Восени 1920 року штаб врангелівської армії зробив спробу зав'язати контакти з Директорією. У відповідь на цей крок українська сторона відправила до Криму делегацію, в складі якої був Левко Чикаленко, син відомого громадського діяча й мецената Євгена Чикаленка. Про перебування делегації на півострові Л. Чикаленко потім докладно розповів у своїх записах "Подорож на Крим 1920 року" (з ними наші читачі ознайомлені за частинною републікацією дослідника Миколи Чабана в номерах "КС" за 2, 6 і 16 листопада 1996 р.). Як склалася подальша доля автора кримського спогаду? Про це розповідь, взята з виданої позаторік книжки Юрія Хорунжого "Українські меценати". Левко Євгенович народився 1888 року в Перешорах Херсонської губернії. Серед усіх Чикаленків він, мабуть, найрадикальніший за вдачею. Був заарештований 1905 року, захищаючи євреїв під час погрому, коли зазнав поранення, а також 1909-го і 1911-го. Левко закінчив Санкт-Петербурзький університет. Ще будучи студентом, працював археологом у Федора Вовка на Волині і в Мізинській стоянці на Чернігівщині, допомагав виконувати і узагальнювати антропологічні вимірювання на Полтавщині, Херсонщині, Кубані. Був членом Української Центральної Ради від української Петроградської громади. Викладав у Київській українській гімназії. Від 27 червня 1917 року - секретар УЦР, член її Малої Ради. 1919 року значиться науковим співробітником ВУАН. Невдовзі після кримської місії Левко Євгенович виїздить в еміґрацію. Викладаючи у Празькому Українському Вільному Університеті, здобув ступінь доктора філософії, був членом різних наукових товариств. 1931 року у Варшаві вийшла книга документів "Соловецька каторга" за редакцією Левка Чикаленка. "Соловецька каторга" - це збірка листів до редактора від утікачів із Соловецької каторги. Всіх їх у різні роки, починаючи від 1925-го по 1929-й, заарештувало ГПУ і спровадило на Соловки, аби задарма будували дороги, спилювали ліс. Усі вони якимось дивом утекли, дісталися Фінляндії, яка надала їм політичного притулку. Документи ці Левко Євгенович добув як член Головної Еміґраційної Ради в Парижі, листуючись з утікачами, надаючи їм матеріальну і моральну допомогу. Прізвищ у "Соловецькій каторзі" Чикаленко не наводить, бо у багатьох з адресатів в Україні лишилася рідня і вони боялися помсти ГПУ. Оригінали листів Левко Євгенович передав до музею при Бібліотеці ім. Симона Петлюри в Парижі. Прибуток від продажу книжки призначався на допомогу потерпілим у більшовицьких концтаборах. Збереглося посвідчення від 26 квітня 1947 року про те, що Л. Є. Чикаленко є членом Спілки українських письменників і журналістів в Аугсбурзі (Німеччина). Доля занесла його до США, де якийсь час він змушений був працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Помер 1966 року у Нью-Йорку, а 1998-го урну з прахом Левка Чикаленка було перепоховано в Україні, в рідних Перешорах. Одружився Левко Євгенович з Тетяною Стахевич, небогою народоволки Віри Фігнер. Мало подружжя двох доньок - Яну, майбутнього геолога, і Орисю, яка стала хіміком. Пані Тетяна не схотіла їхати з чоловіком в еміґрацію, лишилася в Петрограді. Тут і померла під час ленінградської блокади. Яна померла пізніше, а Орися і досі живе в Петербурзі. За кордоном Левко Євгенович 1943 року одружився з Оксаною Лінтварьовою, що прибрала прізвище Чикаленко, замав з нею доньку Мар'яну, яка нині мешкає у Нью-Йорку разом з 93-річною матір'ю. Пані Оксана Лінтварьова-Чикаленко виступає у пресі з цікавими спогадами.
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
