Версiя для друку Обговорити в форумi

ПЕРЕЖИТЕ...
ІМ’Я НАШОГО АКТИВНОГО ДОПИСУВАЧА, ВЕТЕРАНА ВІЙНИ ВОЛОДИМИРА МАКСИМОВИЧА КОРОЛЯ ВЖЕ ДОБРЕ ВІДОМЕ ЧИТАЧАМ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ» ЗА ЙОГО ПУБЛІКАЦІЯМИ ПРО ПЕРЕЖИТИЙ ГОЛОДОМОР 1932-33 рр., СТАЛІНСЬКІ РЕПРЕСІЇ 1937-38 рр. СВІДЧЕННЯ ВЕТЕРАНА ЦІННІ ДЛЯ НАС ТИМ, ЩО ВОНИ - ДОКУМЕНТАЛЬНІ, АВТОР РОЗПОВІДАЄ ПРО ТЕ, ЩО СУДИЛОСЯ ПЕРЕЖИТИ САМОМУ. ПРОПОНУЄМО ВАШІЙ УВАЗІ СПОГАДИ В. М. КОРОЛЯ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ: ЯКА ВОНА - ОЧИМА ЇЇ СОЛДАТА, УКРАЇНЦЯ, ПАТРІОТА?

Володимир КОРОЛЬ
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА - ОЧИМА ЇЇ СОЛДАТА

  НА ПОЧАТКУ 1951 року для мене, солдата Другої світової війни, нарешті закінчилася довга, терниста дорога до материнського порога: через лихоліття війни, майже шестилітню військову службу за кордоном, в Німеччині. Та через ці довгі роки я проніс свою незрадливу любов до рідного краю, до згорьованої, упослідженої всіма імперіями, долі нашої неньки-України та її громадян.
  На схилі своїх земних літ ще й сьогодні відчуваю всім своїм серцем, думками, єством, кричущу незахищеність нашої землі, кордонів, незалежності, суверенності від багатьох зовнішніх та внутрішніх небезпек, які чатують на наш мир, свободу, спокій. 
  Через недостатньо розвинену економіку, недостатній обсяг власних енергоносіїв, їх безальтернативність, непродуктивне витрачання понад норми в декілька разів, розкрадання; без швидкої делімітації та демаркації з сусідніми країнами державних кордонів, Керченської протоки, на морях та на суші, по всьому периметру, які сьогодні є безконтрольним прохідним двором; через постійний безконтрольний безкарний витік з України, в зарубіжні банки, багатомільярдних валютних коштів; корупції, яка роз’їдає державу; безгосподарності на виробничих підприємствах, шахтах, комунальному господарстві, транспорті, які призводять до аварій, катастроф, багатотисячних людських жертв та мільярдних збитків й витрат на їх ліквідацію.
  Гіркий досвід років, віків ще й сьогодні навчає нас, громадян України, націю, - берегти, як власну зіницю ока, наші державні кордони, незалежність країни, до повернення якої ми йшли віками, поставити на їх сторожі війська швидкого мобільного реагування, прикордонну службу, добре вишколені полки, дивізії, корпуси, оснащені сучасною технікою та передовою військовою наукою, укомплектовані українськими командирами всіх рангів та професійними сержантами, солдатами - перш за все патріотами України,  а не тимчасовими «заробітчанами». Бо останні, маючи середню та вищу освіту, за роки незалежності України та військової служби, не оволоділи або свідомо нехтують для службової діяльності та повсякденного спілкування українською державною мовою, яка має бути священною для кожного захисника своєї Батьківщини: захищаючи щедро политу кров’ю багатьох поколінь нашу священну землю, наш обов’язок - захистити основу нації - українську мову, в цьому суть статті 10-ї Конституції України.
  Віддавши задарма північному сусідові нашу, третю у світі за потужністю, ядерну зброю, неукраїнські уряди погіршили безпеку своєї держави. Тому ще й сьогодні ми чуємо, як наслідок того згубного, недальновидного кроку, недвозначні залякування «можливим превентивним ударом» та обіцянкою «перенацілити ядерні ракети», в т. ч. й наші, на українські міста і села; незважаючи на те, що світ вже увійшов у ХХІ століття, нам іззовні диктують, як жити, з ким дружити, яку історію вивчати в школах та якою мовою спілкуватися, мабуть, забувши, що Україна, визнана всім світом, є суверенною державою, а не чиєюсь молодшою сестрою, що наші кордони є державними, недоторканними, як на морі, так і на суші, що ми є членом та засновником ООН, і свята мета кожного громадянина України - повернутися через віки чужоземного панування окупантів всім єством у лоно колиски, з якої вийшли, до Європи, до колективної безпеки, коли гарантом миру та стабільності на континенті будуть не царі-імператори-самодержці, не тоталітарні комуністичні ідеологи, не тимчасові уряди з тоталітарного минулого, з повернутими назад головами, що продають за срібняки українську незалежність, а міцний, добровільний союз суверенних, незалежних держав континенту та й усього світу.
  І цей союз-гарант уже існує - альянс Євроатлантичної безпеки, військово-політичний та економічний, заснований на сталій економіці та принципах взаємної допомоги в усіх екстремальних випадках агресії, терору, втручання у внутрішні справи суверенних держав, усього захисного союзу. Членами альянсу та Євросоюзу стали у більшості своїй держави - учасниці сумнозвісного Варшавського договору: Польща, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, Болгарія, Угорщина, Словаччина та ін.
  Тільки такий союз здатний припинити на віки територіальні, політичні, шовіністичні зазіхання на святая святих - землю України, свободу та незалежність народу. Ім’я цьому союзові - альянс НАТО, словосполучення якого так негативно сприймають адепти тоталітарних комуністично-імперських сил як зовні, так і в Україні сущій.
  І я, солдат війни, інвалід найкривавішої за усі часи й століття війни між двома агресорами, чисто по-людському вдячний теперішній владі: Президенту В. Ющенку, Голові Верховної Ради
А. Яценюку, Голові уряду Юлії Тимошенко за те, що зробили перший крок назустріч входженню України в систему європейської та атлантичної безпеки. Вірю, що ми прийдемо до цієї мети, не залишимося заручниками безпеки нашої країни.
  Володимир КОРОЛЬ.
 м. Сімферополь.

 Напередодні Другої світової війни 1939 - 1941 рр. Радянський Союз під тотальним керівництвом комуністичної партії ВКП (б), на чолі з генеральним секретарем Сталіним, «мудрим» продовжувачем справи Леніна, швидкими темпами готувалися до майбутніх битв. Привід до війни був передбачений програмою ВКП (б) «про побудову комуністичного суспільства в усьому світі».
  Надзвичайними заходами було передбачено:
  - розширення територій союзу РСР за рахунок сусідніх країн;
  - укріплення державних кордонів;
  - пошук надійних ідеологічно та у військово-стратегічних питаннях сусідніх держав;
  - волею партії був створений Союз РСР;
  - знищено право громадян на особисту власність, в тому числі на землю;
  - проведена насильницька колективізація сільського господарства, створені колгоспи та радгоспи для централізованого пограбування селян;
  - депортовано до Сибіру, Колими, Соловків та на «Зелений Клин», що на Далекому Сході, найкращих господарів землі: «куркулів», «середняків», які були противниками колективізації, а тому - неблагонадійними;
  - була знищена православна церква разом з її священнослужителями - ідеологічними противниками комуністів;
  - експропрійовано в селян-колгоспників та в колгоспах все наявне зерно, були знищені також млини, олійниці, навіть жорна;
  - для знищення селянства в Україні волею комуністичної партії був штучно створений голодомор-геноцид 1932 - 1933 рр., який забрав до 10 млн. селян України;
  - репресовано та знищено в ГУЛАГах Сибіру, Колими, Соловків цвіт українського мистецтва, національних кадрів усіх галузей народного господарства: селян, робітників, інтелігенції, військових кадрів;
  - особливий пік масових репресій припадає на передвоєнні 1937 - 1938 роки. Все це робилося для створення на півночі СРСР багатомільйонної рабської сили - з наступним знищенням репресованих політичних в’язнів.
  Надійний союзник для ведення війни був знайдений. В серпні 1939 р. в Москву приїхав міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп, який був прийнятий особисто вождем комуністів Сталіним та міністром закордонних справ СРСР Молотовим (членом ЦК ВКП (б). Прийом був дружелюбним, плодотворним, бо коли посланець Гітлера повернувся до Берліна, то для преси повідомив: «що відчував себе в Москві, як серед старих партійних товаришів». Під час бесіди Сталін, будучи в доброму гуморі, випив келих кримського шампанського за здоров’я Адольфа Гітлера та заявив таке: «Я знаю, як німецький народ любить свого вождя».
  А вже 23 серпня 1939 року «високі сторони» підписали німецько-радянський договір («Пакт») про ненапад, дружбу та новий розділ, на першому етапі, Польської держави, нашого сусіда. Обидві сторони не забарилися розпочати агресію, ввівши у воєнні дії свої війська. Через п’ять тижнів по тому, 28 вересня 1939 р., Сталін та Ріббентроп поставили свої «високі» підписи на мапі розгромленої, розчленованої, окупованої Польщі. Німеччина забрала західну половину, а СРСР східну: в тому числі приєднавши до СРСР Західну Україну та Західну Білорусію, які були під Польщею. До цього були проведені військові операції Червоної армії на Далекому Сході проти Японії - на о. Ханка, Хасан та річці Халхін-Гол.
  Взимку 1939 року з метою підготовки до майбутньої війни, перенесення вглиб території Виборзького району Фінляндії державного кордону СРСР від м. Ленінграда,
створення нових укріпрайонів, Червона армія розпочала воєнні дії, а точніше, агресію проти миролюбної, суверенної держави Фінляндії. Війна в умовах суворої зими, неготовності військ до бойових дій, виявилась для Радянського Союзу важким горішком. Червона армія зазнала великих, безглуздих втрат в живій силі: вбитими снайперами, обмороженими солдатами. За свідченням учасника тих боїв туріянина Приза, 45-та стрілецька дивізія, яка раніше дислокувалася в Житомирській області, перестала існувати. Піррова «перемога» закінчилася у березні 1940 р. «перемир’ям».
  Виборг і частину фінської території було анексовано. В цій війні «союзник» Сталіна - Німеччина була на стороні Фінляндії: допомагала військовими радниками, генералами, технікою, боєприпасами і винесла з цієї війни певні уроки, які були не на користь агресора - Союзу РСР.
  Урок перший: Червона армія у військово-технічному озброєнні значно відставала від німецької армії, особливо у бронетанкових, авіаційних військах.
  Урок другий: розширюючи свою територію та створюючи на окупованих територіях Польщі, Литви, Латвії, Естонії укріпрайони, плацдарми, Радянський Союз фактично розпочав тотальну підготовку до майбутньої війни, потенційним супротивником у якій, звичайно, вбачалась Німеччина. «Пакт» був підписаний Гітлером і Сталіним для прикриття своїх агресивних замислів.
  Цікаво, що війни проти Польщі, Фінляндії, окупацію Литви, Латвії, Естонії, Радянський Союз вважав війнами справедливими.
  Історичними фактами доведено, що Радянський Союз, керований  комуністичною партією, в період з підписання «Пакту» про ненапад і до 22 червня 1941 р. і юридично, і фактично був стратегічним союзником фашистсько-гітлерівської Німеччини, рівноцінним агресором. До останнього дня перед війною 1941 р. Радянський Союз забезпечував свого потенційного противника, Німеччину, енергоносіями, хлібом, цукром, металами та іншими стратегічними сировинними запасами. До самого початку війни, навіть у її перші дні, з України відправлялися один з за другим завантажені пшеницею та цукром важкі ешелони, на яких було написано «Німеччина - Берлін». Це я особисто бачив на елеваторах заготзерна на залізничних станціях Капітанівка та Новомиргород Одеської залізничної дороги, куди, працюючи в колгоспі їздовим, возив кіньми зерно в «засіки держави». А в той час ми, колгоспники, після голодомору-геноциду 1932 - 1933 років, жили впроголодь, не наївшись досхочу хліба, бо на трудодні «давали» по 200 - 300 г зерна, за винятком працівників державної МТС, яким давали по 3 кг на трудодень - гарантованого хліба.
  Без вагомої допомоги Радянського Союзу  стратегічними ресурсами, яких не вистачало в Німеччині, Гітлер не зміг би з таким успіхом вести війну в Західній Європі та на Балканах. Годуючи фашистську армію Гітлера, генеральний секретар ЦК ВКП (б) Сталін та його партія... зміцнювали боєздатність фашистів, а свою обороноздатність «зміцнювали» напередодні війни  масовими репресіями найвищого командного складу Червоної армії: маршалів, командирів, комкорів, комдивів, комполків, комбатів та ін. Фактично було репресовано, розстріляно та знищено в ГУЛАГах більше 40 тисяч освічених, досвідчених воєначальників радянської держави. Фактично наша армія була обезкровлена. На початку війни батальйонами командували ст. лейтенанти, капітани, полками - майори, дивізіями - підполковники, стратегія котрих проявлялася в умінні вести у бій «гарматне м’ясо» на «ура», в революціях та військових інцидентах, де зброя була - стара гвинтівка з багнетом, кінь, сідло та шашка. Як в народі говорили: «Пілоти відважні та літаки бумажні».
  Ці та інші факти привели СРСР до важкої, затяжної війни з фашистською Німеччиною, до поразки на перших етапах війни, втрат не просто солдатів та офіцерів, а й цілих фронтів, армій, корпусів, полків та дивізій - втрат великих територій: України, Білорусії, Молдови, Прибалтійських республік та частини самої Росії від Балтійського до Чорного морів. Армія Гітлера взяла в полон в 1941 - 1942 роках до шести мільйонів червоноармійців, офіцерів та багатьох генералів, дійшла до Ленінграда, за 12 км до Москви, в Сталінград, на Кавказ, був окупований Крим, Севастополь, на Чорному морі господарювали фашисти.
  Цей відступ радянських військ дуже схожий на відступ російських військ у війні з французькою армією 1812 року та здачу Москви французам - «для розширення фронту».

ПОЧАТОК війни застав мене в с. Турії.
Десь через місяць від початку війни в с. Турії, як і у Златопільському районі розпочалася евакуація у східні райони СРСР компартійних кадрів: в повному штаті райкому ВКП (б), секретарів парткомів, партосередків, голів колгоспів, директорів заводів, радгоспів. Все, що називалося комуністичною партією, втікало в далекий тил, кидаючи «свій» народ, який вони так «любили», про який так старанно «піклувалися» всі ці роки, починаючи з колективізації, голодомору, масових репресій і таке інше. На мою думку, їм було від чого і від кого втікати. Евакуації підлягали трактори, комбайни, велика рогата худоба, коні, вівці, свині, все, що можна було вивезти, - маючи уже в той час на увазі, що Україна та її багатостраждальний народ будуть залишені військам фашистської Німеччини як відкупне, ясир за порятунок власної шкіри.
  В той час, починаючи з 1939 р., я працював їздовим в колгоспі «Комінтерн», тому й мене занарядили супроводжувати тих колгоспників, які будуть переганяти техніку та худобу, іншу живність, везти для них продукти харчування та фураж для коней, корів. Евакуація розпочалася в умовах спекотливого літа, притому нагально, без будь-якої підготовки. Переганяти весь цей караван за дві сотні кілометрів, до переправи через Дніпро, було надзвичайно важкою справою, як для худоби, так і для людей. Свині в 40-градусну спеку без води задихалися, падали на дорозі, а ми мусили затягати їх в двори колгоспників у селах, через які пролягав наш тернистий шлях, щоб не пропадало таке добро.     
  Картина, яку ми побачили на переправі біля мосту через Дніпро, виглядала жахливо. Відступаючі війська Червоної армії заполонили територію перед мостом на Полтавську сторону танками, автомашинами, гарматами, валками кінних підвід, пішими та кавалерійськими військовими. Це був не відступ армій, фронту, а звичайнісінька втеча некерованого війська від наступаючого на п’яти ворога, стратегією котрого були танкові рейди в тил нашої армії, клини для оточення військ. Це був бедлам, безнадія багатотисячної людської беззахисної маси. Всі кричали, наказували, погрожували розстрілами, проте всі були мов глухі, ніхто нікого не слухав. Думаю, що управління військами було втрачене. Всі керувалися одним девізом: «Рятуйся, хто як може». Першими рятувалися, відповідно до рангів, військових звань, командири та політруки. «Своя сорочка ближча до тіла».
  Біля переправи в цій людській круговерті, на велику радість, я зустрів свого дядька (маминого брата) Цуркана Оксентія Галактіоновича з с. Тигиківки сусіднього з с. Турія. Він автомобілем М-1 перевозив в евакуацію директора-парторга (в одній особі) Капітанівського цукрозаводу Козікова. Під час нашої зустрічі з дядьком Оксентієм до його автомобіля підійшов командир зі шпалами в петлицях, з червоноармійцями. Запитав у дядька, куди прямують. Козіков з автомобіля відповів, що їдуть вони в евакуацію, пред’явив свій мандат члена бюро РК ВКП (б), на що командир не звернув ніякої уваги, а наказав червоноармійцям «викинути з автомобіля цього члена»...
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2008 > Тема ""Білі плями" історії"