КРИМСЬКИЙ МОТИВ О Корч╕в-Керч! Тут сонце так пече, Що нав╕ть пса пече бетон у лапи. Приморська р╕чка вбого тут тече, Та ма╓ сильну назву - Пантикапи. Як в Геродота... Був тут Геродот? Були ж тут во╖ни, ╕сторики, поети. Вже Керч не та... I Крим тепер - курорт, Й св╕дом╕сть тут «Курортно╖ газети». Та де той Ск╕л? Де Ростислав? Кончак? Г╕рея-хана шатра ╕ гареми? Москва керу╓! А торгаш-кримчак Якийсь такий, мов нац╕я окрема. Та корабель в порту наставив н╕с, За другим в мор╕ т╕льки хвиля й п╕на. О Крим! О Крим! Велике море сл╕з Наплакала тут р╕дна Укра╖на. Наслухавсь св╕т про Грец╕ю ╕ Рим, Про мужню Русь! В╕д Волги й за Карпати. Але окрема пов╕сть - Керч ╕ Крим, - М╕г Святослав В╕дважний розказати. Хоча й нема повернення назад, Та нагадаймо, щоби й ╕нш╕ знали: Свистали тонко Рим ╕ Царський град, Як варвари ╖м хл╕ба не прислали. Усе орав ╕ с╕яв ск╕ф-сколот, Руснак, що мозолисту мав долоню. ╤ Землю мав цей велетень-народ - В╕д тихого Дунаю аж до Дону. * * * А над морем ст╕льки чайок, б╕лих чайок! А на мор╕ мла окуту╓ човни, Залишаються позаду П╕вдня чари ╤ далекий ск╕фський голос давнини. Жовто сонце задр╕мало в л╕сосмуз╕, Де оливки сив╕-сив╕, як баби, А далеко, над Славутою, на пруз╕ Перше листя осипа╓ться з верби. ╤ з колесами ц╕лу╓ться дорога, Сп╕вом моря озива╓ться душа, Хоч не бачить, але чу╓ подих Бога - Все гр╕ховне з не╖ спало, як ╕ржа. ╥ду степом, лину степом чорновусим, Мов долаю море Чорне╓ уплав. Там, де Хортиця, стр╕чаюся ╕з русом, Що був князем, називався Святослав. Де т╕ клят╕ печен╕ги? Де той Куря? Де та чаша ср╕блом кута з голови? Все пощезло... А тумани б╕л╕ курять... Йди, там привиди ╕стор╕╖ лови. Все на св╕т╕ цьому сниться ╕ мина╓, Нав╕ть танець вс╕х галактик ╕ з╕рок, Але хтось це все-таки трима╓? Хто назвав цю вищу силу словом БОГ?
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
