Версiя для друку Обговорити в форумi

Слід в історії

 30 червня 1762 року вся російська гвардія була п’яна, як чіп. У Петербурзі відчинені всі шинки і трактири. Солдати жадібно зливали у виварки, відра, каструлі горілку, пиво, шампанське. Таки добре погуляли! А головне - на казенний кошт. Віват государині! І через три роки в Сенаті все ще розглядалася справа про відшкодування виноторговцям "за стащенные при благополучном ее величества на императорский престол восшествии виноградные напитки солдатством и другими людьми".
Так хвацько відсвяткувала армія "дамську революцію": усунення від справ Петра ІІІ і загарбання влади його дружиною Катериною. Петро благав залишити чотири дорогі його серцю речі: скрипку, собаку, арапа і коханку. Перші три йому лишили, а коханку вислали геть, бо нова імператриця заявила, що не допустить у своїй державі розпусти. Звичайно, це розпорядження не стосувалося її особисто.
 П’ЯНО і весело розпочалося правління принцеси Софії-Августи з карликового німецького Цербст-Ангальського князівства. Німкеня за народженням, француженка за вихованням, вона волею примхливої долі стала російською царицею під іменем Катерини ІІ Великої.
 Лицемірства не можна відокремити від Катерини, воно приросло до неї, як шкіра до плоті. На дев’ятий день царювання Катерина видала маніфест, в якому патетично проголошувала, що "самодержавное самовластие само по себе... есть зло, пагубное для государства". Ще не висохло чорнило на маніфесті, як Катерина одержала звістку про вбивство свого чоловіка Олексієм Орловим, рідним братом її коханця Григорія. Вбивцю, ясна річ, виправдали і простили, і того ж дня імператриця звернулася до французьких просвітителів з пропозицією перенести до Санкт-Петербурга видання "Енциклопедії". Вельми цікаве поєднання справжнього злочину і удаваного гуманізму...
 Ох, як же хотілося Катерині, щоб її величали "філософом на троні", "російською Мінервою" чи, принаймні, "освіченою государинею". І щоб їй співали дифірамби, складали панегірики, курили фіміам. Далебі, їй таки вдалося цього досягти, щоправда, великими зусиллями, а ще більшими коштами.
 У ХVІІІ ст. французькі просвітителі були володарями дум. Без перебільшення можна стверджувати, що в світі небагато країн, котрі так щільно були пов’язані з французьким Просвітництвом, як Росія. Французька мова набула тут такого поширення, що її вивели з навчальних програм через відсутність потреби. В записках збіднілого українського дворянина Григорія Вінського йдеться про французьку літературу, котра, "дійшовши до найнижчих верств народу, відкрила більшості з них очі, даби дивитися і бачити службових осіб, їхні справи, їхні домагання в справжньому їх вигляді". А кріпосний інтелігент О. Никитенко згадував: "У багатьох купців і міщан були книги серйозного змісту. Дехто до того знадився ліберальними впливами, що навіть захоплювався представницькими формами правління". Катерина ІІ намагалася іронізувати з цього приводу: "Сии людишки вменяют себе в стыд не быть с Вольтером одного мнения".
 Не тільки у приватних зібраннях, а й у бібліотеці Київської академії зберігалися твори Воль-тера, Руссо, Монтеск’є. Уродженець Чернігівщини поет І. Богданович переклав і видав трактат Руссо "Про вічний мир". З творами "женевського громадянина" був добре обізнаний український мандрівний філософ Григорій Сковорода.
 Василь Капніст написав "Оду на рабство" - гнівний протест проти закріпачення українських селян. Катерина ІІ заборонила вживати "ганебне" слово "раб", проте саме рабство залишилося в найогиднішому вигляді. Коли Капніст почав вимагати скасування не слова, а самого інституту рабства як явища російської дійсності, імператриця заперечила: "Зась! Досить і слова!"
 У Франції теж зростала зацікавленість величезною і багато в чому незбагненною країною. Загальне захоплення французів Росією один з просвітителів порівнював з пошестю.
 Напередодні Великої Французької буржуазної революції кінця ХVІІІ ст. в Росії перебувало близько 10 тис. французів. У Москві, Петербурзі, Києві виникали цілі французькі колонії, консульства, театри, ресторації; видавались навіть газети французькою мовою - "Журналь д’Одесса".
 Росію відвідали філософи Дідро і Грімм, економіст-фізіократ Мерсе де Ларів’єр, письменники Дефорж, Сеньяк де Мельян, Бомарше. В російській армії служив під командуванням О. Суворова майбутній маршал Франції - Ожеро. Та й юний, ще нікому не відомий Наполеон Бонапарт виявив бажання стати під російські прапори, проте його прохання з невідомих причин було відхилене.
 До Петербурга приїздив фантазер і мрійник Бернарден де Сен-П’єр, який наївно вважав, що в Росії дійсно настав "золотий вік", як у цьому запевняла світ Катерина ІІ. Він сподівався заснувати на просторах Середньої Азії "утопічну республіку вільних громадян". У свою чергу, в переддень революції, російський вільнодумець Іван Тревогін надрукував у Парижі утопічний проект перебудови людського суспільства, за що й був вкинутий у каземати королівської в’язниці Бастилії.
 Опісля повернення з Росії драматург Дефорж написав п’єсу "Федір і Лізанька, або Врятований Новгород", присвячену селянському повстанню. Один з примірників потрапив до рук Дирекції російських імператорських театрів, і чиєсь пильне перо накреслило на ньому: "Справжня якобинська змова! Не може бути дозволена".
 За власним свідченням Катерини, вона докладала величезних зусиль, щоб домогтися народної любові і популярності. Імператриця вирішила будь-що привабити французьких філософів, насамперед Вольтера, враховуючи його безперечний авторитет у Європі. Катерина писала Вольтеру: "О, як я кохаюся у ваших творах! Як на мене - кращих за них немає".
 Що ж, і для мудреців - лестощі, наче марципани. Вольтер відгукнувся мудрованим компліментом, порівнюючи російську самодержицю з найбільшими законодавцями античності - Лікургом і Солоном. Вдячна Катерина офіційно запросила просвітителя до Північної Пальміри, а водночас у листі довіреній особі писала: "Заради Бога, порадьте цьому дідуганові залишитися дома. Що йому тут робити?"
 Для досягнення поставленої мети Катерина з легкістю, що межувала з безсоромністю, брехала, перекручувала факти, проводила хитру гру як професійна лицедійка, та вона й була такою. Імператриця буквально принаджувала в Росію редакторів знаменитої "Енциклопедії", обіцяючи золоті гори.
 Один з них - Дідро, спокушений щедрими обіцянками, поїхав до Петербурга, маючи грандіозні плани перебудови Росії на засадах "братерства, рівності і свободи". Він запропонував розпочати в Росії нове видання "Енциклопедії", а задля цієї мети готовий був присвятити його "російській Мінерві". Цариця щедро обіцяла надати 200 тис. крб. Однак, як відомо, обіцянка-цяцянка...
 У вузькому колі Катерина кепкувала з Дідро: "Я довго з ним роз-мовляла, але більше з цікавістю, ніж з користю. Коли б я йому повірила, то довелося б перебудовувати всю мою імперію, знищити законодавство, уряд, фінанси і замінити їх нездійсненними мріями".
 Д’Аламберу, іншому натхненнику "Енциклопедії", Катерина пропонувала стати вихователем її сина, грайливо заявляючи, що коли просвітителю тяжко розлучатися з друзями-філософами, то нехай він їх усіх забере з собою в Росію: "Я обіцяю зробити для них усе, що в моїх силах, і, можливо, вони будуть тут щасливіші, ніж у себе на Батьківщині".
 Лафайєта, героя війни північноамериканських колоній Англії за незалежність, імператриця в 1787 році запрошувала до Києва для супроводу її в поїздці по Україні і Криму.
 Важко назвати в історії українського народу ще когось, за винятком Петра І, хто завдав би стільки горя й лиха Україні, як ця "гуманна" цариця.
 Невдовзі після "восшествия" Катерини на престол було прийнято рішення про скасування залишків автономії України, які в урізаному вигляді ще лишалися. Восени 1764 року видано указ про ліквідацію гетьманства.
 Поряд з національним гнобленням посилюється і процес покріпачення українських селян. Народний спротив знаходив вихід у широкому русі селянських повстанців-гайдамаків. Найбільш значне народне повстання - Коліївщина - відбулося в 1768 році. Катерина віддала наказ своїм військам потопити його в крові.
 На цьому "благодіяння" цариці для України не скінчилися. В 1775 році царські війська підступно напали і зруйнували Запорозьку Січ - останній острів свободи в морі російського абсолютизму.
 Нарешті, 1783 року було видано указ, який юридично оформляв повне закріпачення українського селянина. Тоді ж остаточно скасовані козацькі полки. Так колись вільна козацька Україна на нескінченно довгі роки опинилася під важким чоботом російського жандарма...
 А Катерина продовжувала удавати з себе "філософа на троні", роблячи низькі кніксени перед освіченою Європою.
 Всі європейські філософи були від неї в щирому захваті. Дідро писав Вольтеру: "Що ви скажете про російську імператрицю? В які часи ми живемо? Франція переслідує філософію, скіфи їй сприяють".
 Тільки один філософ залишився непідкупним. Це - Жан-Жак Руссо, котрого цариця ненавиділа за його "небезпечні думки", але і його талант прагнула поставити собі на службу, пропонуючи маєток на Україні і велику купу грошей. Проте не так сталося, як гадалося. Руссо гнівно відхилив цю спробу "збезчестити його ім’я". Більше того - він оголосив про свою "незмінну відтепер ненависть до російського тиранства".
 Революція, що розпочалася в 1789 році у Франції, все розставила по своїх полицях. Француз Массон, котрий неодноразово бував у Зимовому палаці, писав у Париж: "Дух революції, що охопив увесь світ, ніде не викликав такого жаху, як при російському дворі".
 Звістка про взяття повсталими парижанами Бастилії приголомшила придворних і, передусім, саму государиню. Панове, геть маски!
З палаців мерщій виносилися численні мармурові погруддя Вольтера і Монтеск’є. Проти Вольтера розгорнулася ціла політична кампанія. Слово "вольтер’янець" лунало як лайка. Тепер уже французьких просвітителів звинувачували "в тому страхітті", що коїться у Франції, бо їхні книжки призводять "до запаморочення і розбещення людей".
 У жаху, як відомо, очі великі: заборонено любовний "Роман у листах" письменниці Демидової на тій сміховинній підставі, що "если автор подлинно есть девица, то занималася она делами, совсем ее не касающимися".
 Запроваджена жорстка централізована цензура. Навіть розмови на політичні теми заборонялися. Поліція просто на вулицях хапала непослухів і - під батіг. "Російська Мінерва" розгорнула справжню війну проти вільної думки.
 4 квітня 1792 року Катерина занотувала: "Я боюся збожеволіти з милості подій, що так сильно вражають нерви, як, наприклад, побоювання відносно того, що відбувається у Франції".
 Щільно замкнуті кордони. Митниці працюють з повним навантаженням. Навіть ноти не допускаються на територію Російської імперії.
 Зовсім недавно сама імператриця писала п’єси, "наслідуючи Шекспіра". Ця обставина не завадила їй спалити трагедію видатного драматурга "Юлій Цезар" за її тираноборчий пафос.
 Обстановка в імперії загострена до краю. До Сибіру заслані навіть багаторічні і цілком благонадійні служники самої Катерини - бібліотекар Дюпуже і вихователь її онуків - Сібур. Не до просвітництва!
 Переслідували шанувальників моди. Коли сардинський посланець дозволив собі покепкувати з приводу безглуздої заборони носити круглі капелюхи, його протягом 24 годин вислали за межі Росії.
 Іноді справа набувала абсурдного характеру. Спадкоємець Катерини - Павло І якось помітив на вулиці чоловіка, вбраного на французький кшталт і негайно наказав: "До Сибіру його! До Сибіру!" З’ясувалося, що "злочинець" - це француз Ральєр. Довідавшись про непорозуміння, Павло розмірковував вголос: "Дійсно, негаразд вийшло. Повернути його, дати 100 червінців на дорогу і хай забирається геть!" Француз виявився з гонором, від грошей відмовився. "Вихованець філософів" Павло побудував нескладний силогізм: так, вчинок Ральєра, з одного боку, свідчить про його безкорисливість - і це добре; проте з іншого боку, промовляє про надмірне вільнодумство, а це вже зовсім погано.
А оскільки погано, то заслати його все-таки до Сибіру!
 Жах надовго оселився в царських палатах. Настав час збільшувати про всяк випадок гарнізони і будувати нові каземати. Замість обіцяного Катериною світла країна надовго поринула в суцільну пітьму.
 Юрій ДЖЕДЖУЛА,
кандидат історичних наук.

* Мінерва (лат. Minerva) - у давньоримській міфології богиня мудрості, наук, мистецтв і ремесел.

Євген СВЕРСТЮК
ПРО УТВЕРДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ГІДНОСТІ
 Усі ми тягнемо на собі великий тягар колоніального і тоталітарного минулого. Для свідомих громадян то прикрість і ганьба. Для декого то солодка рабська звичка. Бо раби споконвічно мали нахил до ідолопоклонства і любили насильство.
 Як у ХХ ст. руйнували пам’ятники старим ідолам і як будували ще за життя новим вождям - це може стати темою цікавого дослідження. Для руйнування було завжди достатньо аргументів. Але для будування досить було кількох підлабузницьких чи продажних голосів, і ніхто не смів виступити з розважними аргументами. Ця "демократична" рабська традиція - "прислухатися" до голосів "знизу", підказаних хитрунами "зверху", на жаль, жива. Ми від неї не очистилися.
 Не важко здогадатися, хто в ХХІ ст. каламутить воду, хто хапається за минуле і хоче воскресити повалених ідолів Російської імперії. Смішно говорити, що хтось хоч трохи обізнаний з особою Катерини ІІ, хоче будувати їй пам’ятник з поваги до цієї особи. Для цього досить було б купити статуетку і поставити у себе на столі.
 Але коли ви хочете від нашого імені і для нас воскресити це страховисько, то в цьому не важко побачити лукавий задум порізнити й посварити людей і пригасити у них прагнення очищуватися від усякої скверни.
 Адже досить зібрати про неї думки відомих в Росії людей, висловлених ще за царського режиму, щоб зрозуміти, що демократичним шляхом таких покійників не оживиш. Тільки хитрість і підступність, а також зневага до скривджених нею народів, неповага до Української держави, диктує ті голоси, забезпечені фінансовою підтримкою.
 Нечисті сили не тільки захищають пам’ятники організаторам большевицького Терору і Голодомору - вони хочуть людям закрити небо ненависними символами насильства, розбою і розпусти. Нас, звичайних людей з нормальними поняттями, мільйони. Але нечестиві були завжди певні, що організована і профінансована група вріжеться в народне тіло, як ніж в спину. А далі вже вступає в дію логіка доконаних фактів.
 Цим листом я б хотів закликати своїх співгромадян до очищення - і в тому розумінні, щоб не засмічувати свого довкілля. І в тому розумінні, щоб не отруювати атмосферу співгромадянам недобрими випарами.
 Багато людей у нас і на Заході задумуються над бездарністю політичної еліти, що в такій багатій Україні зуміла організувати таку бідність народу. Але небагатьом спадає на думку придивитися, чим займаються різні гонителі, - партійці, нині привілейовані "державотворці". Їхній деструктивний спосіб мислення не змінився. Вони не можуть ще раз депортувати кримських татар, але вони не здатні думати, як повернути людям свободу. У такій голові зароджується темна думка поставити над людськими головами ненависний символ - замість того, щоб побудувати пристрій для перетворення сонячної енергії на електричну.
 Якщо не можете любити свого ближнього, то принаймні не травмуйте його насильством, поганими вчинками і паскудними словами. Стан довкілля або добрий для всіх, або поганий для всіх. Як правило, отруїться найперше той, хто довкілля псує. І не буває так, щоб лиходій пожав добрий посів. Ставте собі статуетки царів на столі, крутіть собі попсу у своїх слухавках, але не ганьбіться перед людьми і перед усім світом на площах міст. Люди! Шануйте один одного.
 В країні, де немає пам’ятника і навіть немає могил мільйонам наших рідних - жертв державного Голодомору, мільйонам жертв державного Терору, раби будують пам’ятники засновниці кріпацтва!
 Чим вона ще запам’яталась в нашому народі? Передусім фізіологічною активністю. Вона, за словами О. С. Пушкіна, "и умерла, садясь на судно". На честь її параші в тюрмах в українському народі називають "катеринками". Вона стала грандіозним символом розпусти. То хіба цього ще мало для увічнення її імені? А посткомуністичні раби і в Сімферополі, і у Дніпропетровську хочуть її увічнити в серцях на місці Леніна. Може, вони хочуть накинути народам незалежної України думку про вічність кріпацтва?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема ""Білі плями" історії"