Версiя для друку Обговорити в форумi

Минуло понад три роки з того часу, як до редакції газети "Сільські вісті" надійшов допис про Василя Яковича Івчука (1902 - 1938). Але газета з невідомої причини не спромоглася за цей час сповістити своїм читачам про героїчний подвиг цієї Людини заради збереження слов’янського етносу. За газету це зробив Президент Віктор Андрійович Ющенко і 21 листопада 2007 року підписав Указ №1133/2007 про присвоєння (посмертно) В. Я. Івчуку звання Героя України.
В Указі зазначається:

"За героїзм і самовідданість, виявлені у врятуванні життя школярів під час Голодомору 1932-1933 років, постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави ІВЧУКУ Василю Яковичу - директорові Дударківської школи у 1932-1938 роках, Київська область (посмертно)".
У такий спосіб наша вища влада засвідчила свою повагу до вселенського подвигу В. Я. Івчука, який він, працюючи директором Дударківської школи в Бориспільському районі, здійснив у 1933 році. Він, за свідченням очевидців, врятував від голодної смерті від 160 до 200 дітей села Дударкова, які відвідували школу. За цей подвиг В. Я. Івчук був безпідставно репресований і 2 жовтня 1938 року розстріляний.
Це підтвердили архівні матеріали та живі свідки цієї події: Карпець Микола Петрович, Трикоз Галина Олександрівна, Бухал Ольга Опанасівна, Степанець Іван Іванович, Сидоренко Іван Михайлович, земляки В. Я. Івчука із села Яблунівки Славутського району Хмельницької області: добродії Ганна Андріївна Мельничук та Антон Якович Мудрик, внук Героя Юрій Васильович Івчук.
Велику допомогу в поширенні правдивої інформації про подвиг В. Я. Івчука надали газети "Трудова слава" (м. Бориспіль), "Ідеаліст" (засновник і видавець-патріот України М. Л. Маньковський), "За вільну Україну плюс" (м. Львів), "Українське слово" (м. Київ), "Трудівник Полісся" (м. Славута), "Сільська школа" (м. Київ) та Київська організація Шевченкового Братства України, яка на сайтах http://users.iptelecom.net.ua/~shluif/ та http://www.shluif.ho.com.ua/ поширила інформацію про Героя під заголовком "Він кинув виклик етнічній війні". Особливо хочемо відзначити великий внесок І. М. Сидоренка, який підготував та видав у самвидаві свою працю під назвою "Мені аж страшно, як згадаю...", яка була долучена до нагородної справи, а її дані були взяті до уваги Секретаріатом Президента.
Вручення нагороди відбулося 22 листопада. Високу нагороду свого дідуся - В. Я. Івчука, отримав його внук Ю. В. Івчук. Так восторжествувала правда на 75-му році після закінчення страшної події на наших теренах - голоду 1933 року, який у селі Дударкові супроводжувався людоїдством. Так по-звірячому розправилися зайди з українцями та іншими слов’янами, захопивши у 1917 році владу на теренах царської Росії з метою вічно панувати та знищувати наш етнос.
Публікуємо фото учнів 7-го класу Дударківської школи від 1937 року, які в 1933 році навчалися в 3-му класі. На цьому фото В. Я. Івчук сидить другий зліва, тримаючи на руках свого сина Василя, який в 1956 році отримав довідку про реабілітацію свого батька та не взнавши дійсної правди про його долю, у 2004 році відійшов у Вічність. На представленому фото є декілька живих свідків, серед них Бухал О. О. та Сидоренко І. М.
На фото: угорі в першому ряду стоять зліва направо: Московка Сергій; Заволока В.; Баглай Іван Дмитрович - на фронті ВВВ лейтенант-танкіст, після війни - учитель; Денисенко Василь Миколайович; Сидоренко Василь Демидович - на фронті артилерист, після війни - директор школи; Лахно Микола Трохимович; Трикоз Микола Андріянович - полковник, після війни - доцент університету; Чередниченко Дмитро; Котенко Микола Гнатович - лейтенант-льотчик, після війни - доцент інституту.
Другий ряд: Паціра; Фещенко Зінаїда Терентіївна, після війни - учителька; Слука Микола Євдокимович - капітан першого рангу; Клишта Петро Левкович; ... (прізвище забулося).
Третій ряд: Черевко Галина Андріївна; Голець Марія, після війни - директор школи; Міщенко С.; Котенко Параска Гнатівна - після війни вчителька; Яцюта Наталка; Сидоренко Іван Михайлович - на фронті морський піхотинець, після війни - учитель; Кокозей Пріська; Клишта; Бухал; Клишта.
Четвертий ряд - учителі: Прімо Ольга Павлівна; Івчук Василь Якович - директор школи із сином Василем, який відійшов у вічність  2004 року, не дізнавшись правди про долю батька; Лобас Павла Павлівна - класний керівник; Калюжний Прокофій Васильович.
П’ятий ряд: Бухал Галина, після війни - учителька; Лахно Гаша Петрівна, після війни - учителька; Каленченко Ольга.
Ці врятовані директором школи діти потім стали лікарями, агрономами, вчителями, лейтенантами, полковниками, капітанами першого рангу, вченими, керівниками підприємств і просто хорошими людьми, що прославили свою Вітчизну в праці, у боях.
Та найбільше випускників Дударківської середньої школи й понині йдуть у педагогічні навчальні заклади, а потім повертаються працювати у свою школу. Це й не дивно.
До вчителів у Дударкові ставляться з великою повагою. Бо вони успішно продовжують і примножують традиції Івчука Василя Яковича та його багатьох однодумців: у післявоєнні роки Дударківську середню школу 41 учень  закінчив із золотою і 19 із срібною медаллю. Це жива пам’ять про нього.
Київська організація Шевченкового Братства України висловлює щиру подяку всім добродіям, перелічити яких тут не маємо змоги, за надану допомогу при підготовці матеріалів щодо нагородження В. Я. Івчука.
Григорій ОХРІМЕНКО.
м. Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2007 > Тема ""Білі плями" історії"