Ця барвиста коса, сплетена з яскравих р╕знокольорових ниток, завжди мен╕ нагадувала косу мо╓╖ матер╕, яку вона щоранку запл╕тала ╕ закручувала, закр╕пляючи на голов╕ шпильками. Незважаючи на примхливу моду, матуся робила так протягом 60 – 70-х рок╕в ХХ стол╕ття. Це був справжн╕й ж╕ночий ранковий ритуал. Так же довго, наск╕льки я пам’ятаю з самого раннього дитинства, мати не розлучалась з мул╕не. До сьогодення пам’ятаю запах фарб ╕ специф╕чний блиск цих ниток. Тод╕ мен╕ було рок╕в зо три. Кожного вечора в╕дбувався справжн╕й церемон╕ал чарод╕йства. Мати брала п’яльця з вишивкою, одягала наперсток ╕ починала вишивання. А вишивала вона тавр╕йськ╕ орнаменти – полум’ян╕ червон╕ п╕вденн╕ маки на яскрав╕й зелен╕й стеблин╕. Так╕ я бачив т╕льки в нашому Приазов’╖. Маки були як сонце. Поступово життя зм╕нювалось. Жити стало краще. Мати в╕др╕зала косу ╕ зробила перуку. Посада головного бухгалтера радгоспу зобов’язувала. Отже, ╕ вишивання було в╕дкладене на невизначений терм╕н. Мабуть, останньою роботою матер╕ був рушник. Коли мати його вишивала, увесь час сп╕вала «П╕сню про рушничок». ╤ чомусь тужливо. А пот╕м з╕тхала ╕ нав╕ть плакала. Я увесь час був поруч. П╕зн╕ше навчився й сам вишивати ╕ хрестиком, ╕ ланцюжком, ╕ гладдю. Краще д╕вчат у клас╕. А тод╕ ж мати якось приск╕пливо дивилась на мене, витирала рясн╕ сльози, як╕ навертались нев╕домо чому, ╕ казала: «Ось ростиш тебе, плека╓ш, а ти п╕дростеш ╕ гайнеш десь св╕т за оч╕. Пот╕м в арм╕ю заберуть. ╤ не спитають, як тебе ростили, одягалами, годували, л╕кували». Трохи згодом придбали рад╕оприймач «Рекорд-60М» з програвачем та дек╕лька перших плат╕вок. ╤ серед них – «П╕сня про рушничок» Майбороди. Я був школярем, тягнувся до техн╕ки. На прохання матер╕ завжди ставив плат╕вки. Це був майже м╕й обов’язок. «П╕сня про рушничок» була записана з двох бок╕в плат╕вки. ╤ поки я перевертав ╖╖, мати зайвий раз сп╕вала присп╕в про «дорогу далеку». Пот╕м зм╕ст п╕сн╕ почав доходити ╕ до мене. Коли настав час ╕ мен╕ в «дорогу далеку» збиратися, як тод╕ казали, до лав Радянсько╖ арм╕╖, то рушничок знайшов призначене йому м╕сце – в╕н спадав навскоси з мого правого плеча. З собою, звичайно, я його не взяв. Але спогади про червон╕ маки рушника, про сонячне пром╕ння кр╕зь листя присадибно╖ черешн╕ та мамина п╕сня увесь час кликали додому. ╤ я повернувся. Живий ╕ здоровий, на рад╕сть батькам ╕ наречен╕й. Найдорожчим ж╕нкам у сво╓му житт╕ – матер╕, сестр╕ ╕ майбутн╕й дружин╕ прив╕з я з далеко╖ тепер Естон╕╖ хустинки з емблемами ол╕мп╕йсько╖ талл╕ннсько╖ регати. Незабаром одружився. ╤ знову рушничок став у пригод╕ – на щастя ╕ долю л╕г перед нашим молодим подружжям. Т╕ маки увесь час осявають наш житт╓вий шлях. ╤ все це – з мамино╖ легко╖ руки. На жаль, мама п╕шла з життя ще досить молодою. Рано закотилось сонце ╖╖ тепла ╕ добра. Кудись зник рушник з маками. Зовс╕м схудло мул╕не, а пот╕м ╕ воно десь зникло. А життя бере сво╓! Тро╓ мо╖х син╕в-козак╕в вже з мого благословення давно вирушили у власну житт╓ву подорож. Склалось так, що на певний час про мул╕не, маки, вишиванки та рушник якось забулось. А коли прийшла черга починати св╕й дорослий шлях мо╖м синам ╕ благословляти ╖х, я немов схаменувся. Мовби оговтався в╕д якогось запаморочення! ╤ замислився: «А що ми дамо сво╖м синам у дорогу далеку такого, щоб воно, мов верба б╕ля криниц╕, стояло перед очима ╕ повертало додому? Щоб не давало оступитися в годину випробувань? Щоб надихало ╕ наставляло на ╕стинний шлях? ╤ де тепер т╕ нитки, з допомогою яких ласкав╕ материнськ╕ руки вишивали червон╕ маки, що були душею нашо╖ родини?» В╕ктор ТУРЧИН. м. Джанкой.
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
