Версiя для друку Обговорити в форумi

У неділю шосту по П’ятидесятниці читається в храмах Євангеліє від Матвія:
“І, сівши до човна, Він (Христос) переплинув, і до міста Свого прибув. І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру (віру друзів, що принесли хворого), сказав розслабленому: «Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» І ось, дехто із книжників стали казати про себе: «Він богозневажає». Ісус же думки їхні знав і сказав: «Чого думаєте лукаве в серцях своїх? Що легше, – сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та ходи? Але, щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, – тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» Той устав і пішов у свій дім. А натовп, побачивши це, налякався, – і славив Бога, що людям Він дав таку владу!..”
Розглянемо цю євангельську подію, піднімаючись від букви оповіді до духовної символіки її.
У даному випадку ми спостерігаємо приклад духовної немічності, параліч людської волі. Нещасний розслаблений знаходився уже в такому стані, коли не мав сили ні рухатись, ні діяти, ні говорити. Його принесли до Ісуса чотири друга. І по вірі цих друзів Господь уздоровив його!
Ця євангельська подія має глибоке духовно-символічне значення. Розслабленість духовна є однією з найбільших хвороб людства. Це вид біснування, коли бездуховність являється поживним середовищем для розмноження у полі людських сердець різноманітних бісів (латиною “бестія” – звірина), або інакше демонів – службових духів ангела зла (сатани), духів злоби піднебесних. Ці “звірі польові”, найхитріший серед яких сам диявол, “змій стародавній”, – опановують бездуховною людиною і роблять її своїм рабом, як і сказано: “Бо хто ким переможений, той тому й раб”; “Кожен, хто чинить гріх, той раб гріха”. Біси – це ніщо інше, як наші людські пристрасті, лихі бажання, керовані законом плоті – плотським лукавим розумом людини, проявом вселенського духа злоби. Вони руйнують душу, пригнічуючи, поневолюючи розум, волю та емоції людини – те, власне, з чого і складається душа.
І коли воля повністю контролюється цим “звіринцем” пожадливостей людської плоті – тоді й настає духовна хвороба, назва якій “розслабленість” (зазначу, що Біблія – книга насамперед духовна. І мова тут саме про духовну розслабленість, параліч волі, який є причиною усіх інших, в тому числі й фізичних хвороб людини).
Людина, яка страждає духовним паралічем, може це усвідомлювати і бажати зцілитися, змінити своє життя, вийти з-під влади демонської, як про це сказано в оповіданні про розслабленого біля купальні Віфесда з Євангелія від Іоанна Богослова. Кожен з нас або відчував таку розслабленість на собі, або спостерігав її серед оточуючих. Людина усвідомлює гріховність свого буття. Розуміє всю пагубність поганих звичок, пожадливостей плоті, злих вад свого характеру, які володіють нею. Але через параліч душі – розслаблення волі – не знаходить в собі внутрішніх сил для того, аби обірвати цей порочний ланцюг гріха, вийти з країни духовного рабства, встати на ноги й почати нове життя.
У даному випадку Євангелія розкриває нам найважчу форму духовної розслабленості – стан, коли вже зникає сама надія на зцілення, гасне бажання духовно оскопляти себе від плодів плоті, від плотських вад, від лихої пожадливості та зажерливості, що вони ідолослуження, від звірячої своєї гордості, нелюбовності та агресивності.
В Євангелії від Матвія читаємо: “Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народились так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити – хай вмістить”.
У буквальному розумінні тут мова може йти про чернецтво, про утримання від усього мирського, в тому числі й від подружнього життя. В духовному ж розумінні ці вірші є значно глибшими. Мова тут – про повне духовне обрізання негативного в людині. І є люди, які по благодаті Божій народжуються до святості, з дитинства живуть побожним життям (не останню роль тут відіграє спадковість – генетично затверджений “багаж праведності”, накопичена й примножена з роду в рід Господня милість благословляючим Його). Є й такі, що “самі себе оскопляють ради Царства Небесного”, тобто зусиллями досягають царства Божого: працюючи над собою, плекаючи у серці своїм “віру, що чинна любов’ю”, ділами благочестя стверджуючи її. А є й такі, як оцей розслаблений, які потребують, щоб над їх уздоровленням попрацювала Церква, щоб їх до Господа принесли друзі, щоб ці друзі – самі віруючі й вірні – приклали до них свої руки, взяли їх на руки (руки біблійною мовою – то діла), духовно “оскопили” їх, приклали зусилля, аби ці заблукалі овечки знайшли дорогу до свого Пастиря.
Такими друзями були ангели Божі, що силою, власними зусиллями вивели сім’ю Лота з приреченого на знищення, занечищеного, проклятого Содому. У книзі Буття читаємо: “А коли зійшла світова зірниця, то ангели приналягли на Лота, говорячи: «Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста». А що він вагався (духовна розслабленість. – Авт.), то ті мужі – через Господню до нього любов – схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, (знову-таки “руки” – діла), і вивели його, і поставили поза містом”.
Такими друзями можемо стати й ми з вами, якщо не пройдемо повз нещасних розслаблених, які знаходяться у темряві зовнішній цього занечищеного світу, який і є духовним Содомом – у темряві незнання Бога, холоді зневіри, в стані біснування бездуховності. Якщо прикладемо свої руки, прикладемо власні зусилля, аби принести страждаючих від духовного паралічу до чистого джерела милосердя й богопізнання (Віфесда єврейською – “Дім милосердя”), до тієї живої води слова Божого, що дає віру, яка від слухання, а слухання – через слово Христове. До того Вчення, про яке “Дух і Невіста (“Невіста” біблійною мовою – Церква. – Авт.) говорять: «Прийди!» А хто чує, хай каже: «Прийди!» І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо...” (Апокаліпсис).
Олег Ведмеденко.
(Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021, www.vedmedenko.org)

НА ПРОЩУ В УКРАЇНУ
13 – 14 липня 2008 року відбудеться Всеукраїнська проща до Зарваниці, яку поведе кардинал Любомир Гузар. Під час цього духовного свята передбачено проведення Форуму українських християнських родин з участю гостей з Польщі, України, Росії, Канади, Сербії, Італії, США та інших країн. Тематика: проблеми християнських родин (здоров’я, єдність Церков, моральні та етнічні проблеми сучасного життя).
Телефонні зв’язки:
Анна Зварич (Тернопіль) 00380-673-500-137;
Ліля Проців (Львів) 00380-324-169-706;
Тетяна Майданович (Київ) 00380-442-864-503.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2008 > Тема "Душі криниця"