Версiя для друку Обговорити в форумi

МАНДРУЄМО ЗІ «СВІТЛИЦЕЮ»!

Уявіть, які почуття переживала, їдучи до Батурина. Рівно двадцять років тому разом із невеличкою групою письменників на чолі з Валерієм Шевчуком уперше побувала там. Запустіння, бур’яни –  ніде ні сліду, що тут була гетьманська столиця, окрім сяк-так відновленого будинку Кочубея, генерального судді Лівобережжя. Ані натяку на пам’ять про страшну трагедію: «зачистку», знищення російськими стрільцями Меншикова п’ятнадцяти тисяч батуринців, захисників фортеці й безневинних жінок та дітей.
І ось тепер, у рік Івана Мазепи, нарешті вдруге мандрую туди, боячись іншого: розчарування від реставрації-музеєфікації.
Скажу відразу: пророкую Батурину небачений досі розквіт. Сюди з’їжджатимуться зі всіх куточків України як до осереддя нашої історичної пам’яті. Втім, уже є нарікання, що туристичний бум якраз не сприятиме вшануванню й роздумам. Але ж усе залежить, як подаватиметься інформація, на чому будуть наголошувати екскурсоводи. Сподіваюсь, у працівників Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (створений 1994 року) вистачить не лише професійної кваліфікації, а й відповідного тону й мудрості.
Все те, що можна й необхідно побачити у Батурині, визначається нині як 19 об’єктів заповідника (їхня кількість збільшиться). Серед них і згадуваний будинок Генерального суду Лівобережної України, в якому розміщено краєзнавчий музей. Можливо, саме з нього варто починати знайомство з Батурином? Особливо школярам запам’ятаються склепінчасті підвали, де відтворено атмосферу досудового слідства на Лівобережжі ХVІІІ ст. Поруч, на затишному подвір’ї, –  неймовірної краси квіти, яблуневий сад і невеличка пасіка, присвячена знаному Петру Прокоповичу (1775-1850), який заснував першу в Європі школу бджолярства. Поряд, у парку, встановлено йому пам’ятника.
Парк доглянутий, з алеями, що пробуджують уяву. Скромна стела на місці, де, за переказами, стояв дуб, дупло якого слугувало поштовою скринькою у листуванні Івана Мазепи та Мотрі Кочубеївни. Поряд –  її образ у камені, але скульптура лежить на землі, мов надгробний пам’ятник. Теж символічно…
Ні, мабуть, необхідно розпочати знайомство з Батурином із новопосталого Покровського храму. Він підноситься над буденщиною якраз на роздоріжжі –  саме там, де була колись дерев’яна церква-сповідальня Мазепи. Побудовано храм у дусі козацького бароко на кошти переважно діаспорних спонсорів. Зайти, схилити голову і помолитися за невинно убієнні душі та процвітання України.
А потім асфальтівка приведе на майдан Гетьманської слави, до пам’ятника «Гетьмани. Молитва за Україну». Не можу сказати про його блискуче художнє вирішення, однак визнаю, що архітектурний та ідеологічний акценти знайдено вдало. Поряд –  Воскресенська церква, усипальниця Кирила Розумовського. Шкода, що його посмертний портрет роботи знаного скульптора, земляка Івана Мартоса, досі на реставрації.
Не обминути археологічного музею, який цьогоріч відкрито у колишній Воскресенській церковнопарафіяльній школі. Оформлений за останнім словом музейного експонування, він вражає, попри невелику кількість раритетів: нищилося або вивозилося все, що нагадувало про історію цього місця.
І ось –  відновлена з небуття цитадель Батуринської фортеці. 14 листопада минулого року, в день 300-річчя Батуринської трагедії, останки захисників фортеці вшанували під час перепоховання. Все розпочалося з ініціативи Президента України Віктора Ющенка відродити цитадель. Відтак тут відразу розпочали археологічні розкопки на чолі з керівником експедиції, завідувачем кафедри історії та археології Чернігівського педінституту Володимиром Коваленком. Чимало віднайдених артефактів і стали експонатами музею археології. Розкопки допомогли відтворити на території цитаделі дерев’яну козацьку церкву, палац гетьмана, скарбницю.
Тут же, на символічній могилі внутрішнього двору фортеці, –  пам’ятник-хрест жертвам Батуринської трагедії. Саме звідси відкривається чудовий краєвид на Сейм –  той Сейм, що червонів від крові по-звірячому вбитих захисників гетьманської столиці й безневинних жертв… Вітер, шум зелених крон, плин річки –  плин пам’яті, від якої нас намагаються відлучити навіть тепер: і свої «землячки», й ті, що називають себе «єдинокровними братами»…
…Сиділа поміж трав на недоруйнованих валах довкола неіснуючої заміської резиденції гетьмана Мазепи на Гончарівці і думу думала. Душу умиротворював не гіркий бром, а споглядання лагідної природи.
Мені особливо пощастило: потрапила до колишньої резиденції Кирила Розумовського (1750-1764 рр.) під час наведення останніх штрихів перед його довгожданим відкриттям у серпні. Ця пам’ятка в класицистичному стилі, побудована шотландським архітектором Чарльзом Камероном, так і не була завершена. Нині тут відтворено ймовірний інтер’єр палацу, який свого часу переходив від власника до власника.
Генеральний директор заповідника Наталя Реброва розповіла, що ремонт і реставрація палацу здійснена за благодійні кошти. «Музеєфікація об’єкта» –  так сухо називається облаштування трьох поверхів унікальної будови з античним, гетьманським та іншими залами, палацовою каплицею.
Поряд із палацом побудовано два флігелі, де, зокрема, розміститься адміністрація заповідника, фондосховище, конференц-зал і готель. Отож, на місці руїни та запустіння –  палацо-парковий ансамбль (пообіч –  автостоянка). Не соромно буде показати відроджену резиденцію нащадкові Кирила Розумовського –  графу Грегору Розумовському із Австрії. Ми ж маємо тішитися, коли навчимося навіть наші поразки обертати на здобутки та позитив.
«Українці відкривають для себе Батурин. Відзначаємо особливу динаміку інтересу до гетьманської столиці: в 2002 році мали дві з половиною тисячі відвідувачів, за минулий рік, коли місто було суцільним будівельним майданчиком, прийняли сорок одну тисячу туристів. Цього року за п’ять місяців маємо п’ятдесят чотири тисячі. Отже, Батуринський заповідник уже відбувся, гетьманська столиця, всупереч скептикам, уже існує», –  так стверджує Наталя Реброва.
Людмила ТАРАН.
*  *  *
До Батурина із Сімферополя можна дістатися через місто Бахмач у Чернігівській області (вартість квитка на потяг до Бахмача на сьогодні складає 140 грн. – плацкарт, 192 грн. – купе). А вже з Бахмача до Батурина – приміським транспортом.
Запрошуємо читачів надсилати зображення і опис тих місць України, де, на вашу думку, варто побувати, на адресу редакції або ж на електронну адресу ks-photovidpochynok@ukr.net, обов’язково при цьому вказавши назву місця, своє ім’я та прізвище.
Ведуча рубрики Катерина КРИВОРУЧЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2009 > Тема "Душі криниця"