|
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
#15 за 11.04.2008
ЗГАДА╢МО ВС╤Х ПО╤МЕННО...
ПАМ’ЯТЬ
В Джанко╖ п╕д час в╕йни ╕ окупац╕╖ два з половиною роки д╕яла п╕дп╕льна п╕онерська орган╕зац╕я ╕мен╕ Ворошилова. Поруч з батьками в одному строю йшли ╕ джанкойськ╕ д╕ти на боротьбу з лютим ворогом. ╤ перемогли! ╤ майже н╕хто не загинув. ╤ кожен п╕сля в╕йни зробив св╕й внесок у в╕дбудову ╕ життя кра╖ни. Наймолодша з ц╕╓╖ орган╕зац╕╖ - Абл╕тарова (Русаковська) Неон╕ла ╤лл╕вна в Джанкойськ╕й школ╕ № 7 створила музей П╕онерсько╖ Слави на основ╕ д╕яльност╕ м╕сцево╖ п╕онерсько╖ п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖. П╕зн╕ше експозиц╕ю музею передали до Джанкойського Будинку п╕онер╕в ╕ назвали музе╓м «П╕онерсько╖ ╕ Комсомольсько╖ Слави». Тисяч╕ школяр╕в Джанкоя виховувались тут патр╕отизму ╕ в╕дданост╕ Батьк╕вщин╕. Незважаючи на те, що н╕ у кого з колишн╕х юних п╕дп╕льник╕в не було оф╕ц╕йних документ╕в про участь в Опор╕ окупантам, в Джанко╖ ╖х шанували, про них пам’ятали ╕ пам’ятають дос╕.
Минали роки. Колишн╕ п╕онери стали пенс╕онерами ╕ ветеранами прац╕. Але не в╕йни. У 1983 роц╕ учасники п╕онерського п╕дп╕лля вперше звернулися до Кримського облв╕йськкомату, але у в╕дпов╕дь пролунало: «Боротися з фашистськими загарбниками було вашою патр╕отичною справою». Ось так. Але якщо пом╕ркувати, то п╕дл╕тки во╓нно╖ пори ╕ сам╕ це розум╕ли. ╤ д╕яли як справжн╕ патр╕оти. Але хот╕ли, щоб нарешт╕ ╖х узаконили. Не вимагаючи н╕чого зайвого, як ╕ колись, коли ризикували найдорожчим - життям сво╖м ╕ рятуючи ╕нших.
Тод╕ представники п╕онерського п╕дп╕лля звернулися в ЦК ВЛКСМ. Вир╕шення цього питання секретар ЦК Мироненко В. ╤. доручив сво╓му пом╕чников╕ Дмитр╕╓ву А. П. Вивчивши цю справу, Анатол╕й Петрович тод╕ сказав: «Треба, щоб ╖х оф╕ц╕йно визнали учасниками в╕йни. А Микола Малуша заслугову╓ звання Героя...» Розум╕╓те? На р╕вн╕ Олега Кошового та ╤лл╕ Кулика. Але й п╕сля цього справу не було вир╕шено. Ще довго колишн╕ п╕дп╕льники звертались в р╕зн╕ ╕нстанц╕╖. Листування склада╓ добрячий том. Але все марно.
Про все це та ╕нше в сво╖й статт╕ «Червоний прапор над н╕мецькою комендатурою», надрукован╕й у газет╕ «Ветеран Укра╖ни» 11.06.2004, року пише Алекс╓╓в Л. С., який зараз мешка╓ в Херсон╕. ╤ продовжу╓: «П╕сля проголошення Незалежност╕ Укра╖ни ми звернулися до голови Ком╕с╕╖ у справах колишн╕х партизан╕в в╕йни при Презид╕╖ Верховно╖ Ради Укра╖ни Мус╕╓нка П. К., який пояснив, що вир╕шення цього питання - в компетенц╕╖ кримсько╖ влади ╕ 29.01.1992 року направив в╕дпов╕дний лист на адресу голови Кабм╕ну Криму В. Курашика. В╕дпов╕дь приголомшила нас: арх╕в не ма╓ даних про таку орган╕зац╕ю. Хоч за багато рок╕в ╕снування музею про не╖ знали вс╕, в тому числ╕ й перший секретар РК ВЛКСМ Дядюшк╕н, ╕ секретар парт╕╖ Смирнов, як╕ працювали в Джанко╖ у перш╕ роки в╕йни п╕сля визволення Криму».
╤ пригадуються Костянтину Куриленку под╕╖, коли в нап╕взруйнованому бомбосховищ╕ приймали бойову п╕онерську клятву, скр╕пляли кров’ю, вибирали кер╕вництво, розпод╕ляли обов’язки. Все по-дорослому.
Сам Леон╕д Степанович згаду╓ под╕╖ перших дн╕в п╕сля визволення Джанкоя, коли ╖х, хлопц╕в «старшо╖» групи, викликали в м╕ськком чи райком комсомолу. ╤ пропонували вс╕ляк╕ посули, на кшталт, що б ви хот╕ли в нагороду? ╤ в╕дпов╕дь Кост╕ Куриленка: «Нам особисто н╕чого не треба. Ми боролись... Направте на флот». Ось про що мр╕яли степов╕ хлопц╕. А Микола Малуша, до реч╕ - командир п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ - нав╕ть п╕д час в╕йни носив матроський бушлат ╕ т╕льняшку. Так, цим хлопцям не треба було вручати пов╕стки. За покликом серця, без примусу йшли у незримий б╕й ц╕ юн╕ б╕йц╕ невидимого фронту, а що сталось. З бюрократично╖ «карусел╕» не вибратись.
...Незабаром п╕онерський музей було л╕кв╕довано. Чомусь так швидко в Джанко╖ розправились з пам’яттю. Кому було виг╕дно? А пот╕м л╕кв╕дували ╕ м╕ський музей. Можемо пишатись - Джанкой - ╓дине велике м╕сто Криму, яке не ма╓ н╕ м╕ського, н╕ районного музею. ╢ по деяких школах, по селах. А загального нема! «Напередодн╕ святкування 50-р╕ччя велико╖ Перемоги ми звернулись до Президента Укра╖ни Кучми. Його Адм╕н╕страц╕я направила лист в С╕мферопольську обласну дитячу станц╕ю... туризму, що виглядало прямо-таки насм╕шкою над живими ╕ мертвими. Д╕йсно, Кримський арх╕в не ма╓ конкретних документ╕в про д╕яльн╕сть у роки в╕йни п╕онерсько╖ орган╕зац╕╖ ╕мен╕ Ворошилова. Х╕ба винуват╕ в цьому юн╕ патр╕оти?.. Невже наша п╕дп╕льна орган╕зац╕я так ╕ залишиться «б╕лою плямою» в ╕стор╕╖ Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни?.. Музей, створений групою «Пошук» на основ╕ д╕яльност╕ ц╕╓╖ п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖, ╕снував десятки рок╕в», - завершу╓ статтю Алекс╓╓в Л. С.
Г╕ркоту ветерана Руху Опору ╕ його товариш╕в можна зрозум╕ти. Та й залишилось ╖х з ц╕╓╖ орган╕зац╕╖ нин╕ всього шестеро. Зовс╕м недавно п╕шли з життя Куриленко Костянтин Васильович та Кап╕тонова Воля Михайл╕вна. Але залишились ╖хн╕ добр╕ д╕ла ╕ спогади.
Коли я прочитав статтю Алекс╓╓ва вперше, мене, як ╕сторика-кра╓знавця, вразило те, що ми поступово втрача╓мо ╕стор╕ю м╕ста Джанкоя. Тому моя ╕сторико-кра╓знавча група «С╕р╕ск-2» почала пошуково-досл╕дницьку роботу. Нам вдалося знайти чотирьох п╕дп╕льник╕в у самому Джанко╖ ╕ зв’язатися ще з чотирма: в Херсон╕, С╕мферопол╕, Ялт╕ та Керч╕, а також знайти колишнього в╕йськовополоненого з джанкойських концтабор╕в. Перед очима учн╕в постали под╕╖ б╕льш як 60-р╕чно╖ давнини, а справжн╕ геро╖, забут╕ адм╕н╕страц╕╓ю ус╕х ранг╕в, були поруч, давали ╕нтерв’ю ╕ писали спогади, надсилали велик╕ листи ╕ нав╕ть при╖жджали на зустр╕ч.
Ось дуже коротко, як все це було.
...В╕йна вогненним смерчем ув╕рвалась в життя як дорослих, так ╕ д╕тей ╕ п╕дл╕тк╕в сорокових рок╕в ХХ стол╕ття в ус╕й кра╖н╕. Водночас подоросл╕шали ╕ джанкойськ╕ хлопчаки ╕ д╕вчатка. ╤ хоч зах╕дний кордон був далеко, близьк╕сть Севастополя ╕ стратег╕чне положення Джанкоя дуже швидко позначилось на житт╕ м╕ста. Наш╕ геро╖ по-р╕зному згадують початок в╕йни.
Льоня Алекс╓╓в, наприклад, був в «Артеку». П╕сля оголошення в╕йни там, як ╕ завжди, п╕дтримували дисципл╕ну.
А Лариса Зарн╕цина згаду╓, що напередодн╕ 21 червня 1941 року в школах м╕ста був випускний веч╕р, грав духовий оркестр. Наступного дня, 22 червня, перш╕ бомби було скинуто на Севастополь, Качу, Ки╖в, Одесу. Суворий голос Лев╕тана вперше зачитав по рад╕о пов╕домлення Рад╕нформбюро про в╕роломний напад Н╕меччини на СРСР. Зам╕сть ╕нститут╕в хлопц╕ п╕шли на фронт. В СШ № 1, де Лариса навчалась, з╕брались вчител╕. Вс╕ в тривоз╕. Короткий м╕тинг. У вс╕х на устах одне: «В╕йна! Що необх╕дно знати? Як себе поводити?» Юревич (Глухова) Н╕на Пилип╕вна згаду╓, що п╕сля звернення Молотова об’╓днатись на боротьбу з ворогом вони разом з дорослими включились у боротьбу.
В╕йна наблизилась до Джанкоя вже через два м╕сяц╕ п╕сля свого початку. Перший нал╕т фашистсько╖ ав╕ац╕╖ на м╕сто ╕ вузлову станц╕ю в╕дбувся другого вересня 1941 року. П╕сля цього бомбардування зал╕знично╖ станц╕╖ були частими. В школах м╕ста облаштовували шпитал╕. Школяр╕ допомагали доглядати за пораненими. Писали листи додому тяжкопораненим. А ще збирали порожн╕ пляшки для запалювально╖ сум╕ш╕ - «коктейлю Молотова». В ц╕й справ╕ в╕дзначились Глухова Н╕на та Варда (зараз Ломакова) Над╕я. Кожен день нев╕домо зв╕дки вони ╖х д╕ставали. Глухова Н╕на, наприклад, з╕брала 500 штук.
З початком окупац╕╖ Джанкоя 30 жовтня 1941 року в м╕ст╕ почала д╕яти п╕дп╕льна п╕онерська орган╕зац╕я. Орган╕затором був Микола Малуша, ком╕саром - Леон╕д Алекс╓╓в. Наставляв п╕дл╕тк╕в л╕кар Бондаренко Архип Федорович, д╕д Алекс╓╓ва по матер╕, який мав навички консп╕рац╕╖ ще з громадянсько╖ в╕йни. Саме завдяки йому вс╕ п╕дл╕тки залишились живими, а його самого видав провокатор. У 1944 роц╕ його разом з ╕ншими партизанами та п╕дп╕льниками спалили живцем в радгосп╕ «Червоний» неподал╕к С╕мферополя. Як вдалося з’ясувати, всього до орган╕зац╕╖ входило понад 25 п╕онер╕в ╕ школяр╕в Джанкоя. До «старших» належали: Микола Малуша, Льоня Алекс╓╓в, Костя Куриленко, Микола Макуха, Льоня Шаповалов та ╕нш╕. Хлопц╕ «старшо╖» групи зривали н╕мецьк╕ аг╕тац╕йн╕ лист╕вки ╕ наклеювали сво╖, псували телефонн╕ дроти, покришки н╕мецьких авто ╕ гальм╕вн╕ шланги зал╕зничних вагон╕в, засипали п╕сок у букси вагон╕в, д╕ставали зброю ╕ одяг для визволених в╕йськовополонених, знищували пол╕ца╖в. А Микола Малуша в н╕ч з 6 на 7 листопада 1941 року, всього через тиждень початку окупац╕╖, вив╕сив на н╕мецьк╕й комендатур╕ червоний прапор, ╕м╕туючи зам╕нування. «Молодш╕» групи, як╕ складалися в основному з д╕вчат, отримали завдання збирати харч╕ по м╕сту ╕ близьких селах та носити передач╕ в╕йськовополоненим. Цю благородну справу почали доросл╕: Р╕нкс З╕на╖да Микола╖вна, Варда Мар╕я Васил╕вна та Зарн╕цина Дар╕я Михайл╕вна. ╥м активно допомагали дочки та ╖хн╕ подруги: Воля Кап╕тонова (дочка Р╕нкс), Надя Варда, Глухова Н╕на, Шмирьова Женя, Ф╕лонова Н╕ла. Вони п╕дтримували в╕йськовополонених в табор╕ № 4. ╤нша група п╕дтримувала в╕йськовополонених в концтабор╕ № 1 (в колишн╕й школ╕ № 26, зараз ЗОШ № 1). До ц╕╓╖ групи входили сестри Зарн╕цини - Лариса та Пол╕на, Абл╕тарова Н╕ла, Маневська Клава, Золотова Н╕на. ╤нш╕ були прикр╕плен╕ до ╕нших концтабор╕в - № 2 та № 3.
Активно д╕яли ╕ матер╕ юних п╕дп╕льник╕в. Мати Над╕╖ Варди, Мар╕я Васил╕вна, працювала на зал╕зниц╕ ╕ мала можлив╕сть та╓мно прослуховувати по рад╕оприймачу про под╕╖ на фронтах. Ц╕ зведення Рад╕нформбюро передавались в╕йськовополоненим, а пот╕м ╖х розповсюджувала концтаб╕рна п╕дп╕льна група.
Мати Вол╕ Кап╕тоново╖, Р╕нкс З╕на╖да Микола╖вна, була з латиських стр╕льц╕в пер╕оду громадянсько╖ в╕йни, що залишились у Криму. Вона знала н╕мецьку мову, була перекладачем ╕ мала доступ до деяких та╓мниць. Отриман╕ дан╕ через л╕кар╕в Бондаренка або ╤вл╓ва передавали п╕дп╕льниц╕ Драгомиров╕й Анастас╕╖ Олекс╕╖вн╕ ╕ дал╕ для передання за л╕н╕ю фронту.
Друга велика парт╕я радянських в╕йськовополонених у Джанко╖ з’явилась в с╕чн╕ 1942 року п╕сля провалу Керченсько-Феодос╕йсько╖ операц╕╖. В н╕й було дуже багато червоноарм╕йц╕в ╕з Закавказзя, особливо з Груз╕╖. Серед них були ╕ л╕кар╕ Олександр Кен╕ашв╕л╕, Том Джапар╕дзе, фельдшер Фед╕р Кошел╓в. Вони не т╕льки л╕кували хворих полонених в концтабор╕-лазарет╕ № 4, отримуючи л╕ки в╕д юних п╕д╕льник╕в, але й були зв’язковими. Як згадують колишн╕ в’язн╕, зведення з фронт╕в були кращими л╕ками. Але найстрашн╕шою була третя парт╕я в╕йськовополонених п╕сля здач╕ Севастополя. З╕ сльозами на очах згадувала Кап╕тонова Воля Михайл╕вна колони полонених моряк╕в у т╕льняшках та бушлатах наприк╕нц╕ л╕та 1942 року. Йшли рядами, п╕дтримуючи поранених. За найменшу затримку, непослух командам та прояв слабкост╕ охоронц╕ розстр╕лювали моряк╕в на м╕сц╕. Увесь шлях в╕д Севастополя до Джанкоя обаб╕ч дороги був викладений вбитими захисниками Чорноморсько╖ фортец╕. В Джанко╖ ╖х тримали в окремому концтабор╕ в жахливих умовах.
Кожного ранку гарбу, а то й дв╕ з померлими вивозили з концтабору-лазарету № 4 ╕ ховали б╕ля п╕вденного пере╖зду (б╕ля консервного заводу). На жаль, н╕чого тут зараз про це не нагаду╓. На цьому м╕сц╕ звалище та болота. Х╕ба що пам’ятник в’язням концтабор╕в б╕ля вор╕т заводу, де також був концтаб╕р. Втеч╕ в╕йськовополоненим влаштовували ╕ п╕д час ремонтних роб╕т у м╕ст╕. Так було влаштовано втечу одного полоненого. Його родич╕ Черкашини мешкали у Джанко╖. Н╕на Глухова провела чолов╕ка до будинку родич╕в. Там переодягли, поголили ╕ переправили в Тенсу (зараз Маслове). П╕сля визволення був у штрафбат╕ ╕ прийшов подякувати. А п╕сля в╕йни жив у Москв╕ ╕ нав╕ть об╕ймав якусь високу посаду.
Мати Кост╕ Куриленка в╕ддала фам╕льн╕ коштовност╕ за визволення «двоюр╕дного» брата. Сам Костя ╕з записками в╕д полонених ╖здив по Криму ╕ нав╕ть до Мел╕тополя до родич╕в, щоб пов╕домити ╖м про таку можлив╕сть. Визволяли з полону ╕ «приречених». Серед визволених - моряк Швець ╤ван, ав╕атор Куницин Михайло, танк╕сти Тюрин Василь та Ф╕т╕н Володимир, червоноарм╕йц╕ Михайло Круглов, Дерев’янко Олекс╕й, Новиков Анатол╕й та ╕нш╕. 16 червня 1944 року в Джанкойськ╕й районн╕й газет╕ «За високий урожай» було опубл╕ковано листа во╖н╕в Радянсько╖ Арм╕╖ Дерев’янка та Новикова, в якому вони сердечно дякували юним патр╕отам за ╖хню активну допомогу радянським в╕йськовополоненим ╕ рятування життя багатьох з них.
Ось коротко про таку «нев╕дому» для широкого загалу п╕онерську орган╕зац╕ю. В╕д себе додам, що учасники Кримсько╖ республ╕кансько╖ ╕сторико-кра╓знавчо╖ конференц╕╖
6 кв╕тня 2005 року, де Жора Д╕к в╕д ╕мен╕ гуртка захищав свою роботу, зверталась до Президента Ющенка, м╕н╕стра оборони, м╕н╕стра осв╕ти та голови ком╕с╕╖ у справах колишн╕х партизан╕в з проханням розглянути справу про визнання орган╕зац╕╖. Але знову не було н╕яко╖ в╕дпов╕д╕.
П╕сля згадувано╖ вже бес╕ди в партком╕ Малушу та Алекс╓╓ва направили на флот, Шаповалова призвали в арм╕ю, а Куриленка направили до трударм╕╖, бо не пройшов попередньо медком╕с╕ю.
Скоро ком╕сували ╕ Малушу з Алекс╓╓вим. Довелось розпрощатись з флотом. Малуша Микола, маючи неспок╕йний характер, подався на П╕вденний Урал, де працював енергетиком, будував л╕н╕╖ електромереж. Алекс╓╓в Леон╕д в╕дбудовував консервний завод у Джанко╖. За пут╕вкою комсомолу працював у м╕ст╕ Тарут╕но (Бессараб╕я), а пот╕м в органах МВС та Херсонському облвиконком╕). Ма╓ три вищих осв╕ти - зоотехн╕чну, юридичну та економ╕чну. Зараз очолю╓ Херсонський осередок Парт╕╖ пенс╕онер╕в Укра╖ни.
Костя Куриленко був моб╕л╕зований для роб╕т по захороненню загиблих при штурм╕ Сапун-гори ╕ с╕льгоспроботи. П╕сля повернення в Джанкой навчався в зал╕зничн╕й школ╕ ФЗН (фабрично-заводське навчання). Брав участь у розм╕нуванн╕ об’╓кт╕в. Ще до арм╕╖ вивчився на к╕номехан╕ка. Служив з 1949 по 1952 р╕к у Естон╕╖. Був делегатом 4-╖ в╕йськово╖ комсомольсько╖ конференц╕╖. З 1952 року все життя працював к╕номехан╕ком в к╕нотеатр╕ на 600 м╕сць Будинку культури радгоспу «╤зумрудний». Неодноразово нагороджений грамотами.
Друг Куриленка, Леон╕д Шаповалов все життя працював на зал╕зниц╕ п╕сля служби на флот╕ 1944 - 1947 рр. Мав бойов╕ ╕ трудов╕ нагороди, був наймолодшим стахановцем Джанкойського вузла, нагороджений значком М╕н╕стерства шлях╕в сполучення «В╕дм╕нний вагонник». Н╕на Глухова (Юревич) ╕ Воля Кап╕танова працювали викладачами рос╕йсько╖ мови. Над╕я Варда (Ломакова) була вчителькою математики. Абл╕тарова (Русаковська) Неон╕ла ╤лл╕вна була хореографом ╕ п╕онервожатою. Н╕на Золотова - бухгалтер. ╢вген╕я Шмирьова (Руденко) працювала у в╕йськов╕й частин╕ в Севастопол╕, а пот╕м 20 рок╕в - диспетчером у Ялтинському автобусному парку. Ф╕лонова (Пироженко) Н╕ла Васил╕вна була л╕карем. Посилали на Кубу. Ось така сп╕льна ╕ особиста доля д╕тей в╕йни.
А ось загальний список юних патр╕от╕в п╕дп╕льно╖ п╕онерсько╖ орган╕зац╕╖ ╕мен╕ Климента Ворошилова, яка д╕яла в м╕ст╕ Джанкой Кримсько╖ АРСР в пер╕од окупац╕╖
з жовтня 1941-го по кв╕тень 1944 р.:
МАЛУША Микола Пантел╕йович - командир, АЛЕКС╢╢В Леон╕д Степанович - ком╕сар, КАП╤ТАНОВА Воля Михайл╕вна - нач. штабу, КУРИЛЕНКО Костянтин Васильович - командир п’ят╕рки, ШАПОВАЛОВ Леон╕д (Чирва) - порученець (зв’язк╕вець), ВАРДА (Ломакова) Над╕я Серг╕╖вна, ГЛУХОВА (Юревич) Н╕на Пилип╕вна, ЗАРН╤ЦИНА Лариса Григор╕вна, ЗАРН╤ЦИНА Пол╕на Григор╕вна, ШМИРЬОВА (Руденко) ╢вген╕я Микола╖вна, АБЛ╤ТАРОВА (Русаковська) Неон╕ла ╤лл╕вна, Ф╤ЛОНОВА (Пироженко) Н╕ла Васил╕вна, МАНЕВСЬКА Клавд╕я, МАКУХА Микола, ВАСИЛЕНКО Микола, БРОВЧЕНКО В╕ктор, САМОХ╤НА Клара, ПТИЦИНА Л╕да, ЗОЛОТОВА Н╕на, Ваня «Керченський», Етер╕ - д╕вчина-╓врейка, С╓ня - «Акула», Хлопц╕ з «Карлеута», «Репа», «Черня», «Рост╕к».
В╕ктор ТУРЧИН,
вчитель ╕стор╕╖, кра╓знавець.
м. Джанкой.
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5769
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
