Версiя для друку Обговорити в форумi

ДОБОРОЛИСЯ…

Не хочеться писати ні доброго, ні поганого про Володимира Яворівського, який недавно повторив замовну технологію інформаційного «дотискання» чинного Президента, щоб той негайно подав у відставку. Зрозуміло, що В. Яворівський - партійно-агітаційний багнет БЮТ і мусить виконувати доручення. Інша річ, як він це робить - багатослівно, розлого і з агітаційним запалом типового радянського письменника, який служить... Він думає, що служить народові, повчає народ і любить Україну й українців. Та чи любить він конкретного українця - брата свого, щоб у такий спосіб підтвердити свою віру?
Згадаймо слова Христа про те, що нема віри в людині, яка не любить брата свого. Великих слів велика сила - це не віра, а щось протилежне. Чому бачимо на всіх телешоу Володимира Яворівського, чуємо по радіо Володимира Яворівського й анонімно пишемо сотні вбивчих коментарів під його текстами, і подумки визнаємо: не читали ми жодного твору голови НСПУ.
Тепер стало модно препаровану політичну публіцистику з газет називати літературою. Письменникові не варто бути політиком. Тоді він втрачає українську віру і починає служити золотому тільцю, адже політика - концентрований вираз інтересів економіки, а в Україні - це концентрація інтересів економіки неукраїнської за суттю. На прикладі Яворівського маємо тисячі слів і безконечну балаканину про національну ідею, але досі немає практичного поступу. Про це говорено досить, але все марно. Ми, українці, чомусь у час відродження державності виносимо на поверхню не системних державників, а партлітераторів, які згубили українську справу в образі Винниченка і добивають українську віру словами Яворівського. Подібні «правдолюбці» стають сміливими лише під чужою сильною рукою і безжально, в екстазі самомилування толочать перші несміливі сходи віри українців у власну спроможність і значущість в Україні. Вони навіть не розуміють, що чинять і чим це обернеться для наступних поколінь.
Може, і справді пан Яворівський вірить у власну місію «санітара національного лісу», упень винищуючи слабких і нерішучих українців, яким справді пощастило пробитись до вищих щаблів влади, зважаючи на те, що й у парламенті справжніх українців небагато. Може, він не знає, що морально знищувати українців лише за слабкість ще зарано, адже все українство ще не зміцніло. Невже він, як справедливий і найвищий за чином літератор, не відчуває власного підтексту? Чи не втратив він чуття історичного моменту, який саме зараз робить економічно вигідним безкоштовне переконане інформаційне кілерство української віри, сподівання українців на те, що Президентом України може бути етнічний українець і може завершити своє служіння гідно?
Біда в тому, що саме патріоти-українці не дають українському Президентові природно допрацювати, не те, щоб підтримати такою більшістю, як значиться за паспортами. Тепер, правда, українськість не значиться в паспорті, то декому можна й одноплемінність вважати порожнім звуком. Хоч ні, у світі трохи інакше, але чому бракує віри і братньої любові саме нам? Чому хлопець з Теклівки не повинен розуміти хлопця з Хоружівки і хоч про людське око не топити в багнюці? Хіба годиться українцеві, який волею долі опинився серед сильних і багатих, зіштовхувати такого, як сам, униз, обзивати невдахою і недоукраїнцем?
Недоукраїнці... Чи є хто між нас, живих, без тавра недоукраїнства? Навіть той, хто вважає себе справжнім, віртуально живе в іншій. Україні без такого телебачення, такої преси, таких «справедливих» літераторів і «національно-компромісних» політиків. Доки нема нормальної України, доти не буде справжніх українців - і навпаки. Але звідки візьмуться справжні й сильні українці, коли на хлопця з Хоружівки завжди знайдеться «справедливий термінатор» - хлопець із Теклівки?
Володимир ФЕРЕНЦ.
м. Івано-Франківськ.
«Слово Просвіти», №12, 2009 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2009 > Тема "Резонанс"