні відділи входила в їхні ряди молодь нашого села. Одними з перших були мої батьки.
Тато був воїном УПА, мама зв’язковою-розвідницею, допомагала на всіх теренах повстанської діяльності, за що й була переслідувана і потрапила до рук караючих органів, де без суду і слідства в тюрмі по-варварськи мордували. Тато при виконанні оперативного завдання в с. Папірня загинув. Мене, маленьку (шестимісячну дитину), люди врятували. Переховували по всьому селі з великим страхом і терпінням, за що я їм щиро вдячна.
Минули роки, нас, дітей повстанців, не так вже й багато лишилось, адже здебільшого повстанці були молоді і не одружені, лише невелика частина мала сім’ї і дітей. Родини повстанців були вивезені в Сибір, а котрі залишилися, були знищені як вороги народу.
З великим піднесенням зустріли ми хвилюючу мить, коли наша держава була проголошена незалежною Україною. Однак і в незалежній Україні ми не відчули підтримки не тільки матеріальної, а й морального співчуття. Цей біль я несу в своїм серці все життя, протягом якого я позбавлена батьківської опіки, батьківської підтримки. Я позбавлена навіть можливості відвідати його могилу.
На жаль, національно-визвольна боротьба ОУН-УПА за Українську державу ще не визнана на державному рівні, як і відсутній закон стосовно нас, дітей загиблих повстанців.
Героїчний чин полководців, воїнів ОУН-УПА та революціонерів-підпільників є немеркнучим взірцем жертовності і звитяги у боротьбі за нашу державу. Тисячі відомих і безіменних героїв поклали свою голову за волю України. Вони стали народними героями, легендами, що горять смолоскипами, освітлюючи нам дорогу. Ми оспівуємо їхні подвиги, віддаємо їм заслужену шану, їх народ пам’ятає. Вічна їм пам’ять і слава.
А серце кричить: тату! Ти недожив, недоспівав, недокохав, ти віддав своє молоде життя боротьбі за Україну, а твої сини і доньки зневажені, бо за ними ходило тавро «бандерівські діти». Чи за таку Україну вони віддали своє життя, що їхні діти до смерті не будуть визнані синами героїв?
Забуття їхніх подвигів, героїчної боротьби — це гріх, це втрата совісті, бо це були патріоти, які не шкодували життя за свій народ, за честь нації.
Проголошуючи 24 серпня 1991 року Акт про незалежність, Верховна Рада України не відомо з яких причин забула згадати і віддати належне тим, хто 10 років самовіддано боровся за ту незалежність. Невже така Верховна Рада має право на існування? Невже і далі у незалежній державі будемо приховувати від свого народу правду про національно-визвольні змагання ОУН-УПА?
Невже ветерани національно-визвольних змагань ще за свого життя не дочекаються свого визнання?
Ніхто не сумнівається, що це визнання прийде, як не нині, то завтра, незалежно від того, хочуть чи не хочуть цього наші недруги. Надіємось і віримо, що правда і справедливість переможуть.
Нам у цьому допоможе Всевишній.

Оксана ЛАСЬКО.
с. Буданів,
Теребовлянський район,
Тернопільська область.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 18.09.2009 > Тема ""Білі плями" історії"