Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ДОЛЮ!

Дорогі читачі, хочу познайомити вас з піснею, яка в наш воскреслоукраїнський час звучить і в місті, і в селі під час національних свят та урочистих походів, а на її мелодію навіть співають "Многая літа!". Це пісня "За Україну!"
Автор цієї величної пісні - Микола Вороний.
Народився Микола Вороний 1871 року на Січеславщині (тепер це Дніпропетровська область). Батько походив зі старого козацького роду, мати - зі шляхетсько-духовного. Дитячі роки майбутнього поета минули на околицях Харкова у напівсільському-напівміському оточенні.
Початкову і середню освіту Микола здобував у Харкові та Саратові. Змалку захоплювався вічною книгою українського народу - "Кобзарем" Тараса Шевченка, а дома зростав у полоні материних казок і пісень. За політичну діяльність, спрямовану проти царського самодержавства, московська окупаційна влада заборонила йому проживати в університетських містах, тому Вороний виїхав у Західну Україну, що була тоді під австрійським пануванням. Вчився Микола в університетах Відня та Львова. Тут познайомився з Іваном Франком, який мав великий вплив на творчість молодого ще тоді поета.
Микола Вороний належить до плеяди найвідоміших українських майстрів слова початку ХХ століття. Його зачисляють до поетів-модерністів, тобто до тих творців, які по-новітньому, по-сучаснішому, аніж їхні попередники, висловили високі людські почуття у цілком нових віршованих формах. Вслухайтеся у звучання вірша "За Україну!", у його ритми римування, пригляньтеся пильно до його будови, і ви переконаєтеся, що у попередників Миколи Вороного таких поезій і справді не було.
Микола Вороний об’їздив майже всю Україну, був на Кубані, в Криму, в Одесі й Чернігові, у Києві. Тож не дивно, що, пізнавши рідний край і волелюбні мрії народу, написав глибокопатріотичний вірш, яким, до речі, в 1917 році привітав воскресаючу країну.
З того часу пісня "За Україну!" пов’язується з боротьбою народу за волю. Її мали у своєму репертуарі Українські січові стрільці, нею українські патріоти вшановували полеглих за Україну борців; в 1938 році ця велична пісня надихала січовиків Закарпатської України на боротьбу з окупантами за власну державу, а люди старшого покоління співали "За Україну!" в містах і селах під час проголошення Акта про відновлення Української держави у 1941 році. Відтак ця пісня була на устах вояків Української Повстанської Армії. З новою силою задзвеніла вона повсюдно у переддень проголошення незалежності України і лунає між нами й досі, а своєю мелодією прикрашає срібні звуки духових оркестрів Української Армії.
Дві подібні мелодії до слів Миколи Вороного "За Україну!" створили львівські композитори Богдан Вахнянин і Ярослав Ярославенко. У процесі виконання пісні народом ці мелодії дещо змінилися. Подаємо її так, як співають тепер.
Степан СТЕЛЬМАЩУК.

ЗА УКРАЇНУ!
За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас -
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон.
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
О, Україно!
О, рідна Ненько!
Тобі вірненько
Присягнем.
Серця кров
І любов -
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Вперед же, браття!
Наш прапор має
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружній тиск
Зброї блиск,
В серці гнів
І з ним свобідний спів:
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

Володимир СОСЮРА
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі.
у квітці, в пташині, у електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...
Як та купина, що горить - не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі
пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну...
Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою -
і вічні ми будемо з нею!
1944

Анатолій БОРТНЯК
ОМРІЯНЕ ПРОРОЦТВО
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України...
    Тарас Шевченко
Дай, Боже, щоб настала переміна!
У цьому ж - ні найменшого гріха,
На Україні буде Україна,
А не чиясь окраїна глуха.
Це так природно!
Так, здається, просто...
Чому ж таке не радує когось, -
Щоб генієм омріяне пророцтво
Урешті-решт усе-таки збулось?
Щоб, як і серце віщувало чуле,
Розвіялась неправда, мов зола,
Й недобра слава відійшла в минуле,
А добра у майбутнє перейшла.
Всміхнувся сам до себе: може, вдасться
Не у химерних снах, а наяву
Й мені дожити до такого щастя,
Якого, мабуть, й не переживу...
Олександр ОЛЕСЬ

ЖИВИ, УКРАЇНО...
У СВЯТО НЕЗАЛЕЖНОСТИ І СОБОРНОСТИ
І
Українське військо, мов з могили,
встало,
Загриміло в бубни, у сурми заграло,
Розгорнуло прапор соняшно-блакитний,
Прапор України, рідний, заповітний!
Вільну Україну не скують кайдани:
В обороні волі наше військо встане
Заревуть гармати, задзвенять шаблі,
Не дадуть в наругу рідної землі.
Від дощу, від грому оживе руїна,
Зацвіте квітками вільна Україна,
Творчий дух народу із могили встане,
І здивують всесвіт лицарі-титани.
ІІ
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І прапори рідні, в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!

Павло ТИЧИНА
ДУМА ПРО ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Ой, що в Софійському
заграли дзвони, затремтіли,
Не білі голуби-янголи в небі полетіли.
Ой, там збиралися під прапори,
під соняшні ще й сині. Віднині
Не буде більше пана у вільній Україні!
Ідуть, ідуть з музикою
Під тінню прапорів
Прекрасною, великою
Рікою стиглих нив.
Ідуть, ідуть - вітаються
І славлять щасні дні.
Жахтять, переливаються
Їх душі вогняні.
Ой, та виходили попи з Софійської
з-за брами
З хрестами, з хорогвами.
У шатах золотих коло Богдана правлять Службу Божу. Як рожу -
Вітай свою, Вкраїно, долю, -
вітай дівчину гожу.
Горять, горять свободою
Вчорашнії раби,
Бо вчули: "Встань з природою" -
Звук янгола труби.
І встали всі, співаючи
З природою весни,
З природою вітаючи
Чудові дійсні сни.
Як засміялося до них та праведнеє сонце:
"Не дурно гріло я -
світило у кожнеє віконце".
Як заходилися хмарини ткати скатертини,
Цвітуть та розцвітають небесні
бархатини-хвилини!
Цвітуть в піснях вкраїночки
Дзвіночки срібняні.
Душею чорнобривочки
Струнчасто осяйні!
То ж матері майбутнії
Стрічають дні ясні!
О, хвилі незабутнії!
О, сонце і пісні;
Ой, що на Софійському
та грали дзвони, замовкали,
Там прапори приймали,
до народу промовляли:
"Гей, разом, разом станемо
на ворога ми, браття-завзяття!"
Хто зрадить Неньку-Україну, -
прокляття тим, прокляття!
І суне військо лавою
від білих тихих брам,
Із "ЗАПОВІТОМ", "СЛАВОЮ" -
весь Київ наче храм.
В нім скапала кров часові,
кров мучнів без кінця...
І в нім горять ТАРАСОВІ
вкраїнськії серця!

Грицько ЧУПРИНКА
РІДНИЙ КРАЙ
Розкішний степ... Убогі села...
Це ти, мій краю чарівний?
Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний.
Як часто я в своїх надіях
З тобою, краю мій, живу,
Бо вірю я - не тільки в мріях -
Ти будеш вільним наяву!
Твої сини на всі дороги
Старцями вбогими пішли;
Давно чумацькі круторогі
Вони попродали воли.
Давно степи мої широкі
Вони задарма оддали,
Гаї ж розкішні і високі
Другії власники звели.
А все ж надійним вільним жаром
Твої сини вже розпеклись;
О, краю! Може, незабаром
Ти будеш вільним, як колись.
Юрій МУШКЕТИК
* * *
Яке сумне це слово - Україна:
У ньому вітру плач, і журавлиний квил,
І дзвін кайданів, німота могил.
І сльози вдів. Столітняя руїна.
Яке суворе слово - Україна:
У ньому дзвін шабель, і гук гармат,
І тулумбасів грім, і попелища хат,
Й китайкою накрита домовина.
Яке тривожне слово - Україна:
У ньому пісня волі невмируща,
Шевченків заповіт вовіки сущий,
Зітхання матері і мужній голос сина.
Яке велике слово - Україна:
Сім сотень літ його хотіли вбити,
Воно ж - як жито: жити, жити, жити!
І розгинається зігнута спина,
Й підводиться на повен зріст Людина.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2007 > Тема "Душі криниця"