Сусп╕льство, як ╕ природа, мають однаковий, цикл╕чний тип розвитку. Говорячи ╓вангельською лексикою, у ньому гр╕ховне все, що протиприродне. Тому ╕ саме ╢вангел╕╓ почина╓ться ╕з заклику до гр╕шник╕в: «Оновлюйтесь!» (Мт 3, 2; 3,8; Мк 1,5), до ╤вана Хрестителя: «Слово Боже було в пустин╕» (Лк 3,2), тобто в запуст╕нн╕. Якщо воно ╕ пропов╕дувалося, то не сприймалося належним чином аж до приходу ╤суса Хреста. Та й нин╕ у ц╕й справ╕ вистача╓ проблем, починаючи з покаяння ╕ тлумачення та розум╕ння священних текст╕в. Скаж╕мо, не лише у р╕зних мовах, а й одною ╕ тою ж говорять ╕ пишуть Хрестос ╕ Христос, Хр╕стос ╕ Кр╕стос й тому под╕бн╕ вар╕анти, для кожного з яких знаходять пояснення. ╤стину ж треба шукати в ╕стор╕╖, а не в ╖╖ приховуванн╕ чи спотворенн╕. Укра╖нською мовою таки правильно Хрестос. ╤ ось чому. Наш╕ прапредки ще в язичницьк╕ часи духовн╕сть зображали знаком хреста. ╤ сам Хрестос вважав себе вчителем, наставником, але не Богом ╕, нав╕ть, не мес╕╓ю-рят╕вником, а нос╕╓м духовност╕. Саме тому Хрестос називав себе сином людським, усв╕домлюючи, що його, як й ╕нших людей, народила ж╕нка. Тому сво╓ завдання Хрестос вбачав у поширенн╕ духовност╕. «В╕н зв╕щав народов╕ Добру Новину» (Лк 3,18). Учн╕ ж Хреста вважали його сином Божим, бо ще наш╕ прапредки вважали себе онуками Дажбога, бо ╕снував звичай обожнювати, тобто шанувати сво╖х предк╕в. ╤, зрозум╕ло, пров╕дник╕в, у тому числ╕ - волхв╕в. При цьому треба зауважити, що помиляються й т╕, хто вважа╓, що Хрестос правильно, тому що його роз╕п’яли на хрест╕. Розпинали ж на спец╕альних таврах, а за ╖хньо╖ в╕дсутност╕ - на звичайних стовпах. В ╢вангел╕╖ видань укра╖нською мовою у цьому випадку ще часто зустр╕ча╓мо поняття «хрест». Це - одна з прикрих помилок, як╕ в╕руюч╕ люди законом╕рно сприймають дуже боляче. ╢вангельське положення «н╕чого не домагайтесь б╕льше того, що вам призначено» (Лк 3,13) не стосу╓ться п╕знання навколишнього св╕ту й збагачення сво╓╖ духовност╕. У цьому варто керуватись народною мудр╕стю: «В╕к живи, в╕к учись». А ось у сво╖х матер╕альних запитах необх╕дно бути обережними ╕ стриманими: «Вдовольняйтеся вашою платнею» (Лк 3,14), тобто зароб╕тком. Сьогодн╕ ж, на жаль, запанувала пошесть матер╕ального збагачення, чому сприяють ╕ горе-священнослужител╕, як╕ живуть не лише за рахунок пожертвувань, а й за ганебним прикладом чиновництва, займаються здирництвом, нехтуючи ╓вангельським «даром ви взяли - даром давайте» (Мт 10, 8). Часто кажуть: «У здоровому т╕л╕ - здоровий дух». Прикро, що це не завжди так, адже можна почути й таке: «Коли сила ╓, розуму не треба». Зв╕дси - злочинн╕сть. Тому ╤ван Хреститель, пророкуючи прих╕д Хреста, сво╖м учням казав: «В╕н вас омиватиме Духом Святим». Через що Хреститель також закликав «вир╕вняти путь Господню» (╤в 1,23). Тепер ми живемо на розвалинах тотал╕тарно╖ комуно-ате╖стично╖ системи. Тому ма╓мо багато незручностей, не кажучи вже про затишок, що виклика╓ незадоволення широкого загалу ╕, нав╕ть, вибухи непокори влад╕, а то й зловживання ╖╖ ж представниками, в тому числ╕ й високопоставленими. ╥хн╕й же святий обов’язок - бути миротворцями. Вбол╕вати за знедолених, сприяти налагодженню добробуту вс╕х. Пихат╕сть чи байдуж╕сть викликають не пошану, а зневагу. Тут не допоможуть пересл╕дування шукач╕в справедливост╕. Пригадаймо дисидент╕в колишнього Союзу - «╕мпер╕╖ зла». «Щаслив╕ т╕, що витримали пересл╕дування через праведн╕сть» (Мт 5,10). «Мол╕ться за тих, що гонять вас» (Мт 5,44), тобто роб╕ть усе залежне в╕д вас, щоб порушники державного закону привчались д╕яти зг╕дно з хрестиянськими правилами сп╕вжиття. Ганьба нам ус╕м, що стало звичним, особливо в час вибор╕в, усюди зустр╕чати об╕цяльник╕в ус╕х мастей. ╤ см╕шно, ╕ прикро, що ╖м, здавалося б - поважним людям, треба нагадувати: «Не клянись неправдиво» (Мт 5,33). Та спокуса влади ╕ наживи продовжу╓ затуманювати св╕дом╕сть ус╕х, у кому зас╕в нечистий дух. До реч╕, ще й дос╕ в укра╖нських виданнях ╢вангел╕я, за прикладом рос╕йських, у Господн╕й молитв╕ чита╓мо: «Не введи нас у спокусу» (Мт 6,13). Бог н╕коли й н╕кого не спокушав на противагу сатан╕, тому повинно бути: «Охороняй нас в╕д спокуси та визволи в╕д лукавого». «Прос╕ть - ╕ дасться вам, шукайте - ╕ знайдете, стукайте - ╕ в╕дчинять вам» (Мт 7,7). Глибока ця думка, всеохоплююча. Сказано образно, у той же час коротко ╕ влучно. Зрозум╕ло без пояснень. Але «що ви бажа╓те, щоб люди вам чинили, те й ви чин╕ть ╖м» (Мт 7,12). А про ╕нших «по ╖хн╕х плодах п╕зна╓те ╖х» (Мт 7,20). Коли ж нарешт╕ й ми навчимось добирати соб╕ керманич╕в не за ╖хн╕ми словами, а за ╖хн╕ми конкретними справами. Б╕да не в тому, що ╓ багато охочих потрапити до владних структур. Горе в╕д того, що кандидати не усв╕домлюють сво╓╖ гр╕ховност╕ й марять можлив╕стю вершити долею вс╕х, вдаючись ╕ до вседозволеност╕. А з ╕ншого боку, наприклад, депутати потрапляють п╕д зливу масових ╕ не завжди оправданих домагань виборц╕в, незважаючи на те, що «не здоров╕ потребують л╕каря, а недуж╕» (Мт 9,12; Мк 2,17; Лк 5,31). Р╕вноправн╕сть, свобода слова ╕ в╕роспов╕дань та ╕нш╕ под╕бн╕ засади сучасного сусп╕льства мають у соб╕ благо лише тод╕, коли ними не зловживають. ╤накше можна отримати протилежне. Н╕яка мета не може виправдати вс╕х засоб╕в, не передбачених законом. «Тому кажу вам: усякий гр╕х, усяка хула проститься людям, але хула на Духа не проститься» (Мт 12,30). Лише дух добра ╕ посл╕довност╕ сприя╓ порозум╕нню та добробуту. «Кожне царство, розд╕лене в соб╕, запуст╕╓, ╕ кожне м╕сто чи д╕м, розд╕лен╕ в соб╕ самому, не встояться» (Мт 12,25). Укра╖на вже 15 рок╕в воскреса╓. Та вознестись не може. Бо нечистий сепаратистський дух в╕льно почува╓ться не лише у св╕тських, а й церковних справах. Якщо брати нав╕ть основну г╕лку укра╖нського хрестиянства - православ’я, то ╕ в ньому нараху╓мо не менше трьох в╕дгалужень. Де вже тут мр╕яти про п╕днесення? Дай, Боже, хоч на кол╕нах вистояти. А все це сталося через брак укра╖нського духу в першу чергу в наших пол╕тик╕в ╕ священнослужител╕в. Це до них сьогодн╕ звернен╕ слова Хреста: «Збер╕ть перше кук╕ль та зв’яж╕ть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж склад╕ть у мою клуню» (Мт 13,30). Чому сталося так, що Укра╖на, знаходячись у центр╕ хрестиянського св╕ту, опинилася придавленою диявольськими силами, як╕ готов╕ ╖╖ взагал╕ роздерти на шматки? Бо через наше малов╕рство ╕ двов╕рство збулося попередження Хреста: «Пророк не ма╓ пошани лише в сво╖й батьк╕вщин╕ та в себе вдома» (Мт 13,57; Мк 6,4). Сл╕д вже засво╖ти, що Хрестос був не юде╓м, а гал╕леянином. А гал╕леяни були нащадками галл╕в, що сформувалися у П╕вн╕чному Чорномор’╖ м╕ж Карпатами та Дн╕пром. Тому й нин╕ ма╓мо м╕сто Галич ╕ ц╕лий край - Галичину. Сьогодн╕шн╕ наш╕ галичани ╓ не т╕льки прямими нащадками галл╕в, а й мешкають на ╖хн╕й етн╕чн╕й, значить, ╕ священн╕й територ╕╖. ╤ Дн╕про для хрестиян-укра╖нц╕в такий же священний, як ╕ Йордан. Про це св╕дчить ╕стор╕я, в яку варто пост╕йно заглиблюватись. Саме через це слуги диявола намагаються посварити слобожан та ╕нших укра╖нц╕в ╕з галичанами, спекулюючи на ╖хньому при╓днанн╕ до вселенського хрестиянства. ╤мперським ортодоксам, бачте, не подоба╓ться, що укра╖нц╕ прагнуть жити не п╕д оп╕кою московського патр╕арха, а самост╕йно. Так, ми ма╓мо право на власну пом╕сну церкву за вс╕ма канон╕чними приписами та ╕стор╕╓ю. Нам, нав╕ть, це «дано з неба» (╤в 3,27). Фарисейство про те, що «Москва - трет╕й Рим, а четвертому не бувати» виклика╓ у св╕домих хрестиян лише ╕рон╕чну посм╕шку. А нам, укра╖нцям, свого часу таки допомогли забути, що «Царство Боже здобува╓ться силою» (Мт 11,16), силою в╕ри в Бога ╕ власну г╕дн╕сть. А ми нехтували попередженням Хреста: «Гляд╕ть, береж╕ться закваски фарисейсько╖» (Мт 16,6; Мк 8,15). Наша непроста ╕стор╕я примусила нас зрозум╕ти: «Н╕чого нема схованого, щоб не в╕дкрилось, ╕ скритого, щоб не виявилось» (Лк 12,2). Тому, нагадавши людству про сво╓ ╕снування, сам╕ не забуваймо про долю ╕мпер╕й, час ╕снування яких остаточно мина╓. Думаймо: «Яка користь людин╕, коли здобуде увесь св╕т, але пошкодить сво╓ життя?» (Мт 16,26). Ми нашкодили власному життю не через свою агресивн╕сть, а тому, що не прид╕ляли належно╖ уваги самооборон╕ у царин╕ нац╕онально╖ духовност╕, отру╖вши ╖╖ комун╕стичною ╕деолог╕╓ю. Вже отямились. Але чи змужн╕╓мо? «Все можливе тому, хто в╕ру╓» (Мк 9,23). В╕ру╓ в Бога ╕ Укра╖ну для власного ж блага. Нам, укра╖нцям, давно треба було пов╕рити ╕ в самих себе та позбавитись надзвичайно небезпечного почуття меншовартост╕ нашого походження, яке кор╕ниться ще в дослов’янств╕, а не в Рус╕, яка була лише одн╕╓ю з ланок нашого ╕сторичного поступу. ╤ хрестиянство у нас ╕снувало задовго до князя Володимира. А якщо брати до уваги, зокрема, Крим, який ╓ м╕сцем зустр╕ч╕ к╕лькох цив╕л╕зац╕й, то зрозум╕╓мо, що ми ╓ прямими спадко╓мцями найстародавн╕шо╖ духовно╖ культури, що особливо, у силу ╕сторичних та природних обставин, закоренилася в ╤ндостан╕. Пам’ятаймо: «Благословен той, хто йде в ╕м’я Господн╓» (Мт 21,9; Мк 11,10; Лк 19,38; ╤в 12,13). Хрестиянство нам дано не предками ╕ тим б╕льше - не елл╕нами, а ще нашими р╕дними прапредками - гал╕леянами. Тому скаж╕мо одне одному, як вони нам запов╕ли: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мт 22,39). А ми ще й дос╕ не зрозум╕ли: «Що б╕льше - золото чи храм, який освячу╓ золото?» (Мт 23,17). Н╕яких сво╖х скарб╕в ми не збережемо, якщо не збережемо Укра╖ну. Через це навч╕мось п╕знавати правду, ╕ вона визволить нас (╤в 8,32). ╤стина - в хрестиянств╕. Як ╢вангел╕я знаходиться на престол╕ в храм╕, так вона ма╓ одержати сво╓ г╕дне м╕сце в наш╕й душ╕ - св╕домост╕. Власне ╢вангел╕я, а не Б╕бл╕я взагал╕, яка ма╓ до нас таке ж в╕дношення, як ╕ Коран. Володимир ЛЕЩЕНКО, ╕сторик, слобожанин. с. Соколине Бахчисарайського р-ну.
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
