Версiя для друку Обговорити в форумi

«МИ РОЗЦІНЮЄМО ПОДІБНІ КРОКИ МІНКУЛЬТУРИ КРИМУ НЕ ІНАКШЕ, ЯК ПРИМУСОВЕ ВИДАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИЦЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА З ТЕРИТОРІЇ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ...»
Кримська республіканська організація Національної спілки письменників України (КРО НСПУ) найближчим часом може позбавитися свого приміщення, що займає за договором про співпрацю у Республіканському краєзнавчому музеї Криму (Центральний музей Тавриди). Про це кореспондентові УКРІНФОРМу повідомив голова КРО НСПУ Володимир Бушняк.
За його інформацією, на ім’я керівництва музею надійшов наказ Міністерства культури АРК за змістом якого слідує, що КРО НСПУ буде вимушене звільнити приміщення, що займає під офіс, яке, «швидше усього, буде зайняте під інші проекти».
«Ми розцінюємо подібні кроки Мінкультури Криму, не інакше як примусове видавлення українського письменницького співтовариства з території Автономної Республіки Крим», - підкреслив В. Бушняк.
За його словами, досі немає офіційної реакції на направлені на адресу керівництва Криму листи, з проханням розібратися у даній ситуації.
На цей час у складі КРО НСПУ 124 письменники - представники різних національностей, серед яких лауреати українських і міжнародних премій.
Здавалося б, немає нічого сенсаційного в тому, що Міністерство культури АРК запропонувало звільнити кімнату в приміщенні краєзнавчого музею, яку орендує КРО НСПУ. Це його, Міністерства культури, музей, його підвідомча організація, і воно вправі чинити те, що чинить. А от те, що це, як заявив голова КРО НСПУ В. Бушняк кореспондентові Укрінформу, «видавлення українського письменницького співтовариства»… Чи й справді українського? За формою так, а за змістом? Чого ото раптом пан голова почав виставляти оце «українське письменство», як щит? Згадаймо, як під час останнього письменницького з’їзду в Києві восени 2006 р. В. Бушняк і словом не згадав про проблеми українських письменників Криму, а розповідав більше про успіхи своєї «самодостатньої» організації, про те, що «у нас в Крыму издаются журналы «Алые паруса», «Черное море», выходит газета «Литературный Крым». І коли у звіті письменницька газета «Літературна Україна» написала, що «голова Кримської обласної організації НСПУ В. Бушняк зосередив свою увагу на неоднозначній ситуації в Криму, говорив про засилля там російськомовних книг і преси та про відсутність будь-яких умов для нормального функціонування української мови», то В. Бушняк написав гнівного листа редакторові «Літературної України» із запереченням того, що подала газета (хоч вона, певно, хотіла, аби саме на цьому загострив свою увагу керівник Кримської організації Національної Спілки письменників України, а не розхвалював свої російськомовні видання). Тоді, бач, не хотілося захищати свою «українську Спілку», а нині цим, начебто «українським», можна й поспекулювати...
Про тодішній стан справ у Кримській письменницькій організації розповів свого часу український письменник із Феодосії Валерій Тарасов у статті «Лиш Нептуну відомо» («Кримська світлиця» за 19 січня 2007 р.). Чи ті проблеми, про які писав рік тому відомий письменник, вирішилися у творчій Спілці? І чи реальне оте число – 124 письменники, яким оперує В. Бушняк? Адже відомо, що кримськотатарські письменники виокремились у свою організацію, переважна більшість українських письменників, які колись входили до основного ядра ще обласної Спілки, не беруть ніякої участі у творчих заходах КРО НСПУ. Чому? Давайте ще раз повернемося до торішньої статті В. Тарасова... і подивуємося діям кримського міністерства, у якому, напевне, цієї публікації просто не помітили.
Бо хіба ж своїх «видавлюють»?

ЛИШ НЕПТУНУ ВІДОМО...

Мій дід Федір, який прожив на сьому світі 99 років, не мав жодного класу освіти, проте був людиною мудрою, філософськи налаштованою.
І досі пам’ятаю багато його сентенцій, виголошених з того або іншого приводу. Ось одна з них: якщо людина кричить на іншу і лякає її, то вона сама чимось налякана, сама чогось боїться.
Ці дідові слова я пригадав, коли прочитав у «Літературній Україні» (№ 45 від 23 листопада) лист голови Кримської республіканської організації НСПУ Володимира Бушняка до головного редактора «ЛУ» Петра Перебийноса. Прочитавши цей лист (місцями нетактовний, що свідчить про рівень вихованості автора), я довго розмірковував, що спонукало В. Бушняка у такий спосіб з’ясувати стосунки з письменницькою газетою? Які мотиви керували автором? Тоді й пригадалася мені дідова сентенція про страх. Справді-бо, нинішній керівник Кримської письменницької організації був неабияк наляканий кількома рядками звіту про п’ятий з’їзд НСПУ. Нагадаю ці рядки («Літературна Україна», № 41 від 26 жовтня): «Голова Кримської обласної організації Володимир Бушняк зосередив свою увагу на неоднозначній ситуації у Криму, говорив про засилля там російськомовних книг і преси та відсутність будь-яких умов для нормального функціонування українського слова». Кінець цитати.
Мешкаючи у Криму ось уже понад сорок років і беручи посильну участь в утвердженні на кримських теренах української державності, засвідчую: виявляти у Криму симпатії до будь-чого українського, а тим більше виступати проти русифікації краю, річ вельми небезпечна. Знаю по собі. Отож п’ять газетних рядків «Літературної України», з яких випливало, що В. Бушняк у своєму виступі на з’їзді сказав про труднощі функціонування у Криму українського слова, а також покритикував ситуацію із засиллям тут російськомовних книг і преси, оці п’ять рядків перелякали нинішнього керівника кримської організації, тому він терміново написав листа до редакції «ЛУ». Адже, що подумають «рускоязичниє» кримчани, прочитавши оці рядочки газетного звіту? Жах, що вони подумають! Як це так сталося, подумають вони, що «рускоязичний» письменник каже таке на з’їзді? Не годиться це. Не годиться!
Ось Володимир Бушняк надсилає редакторові газети листа, у якому лякає того можливими судами і повідомляє, що нічого подібного на з’їзді не казав. А зовсім навпаки: він говорив «про самодостатність Кримської письменницької організації». (Цитата з листа В. Бушняка до «ЛУ»). Себто з цих слів випливало, що у кримських письменників все прекрасно. Вони - самодостатні. Вони - на коні.
Ох, лукавить Володимир Степанович! Яка там у біса самодостатність Кримської письменницької організації?!
Коли я прочитав у звіті «Є література, бо є великий народ» рядок: «Володимир Бушняк зосередив свою увагу на неоднозначній ситуації у Криму», то - кажу чесно, відверто - дуже зрадів. Зрадів за Бушняка. Подумав: нарешті нинішній керівник крайової організації НСПУ відверто заговорив про проблеми, які справді хвилюють десятки письменників Криму. Зрадів і - помилився. Виходить, Бушняк на з’їзді цього «не говорив»! А жаль. Бо невирішених питань у кримських письменників дуже багато. І найгостріше з них - що таке нинішня Кримська організація Національної спілки письменників України?
Питання зовсім не риторичне. Років зо три тому було гамузом зараховано до НСПУ близько 60 (шістдесяти!) кримських літераторів - на той час членів проросійськи зорієнтованого «Союза пісатєлєй Крима», а також «совєцьки» зорієнтованого «Содружества рускіх, украінскіх і бєларускіх пісатєлєй Крима». Отак! Раз - і в дамках!
Якими мотивами керувалися в Києві при проведенні такої «оригінальної» літературно-організаційної операції - не відомо. Як кажуть мої друзі-моряки, навколо суцільний важкий туман, коли проясниться - одному Нептуну відомо.
Отож розчерком пера Кримська письменницька організація, головою якої став Володимир Бушняк, зросла більш ніж удвічі, сягнула понад сотню членів НСПУ і стала однією з найчисленніших серед обласних організацій України. Але це тільки на папері, тільки у статистичних звітах. Бо насправді ситуація у Криму набагато складніша. Переважна більшість попередньої, так би мовити, класичної організації НСПУ (саме тут перебувають майже усі українські та кримськотатарські письменники півострова) не визнали авторитарно-організаційних змін у місцевих письменницьких лавах і до складу бушняківської організації не увійшли.
Проблема? Так. Чи треба було В. Бушняку сказати про це у своєму виступі на з’їзді? Треба! А він промовчав. Дуже жаль. Адже і далі робити вигляд, що у Кримській організації все гаразд - отже, уподібнюватися страусові, який сховав голову в пісок і на тому заспокоївся.
Принагідно скажу, що через роздвоєність Кримської організації НСПУ на п’ятий з’їзд не були обрані й не поїхали до Києва відомі українські письменники, лауреати престижних премій Данило Кононенко, Василь Латанський, Віктор Гуменюк, живі класики кримськотатарської літератури Шакір Селім та Нузет Умеров. Не поїхало й чимало інших письменників, які багато зробили для утвердження української державності
на кримських теренах. Натомість делегатами стали люди, здебільшого відомі лише у вузьколітературних колах Сімферополя й околиць.
Тепер щодо русифікації у Криму, якої тут нібито немає. Принаймні так я зрозумів із листа В. Бушняка, опублікованого в «ЛУ» 23 листопада. Та хіба ж його лист, писаний до редакції «Літературної України» російською мовою, не є найяскравішим доказом русифікації?! Хіба нормальним є те, що керівник великого підрозділу української письменницької організації звертається до української письменницької газети мовою сусідньої держави? Ні, це не можна вважати нормальним!
Володимир Бушняк може заперечити: він російськомовний письменник, тому й написав до редакції «ЛУ» свого листа російською мовою. На це треба сказати лише одне: російськомовний авторе, свої літературні твори пишіть російською, а от коли Ви звертаєтесь до когось офіційно, як літературний чиновник, то пишіть свої звернення мовою тієї держави, у якій живете і працюєте. Себто - українською. Якщо не знаєте її досконало - вивчіть. Ви ж - керівник. Образно кажучи, орієнтир для своїх підлеглих.
А поки що у недавно створеній Кримській організації НСПУ українське слово почуєш дуже і дуже рідко.
Впевнений, авторові листа до «Літературної України» відомі й інші приклади русифікації у Криму. Він прекрасно знає, що на півострові є лише одна українська газета - «Кримська світлиця». Що співвідношення українських і російських шкіл - як між мухою та слоном. Що у вищих навчальних закладах Криму викладання (за дуже рідкісним винятком) провадиться російською мовою. Що дитячі садочки (де закладається фундамент людини) російськомовні. Що виголошене у якомусь громадському місці українське слово миттєво викликає спонтанну агресію (неодноразово відчував це на собі).
Можна навести чимало інших аналогічних прикладів. Та й сам В. Бушняк про них знає. Тому листом його до редакції «Літературної України» здивований і обурений. На тому ставлю крапку. Насамкінець одна порада Бушнякові: Володимире Степановичу, у своїх письмових (та й усних) зверненнях до інших людей будьте тактовнішим. Будь ласка!

Валерій ТАРАСОВ,
член Національної спілки письменників України.
м. Феодосія, Крим.
(«КС» № 3 за 19 січня 2007 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2008 > Тема "Резонанс"