Версiя для друку Обговорити в форумi

ТОЧКА ЗОРУ

  (Закінчення. Поч. в № 12).

  Не судили і вбивцю 1111 українських письменників, композиторів, вчених в Сандармоху. Мабуть, найбільшого садиста всіх часів і народів.
  Не отримали по заслугах  і бандити, які знищили сотні тисяч кращих синів і дочок українського народу в 1937 р.
  А де ті «начальники», які підсунули під українську столицю Чорнобильську АЕС, запевняючи, що вона настільки безпечна, що можна її зводити навіть біля дитячих садків?
  Хто з них відповів за десятки тисяч загиблих у страшних муках, мільйони уражених радіоактивним лихом?
  А океани горя, материки скалічених доль, деформованих душ, зламаних особистостей? Про відповідальність за це навіть не говорять.
  Де ті виродки, що вже на порозі третього тисячоліття замордували нашого генія В. Стуса?
  Сидять у державних кріслах, отримують підвищені пенсії, плетуть нові сіті проти українського народу.
  То про яке народовладдя може йти мова, про яку справедливість, коли нормою стало все, що убиває в Україні українське?
  Якщо хворобу не лікують, вона прогресує; якщо бур’ян не виривають - поле не родить; якщо злочини не карають - вони стають еталоном суспільного життя.
  Суспільство ж, яке живе беззаконням, перетворюється у дике стадо самоїдів. І ворогові залишається лише дочекатись, поки воно проковтне себе.
  Що треба робити, щоб наше суспільство одужало, регенерувало деформовані ділянки свідомості, щоб український народ із «подбрюшия» чужих імперій став самодостатнім соціальним організатором, щоб ми не зникли, не розчинились в безмежжі часів і просторів інших матерій, а стали славними правнуками своїх великих прадідів?
  Очевидно нічого іншого, як жити, боротись і будувати своє омріяне майбуття. Перестати уявляти себе жертвою, пасивним змертвілим спостерігачем, жебраком щастя. Треба ставати активним творцем власного життя, не чекати, що зробить для нас та чи інша влада, а показувати їй, вимагати від неї служіння народу і державі.
  Влада - це не каста богообраних недоторканних. Це всього лиш інструмент, політична «лопата», яка призначена полегшити нашу працю.
І якщо вона погано копає город, то не хникати потрібно як-то нам важко, а нагострити її або й взагалі замінити іншою. Народ в цілому і кожен з нас зокрема - то справжня найвища влада. Правда, враховуючи реалії сьогодення, необхідно було б уточнити, що вище сказане стосується не просто кожного, хто проживає на території нашої держави, а лише справжнього громадянина. Бо сьогодні громадянство надають не за любов до України, а за любов до сала. Салоїди ж і патріоти - то різні поняття. А в цілому теза вірна. А тому жоден живий громадянин не може стояти осторонь суспільного життя. І якщо не захоче він бути рабом чи жебраком, ніхто не змусить його до цього. Потрібно лише не тільки бажати, а й втілювати свої бажання в життя.
  Тож:
  1) Необхідно негайно розібратись, хто є хто насправді. Оприлюднити списки стукачів, сексотів, агентів іноземних держав. Поглянути на суспільство не через призму ярликів, які навішали на нас недруги, а заглянути в суть. Усвідомити, що ми живемо не в багатонаціональному суспільстві з різноплановими інтересами, що немає ніяких там окремих хохлів, малоросів, мазепинців, східняків, західняків, католиків, православних чи навіть бандерівців та москалів, а є лиш сини і доньки єдиного великого українського народу, і мета у нас одна. Позначили ж нас різною фарбою наші недоброзичливці, щоб роз’єднати, посварити, підірвати нашу могутність. Насправді ж ми всі єдинокровні брати і сестри. І як личить українцям повинні:
  - розмовляти українською мовою;
  - знати і любити українську культуру;
  - жити за законами української моралі;
  - бути вдячними народу, який дав нам життя, примножувати і захищати його добробут і незалежність.
  Без самоусвідомлення свого справжнього «я» ми не зможемо зорієнтуватись в цьому світі і тикатимемось, як сліпі кошенята, не знаючи, куди пристати, що робити, як себе поводити. Скаже німець: «Ви моголи!» - будемо поводити себе як моголи, скаже кацап: «Недолугі хохли!» - кривлятимемось хохлами, скаже турок: «Яничари!» - вбиватимемо наших рідних в ім’я великої Османської імперії...  
  Вороги не хочуть, щоб ми були самостійними, повноправними учасниками життя. І тому чинять і чинитимуть шалений спротив нашому самоутвердженню. Розуміючи, що мова - то не тільки засіб спілкування, а й інструмент формування світогляду людини, що тільки через рідну мову можна сформуватись ідейним сином чи донькою свого народу, вони так шалено перешкоджають утвердженню української мови в Україні, намагаючись в такий спосіб зберегти хоч частково залежність нашого народу від колишньої імперії, зберегти рівень мовної реформованості нашого народу, досягнутий за часів гноблення. І тому так невгамовно вже друге десятиліття мусолять питання запровадження в Україні не української, а другої, чужої йому мови. Вони добре знають: не буде мови, не буде й повноцінного народу, а будуть безхребетні холуї й підлабузники, якими легко маніпулювати, яких легко грабувати, які не вміють постояти за себе.
  2) Необхідно перекрити потік духовної отрути, проробити собі доступ до «кисню». Лише так ми зможемо захистити нашу духовність, надати можливість свідомості виправити свою деформованість. Лукавлять ті, хто стверджує, що це може зробити лише державна влада. Ні, це може зробити кожен із нас, відмовившись передплачувати, купувати, читати ті інформаційні джерела, які бодай один раз були помічені в брехні, у фальсифікації правди, в антиукраїнських виступах.
І обов’язково включити в свій духовний раціон бодай одне патріотичне видання, як-то газети «Шлях перемоги», «Майдан свободи», «Кримська світлиця», «Дзвін Севастополя», «Нація і держава»... Черпаймо духовний кисень з творів українських класиків: Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, В. Симоненка, В. Стуса, Л. Костенко. Читаючи їх, ми не тільки збагатимо себе мудрістю геніїв. Ми оздоровимо свою свідомість, знайдемо там силу і підтримку, координати свого біосоціального розвитку.
  3) Звичайно, найефективніше лад у державі може навести влада, якщо вона справді народна, патріотична, професійна. А хто в нас сидить у владних кріслах? Чиновники, які розпинали Україну, грабували народні багатства і за рахунок вкрадених срібняків пролізли туди нагору. Професіоналізм їхній злочинний, деструктивний, і аж ніяк не може прислужитись Україні. До того ж більшість із них не тільки без освіти (ну хіба то освіта, якщо вони вивчили напам’ять цитатник чергового «мао-цзе-дуна»?). Де, в яких інститутах вони набули професіоналізму, яким так хизуються перед народом? Нема в нас таких інститутів, які б готували професійних керівників незалежної держави. А, отже, й нема професіоналів. Є лише самозванці, які свої колишні заслуги
з організації голодоморів та переслідувань патріотів видають за майстерність будівничих України.
І за оцей обман вони призначають собі зарплати вищі, ніж у справжніх професійних лікарів, вчених, робітників...
  А про який патріотизм можна говорити, коли вони навіть звертаються до народу чужою йому мовою?
  Тож будьмо пильними. Не обираймо у владні структури руйнівників нашої держави. Пам’ятаймо, влада помножує зусилля обрання. Тому не можна у владні крісла садовити людей, які не є патріотами. Бо тим самим ми допомагали б не собі, а ворогам. І не покладаймось на одні лише обіцянки кандидатів. Вимагаймо їх жорсткої підзвітності народу. Щоб не народ був слугою у них, а вони у народу. Голосуймо не за фізіономії, і навіть не за гарні обіцянки, а за програми розвитку країни. Бо навіть найкращі обіцянки, як-то: підвищити зарплату, повернути вкрадені заощадження, запровадити професійну армію, - ще не гарантують реального зростання купівельної спроможності громадян, підвищення їхнього життєвого рівня, надійного армійського захисту (не відомо ще якому «атєчєству» будуть служити оті професійні найманці). А таких програм, які б відроджували українську духовність, мораль, патріотизм, розбудовували незалежність і могутність держави, забезпечували стрімке зростання добробуту народу, не висунули жодні кандидати. Що ще раз підтверджує непрофесіоналізм наших обранців і, відповідно, задурманеність наших виборців, хибність їхнього вибору.
  4) Плекаймо нашу незалежність, будуймо і зміцнюймо нашу державність. Починаючи від кордонів, які повинні бути не «прозорими», як нам радять, а надійними. Бо кордони або є, або їх нема. А коли їх нема («прозорі»), тоді всяка нечисть преться в наш дім, плюндрує наші святині, грабує нашу країну, глумиться з українців, а назловтішавшись, безкарно їде відпочивати за непрозору кремлівську стінку («Путін своїх нє видайот»).
  Жахливість долі бездержавних народів ми знаємо з минулого власної історії. Навіть копулятивна державність (Союз) призвела до того, що 1/3 населення України була знищена фізично, 2/3 - скалічені духовно і вже було навіть підписано наказ (Жуков-Берія) про депортацію всього українського народу до Сибіру. Тільки технічна неспроможність Союзу здійснити це одноактно (не вистачило вагонів) врятувала життя українцям. Комуністична кліка побоялась вивозити частинами. Адже тоді вояків УПА було б не десятки тисяч, а десятки мільйонів і справитися з ними вона була не в силах. 
  Доля ж бездержавних народів у ІІІ тисячолітті ще страшніша. Сьогодні навіть нема потреби застосовувати армію. Достатньо підмішати в продукти психотропні речовини і можна керувати людьми як біороботами. Без жодного пострілу можна знищити цілий народ, підсунувши небезпечні віруси, онко-, СНІДу, гепатиту, пташиного грипу... Досить тільки видати наказ про обов’язкове «профілактичне» щеплення.
  А можна використати їх і інакше. Провівши медичне обстеження всього народу, держава-колонізатор знатиме, кого і з якими органами можна використати як донора для представників своєї «вищої раси». Адже ніхто не захистить тих, в кого нема власної держави.
  Тож бережімо як зіницю ока нашу хоч поки що і де-юре, але незалежну державу. Остерігаймося союзів, які мають наддержавні керуючі органи. Особливо небезпечно це зараз, коли після багатьох століть бездержавності маємо розчленоване суспільство, деформовану свідомість, втрачену самоідентичність та ще й на додачу вагому п’яту колону. Входження в такі союзи не покращить наше життя, а тільки пришвидшить наше розчинення і поглинання іншими етносами.
  6) Гальмує розвиток українського суспільства і відсутність чіткої, зорієнтованої на державу і народ політики. Не демократія (вседозволеність), а націократія потрібна посткомуністичним країнам... Це ж нонсенс, коли державотворчі й деструктивні заходи мають однакову вагу на шальках поступу до незалежної держави; коли хворобу лікують, керуючись не потребою організму, а потребою збудника захворювання. Відібрали в народу мову, пам’ять, заполонили свідомість деформованими поняттями і цінностями та замість того, щоб повернути вкрадене, регенерувати пошкоджені частини, підступно по-єзуїтськи запитують:
  - А на каком язикє ви хотітє обучать своїх дєтєй?
  Це те ж саме, що запитати інваліда, якому повідрізали ноги: «А как ви хотітє сорєвноваться - на ногах ілі на інвалідних колясках?»
  Якщо це демократія (яку краще було б назвати продовженням колоніалізму), то чому вона така неповна? Адже цілком в її дусі були б і такі запитання:
  - в якій армії ви хочете служити?
  - яку державу захищати?
  - за якими законами нести відповідальність?..
  Абсурдність і нежиттєвість такої псевдодемократії (хаосу) очевидна. Наочним підтвердженням може слугувати робота Верховної Ради. То тільки депутатам здається, що вони заслужено отримують зарплати. А народу не хочеться так дорого платити за такий дешевий цирк.
  Гарним прикладом нашої майбутньої державності могла б бути Японія. Але, на жаль, відмова наших продажних депутатів від ядерної зброї, наймогутнішої зброї сучасності, позбавила нас самодостатності у військовій сфері. Тож сьогодні у нас є лише два шляхи: або поновити свою ядерну могутність, що тепер дуже проблематично, або ж вступити в НАТО, яке не вимагає нашого самознищення і в той же час може надійно захистити від невгамовних зазіхань агресивних сусідів.
  7) І, звичайно ж, потрібно покарати зло. Не повинно існувати терміну давності для вчинків, спрямованих проти народу. Всі зрадники, всі вбивці, на чиїй совісті хоч одна загублена чи скалічена душа патріота, повинні понести відповідальність, навіть якщо вона й посмертна.
  Відплата не поверне рідних і близьких. Але й безкарність вбивць наших рідних також не замінить їх. Передсмертні крики, стогін, муки наших кровних братів і сестер стукають в наші вуха, кличуть до помсти. Простити, забути - означало б зрадити їх. І прокляття, послані жертвами на голови катів, впали б і на наші голови. Бо ми знаємо про злочини і не караємо злочинців.
  Суд над катами потрібен не мертвим, він потрібен живим для встановлення справедливості; для очищення свідомості, щоб люди знали, хто був ким і хто є хто; для формування правильної шкали цінностей, в якій найвищу сходинку займали б не владні крісла, не хати розкуркулених і навіть не юдині срібняки, а людське життя, честь і гідність українського народу; для застороги нових злочинів. Бо ніщо так не стримує злочинця, як невідворотність покарання.
  8) І останнє, що більше стосується тих громадян України, які мають не українські етнічні корені. Хто вони на цій землі: наші брати і сестри, рівноправні зодчі великої, могутньої, процвітаючої України чи резиденти чужих держав, агенти ворожих імперій, троянські коні антиукраїнської політики? Їм також потрібно усвідомити, що привело їх сюди - любов до сала чи любов до України. Бо якщо перше, то сало можна вирощувати й на історичній батьківщині. А от друге - запорука нашого спільного щастя. То ж будьмо відповідальними і перед собою, і перед українським народом. Гратись долями українців ми більше не дозволимо нікому. І якщо в когось викликає нестримний свербіж саме лише українське слово, краще йому не будувати тут свого майбутнього, а пошукати щастя серед більш милозвучних йому язиків.
  Українці - гостинний народ, але за всі кривди відповідати доведеться. Тож не руйнуймо, а будуймо наш спільний дім - Україну. Бо лише в ньому і наш достаток, і наш захист, і наше омріяне майбутнє.
  Слава Україні! Героям слава!
  Павло СУЩЕНКО, вчитель.
с. Олександрівка Красногвардійського району в Криму.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2008 > Тема "З потоку життя"