Знаючи про мо╓ давн╓ ╕ непереборне бажання впритул, а головне – «всерйоз ╕ надовго», розробити козацьку тему, с╕мферополець, ╕сторик за фахом, Володимир Лещенко якось сказав мен╕: - Те, що хочете попрацювати на ц╕й неосяжн╕й нив╕ – похвально. Але пам’ятайте про три головн╕ реч╕: 1. Б╕ля виток╕в козаччини були саме вих╕дц╕ ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни, де на той час були проблеми з розпод╕лом земл╕. Сх╕д тод╕ був майже безлюдним. Тому саме у цьому рег╕он╕ ╕ виникали перш╕ слободи. Так постала Слоб╕дська Укра╖на… 2. Саме Зах╕дна Укра╖на дала багатьох, у тому числ╕ й перших, визначних д╕яч╕в козаччини. 3. Пам’ятайте, що козацьк╕ традиц╕╖ активно поширювалися, пропагувалися в УПА: назви в╕йськових одиниць, псевдо, важлив╕ под╕╖, пов’язан╕ з ц╕╓ю стор╕нкою ╕стор╕╖, козацьк╕ п╕сн╕ тощо. Нагадаю, що Володимир Лещенко – донеччанин за походженням, але навчався у Львов╕, тому добре зна╓ ╕ Галичину, ╕ Волинь. Розм╕рковуючи над його словами, я мимовол╕ пригадав ще одну славну ж╕нку, яка ма╓ в╕дношення ╕ до Волин╕, ╕ до Галичини, ╕ до Криму. Це ╢вген╕я Лещук – л╕кар за фахом, поетеса за покликанням ╕ станом душ╕. Поетка народилася на Волин╕, де була св╕дком боротьби УПА. Доросле життя прожила у Львов╕, тут ╕ реал╕зувала сво╖ юнацьк╕ мр╕╖, багато зробила для популяризац╕╖ козаччини. З Кримом пор╕днилася тому, що там багато рок╕в прожив ╖╖ улюблений плем╕нник Руслан. Саме той Руслан Левчук, який першим п╕дняв синьо-жовтий прапор над Ай-Петр╕! Читаючи книги поетеси: «Приб╕й», «Берестечко. Свята дорога», «В╕чн╕сть ╤вана Богуна», почина╓ш розум╕ти той зв’язок, про який мен╕ говорив Володимир Лещенко. Ц╕лком мав рац╕ю ╕сторик ╕ наш «св╕тличанський» побратим: козацтво ма╓ давн╕, глибинн╕ зв’язки ╕з зах╕дноукра╖нським рег╕оном. Якби не ця обставина, задумки творц╕в ╕ командир╕в УПА там легко не реал╕зувалися б. Але Волинь, де у 1942 роц╕ була створена Укра╖нська Повстанська Арм╕я, усе козацьке сприймала легко, невимушено, можна сказати «на ура». По-╕ншому й бути не могло. * * * Поез╕я ╢вген╕╖ Лещук тим ╕ ун╕кальна, що авторка вбрала у словесн╕ шати ледь не кожну ╕сторичну под╕ю р╕дного краю. Здогада╓теся, про що це? Ой, яке ж то було свято – П╕сн╕, слави чи б╕ди, Що на кожн╕й вишиванц╕ Закривавлен╕ сл╕ди? Може, ╕ не вс╕м зрозум╕ло, тод╕ поясню. «За Польщ╕», п╕д час святкування укра╖нським людом Дн╕в Козацько╖ Слави у Пляшев╕й, польська пол╕ц╕я розганяла людей нагайками. Актив╕ст╕в ув’язнювали у Берез╕ Картузьк╕й. Але, незважаючи на заборони, щороку ╖хали на це свято брати ╢вген╕╖ – Павло, Петро та Олекс╕й. Ус╕ вдягались у вишиванки, на груди пришпилювали синьо-жовт╕ стр╕чки, с╕дали на коней ╕… вирушали з п╕снями. Поверталися майже завжди побит╕. Але наступно╖ весни знову ╖хали п╕д Берестечко! Зв’язок покол╕нь ╕ ╓дн╕сть укра╖нських рег╕он╕в (Волинь – Запор╕жжя) були в╕дчутними нав╕ть у розд╕лен╕й кордонами Укра╖н╕… А оск╕льки справжн╕х чолов╕к╕в на Волин╕ тод╕ ще не бракувало, то й ж╕нки в╕дчували себе дуже захищеними, ╕ н╕що не заважало утвердженню укра╖нського патр╕отизму в ╖хн╕х душах. Згодом довелось ╕ ╖м настраждатися, але тод╕, у 1936 – 1937 роках вони ще т╕льки змивали сл╕ди кров╕ з р╕дних вишиванок: батьк╕вських, син╕вських, братових. Або шили нов╕, коли в цьому була така потреба. А видно, була часом, бо й так╕ п╕сн╕ лунали над Волинню: Я вам вишию – пошию Вишиваночки нов╕, Щоб знов свято святкували Козаки на Пляшев╕й. Чи не тому вишиванка в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ ма╓ таку високу духовну варт╕сть? Згодом настали ще страшн╕ш╕ часи: «сов╕ти» не одну «Березу Картузьку» побудували, люди гинули не сотнями, а тисячами; десятками тисяч вирушали до Сиб╕ру, де шанс╕в вижити було також небагато. А пот╕м посунула орда ╕з Заходу… Хто мав козацьку душу, той не чекав, коли його запхнуть до товарняка. Брав зброю та йшов до л╕су. А командири новостворено╖ УПА, напевно, не раз ╕ не два згадували добрим словом всенародн╕ святкування битви п╕д Берестечком. Це ж ст╕льки молодих хлопц╕в там отримали перший гарт! Добре про це сказала ╢вген╕я Лещук: Тут хрещення пройшли у десять л╕т. А хрещення ╕ гарт – уже в п’ятнадцять. Коли здригнувся в╕д свавол╕ св╕т, То вс╕ вони переросли в повстанц╕в! Боронили р╕дну землю ╕ брати поетки. Воювали й п╕сля так званого «визволення», на ╖хньому об╕йст╕ знаходилися три (!) кри╖вки, ╕ порожн╕ми вони бували дуже р╕дко. Село Квас╕в Горох╕вського району було повстанським, а за тогочасною оф╕ц╕йною терм╕нолог╕╓ю – «бандитським». У 1947 роц╕ в родин╕ брата Петра народився хлопчик Руслан. «Русланьо» - пестливо називали його вс╕ р╕дн╕. Чому? Кажуть, був дуже добрим, чуйним, людяним. Любив слухати казки. Не раз йому казали: «Русланьо, послухай казку про котика…» А в╕н: «Не хоцю про котика, хоцю про козак╕в!» Пригадав чомусь фразу одного, ну ду-у-же «вумного» укра╖нофоба: «Казацкие структуры, ориентированные на УПЦ Киевского Патриархата, возникают там, где казачества отродясь не было – на землях Западной Украины…» Сп╕вчуваю, пане, але козацького духу на Волин╕ було ц╕лком достатньо в ус╕ часи. Символ╕чно, що малий «козакоф╕л» Русланьо згодом перетворився на справжнього волинського красеня. Доля закинула його до Криму, але й у цих умовах син повстанця залишався справжн╕м укра╖нцем! Ось що розпов╕ла про нього ╢вген╕я Лещук: «Без участ╕ в якихось парт╕ях в╕н пост╕йно дихав високим патр╕отизмом. Був у вир╕ пол╕тичних под╕й, убол╕вав за долю Укра╖ни, за вс╕х людей, за справедлив╕сть м╕ж ними. Сп╕вчував кримським татарам, вважаючи, що вони повинн╕ мати сво╖ права на земл╕ предк╕в. Неодноразово допомагав ╖м, перевозив разом ╕з д╕тьми сво╓ю машиною, за що мав пост╕йн╕ непри╓мност╕ на робот╕. Любив людей ус╕х нац╕ональностей, дружив з азербайджанцями, рос╕янами, в╕рменами, а в душ╕ було ╓дине, р╕дне нац╕ональне св╕тло. Незважаючи на тривале перебування в Криму, в╕н розмовляв завжди чистою укра╖нською мовою, а часом ╕ мен╕ робив деяк╕ поправки у висловах…» Саме Руслан п╕дказав м╕сце зруйновано╖ Козацько╖ веж╕ в Криму, де згодом на стр╕мк╕й скел╕, високо над «Ласт╕вчиним гн╕здом», Ялтинське товариство «Просв╕та» ╕ професор медицини Володимир Навроцький в╕дновили хрест ╕ встановили табличку «Казачья веха XVII века». Вважа╓ться, що в╕ха з’явилась у 1628 роц╕ в пам’ять про останн╕й пох╕д гетьмана Михайла Дорошенка на землях, котр╕ п╕зн╕ше стали належати роду Безбородьк╕в – представник╕в козацько╖ ел╕ти, близько╖ до гетьманського оточення, один з яких ╕ встановив пам’ятний хрест. Як мен╕ розпов╕дали, саме Руслан Левчук першим п╕дняв синьо-жовтий прапор над Ай-Петр╕! Це сталось у день затвердження Верховною Радою нац╕онально╖ символ╕ки. Отже, й тут син повстанця виявився на «в╕стр╕ часу». Б’ють прибо╖ – то море так гра╓, ╤ на «струнко» отут корабл╕ – Укра╖н╕ присягу складають Козаченьки, нов╕ молод╕… Ц╕ поетичн╕ рядки також належать наш╕й ╢вген╕╖ Лещук, дорог╕й для Руслана людин╕, яка багато в чому зам╕нила йому мат╕р. Вони ╕ стосовно козацтва були однодумцями. Щоправда, геро╖чн╕й т╕тц╕ вдалося зробити б╕льше, як засновниц╕ Благод╕йного фонду «Богун». Пан╕ ╢вген╕я практично самотужки п╕дняла на щит нап╕взабуте ╕м’я козацького полковника ╤вана Богуна. …╢ в кожного улюблене дитя: Синок чи донечка, Кохан╕ до нестями. А в не╖ ╓ ╤ван, козак ╤ван, ╤з бронзи й мармуру Полковник легендарний! Цим в╕ршем молодий курсант Ки╖вського л╕цею ╕м. ╤вана Богуна Кирило Гринько, мабуть, якнайточн╕ше передав мотиви подвижницько╖ прац╕ волинянки з родини повстанц╕в. Адже постать ╤вана Богуна не ма╓ жодно╖ темно╖ плями, зате позитиву ц╕лком достатньо, аби бути нашим укра╖нським, козацьким Че Геварою! ╤ ╢вген╕я Лещук це давно усв╕домила. ╤ «билася голубкою, листами стукала в державницьк╕ серця…» Цей висл╕в також належить Кирилов╕, - дай Боже, щоб ╕з нього вийшов справжн╕й укра╖нський оф╕цер! * * * …Ось перед╕ мною картина ╤. Горди «Душа Руслана» - морськ╕ хвил╕, чайки, «Ласт╕вчине гн╕здо», скелястий кримський берег, а в центр╕ композиц╕╖ - мужн╓ ╕ водночас дуже добре обличчя незабутнього Руслана Левчука. Тридцятого серпня виповниться р╕вно 13 рок╕в, як його нема╓ з нами… З деяким сумом думаю про те, що за ╕нших обставин ╕ндоктринац╕я Криму укра╖нською козацькою ╕де╓ю могла б в╕дбуватись ╕ через Русланове посередництво. Принаймн╕, в╕н точно не пас би задн╕х! Скор╕ш за все, нагадував би в цьому в╕дношенн╕ свою т╕тку ╢вген╕ю. Робили свою справу волиняни п╕д свист польських нагайок – тим паче плекали б козацький дух в укра╖нському Криму; хай нав╕ть в╕н «укра╖нський» поки що лише ном╕нально. Але аура незламного Берестечка – будь то середина ХV╤╤ стол╕ття, чи к╕нець 30-х рок╕в стор╕ччя минулого – так чи ╕накше впливала б на укра╖нське населення Криму. ╤ Зах╕дна Укра╖на – Володимир Лещенко тут ц╕лковито ма╓ рац╕ю – сказала б ╕ цього разу сво╓ вагоме слово. Адже багатьох доля закинула саме сюди – у сонячн╕ долини г╕рського Криму або у випалений сонцем приазовський степ… В╕рю, що внесок волинян був би вагомим, адже ця земля багата на працелюбних ╕ талановитих. Цв╕те Волинь без краю ╕ к╕нця, Склада пожертви Господов╕ Богу ╤ виколису╓ чар╕вн╕╖ серця, А доля вже веде ╖х у дорогу… Дай, Боже, щастя вс╕м тим укра╖нцям, кого доля привела до Криму! Серг╕й ЛАЩЕНКО. м. Льв╕в.