Версiя для друку Обговорити в форумi

 Віра Фесенко народилася в м. Конотопі на Сумщині. Закінчила історико-філологічний факультет (відділення української мови та літератури) Кримського державного педагогічного інституту в м. Сімферополі. Працювала в школі, затим головним спеціалістом, методистом відділу освіти Міжгірської районної держадміністрації Закарпатської області. Нині - керівник літературної студії "Любисток" районного Будинку дитячої творчості. Віра Фесенко ще в студентські роки відвідувала Сімферопольське літературне об’єднання, друкувала свої вірші в газетах та колективній збірці молодих поетів Криму "Яблуневий цвіт", згодом в альманасі "Перевал", в часописах "Краянка", "Слово". Перша поетична збірка "Березнева рапсодія" побачила світ 2004 року. А торік в Ужгородському видавництві "Ґражда" вийшла нова збірка поезій колишньої кримчанки, а нині жительки Закарпаття, Віри Фесенко, котра має назву "На семи вітрах".
 У передмові до книжки відомий поет, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Петро Скунць написав: "Географія віршів досить обширна - від славного Конотопа на Сумщині, де авторка народилася, через Крим, де навчалася, і аж до судженого долею, мальовничого Міжгір’я в Карпатах, де люди якось умудряються не загубитися, мабуть, тому, що мають тільки розкішну природу, а не ту розкіш, яка змертвлює душу. Земля тут багата на красу і аж занадто скупа на хліб насущний. Попри все, верховинці вбирають свої городці, на яких і помідори ледве привчилися дозрівати, веселими квітами.
 У віршах Віри Фесенко теж багато квітів і загалом цвіту, а пісня її - нестримна у своєму захопленні світом..."
 Вірші Віри Фесенко написані в узвичаєній традиційній манері, але, працюючи і в цій традиційності, авторка намагається віднайти для своєї поезії те, що надає їй притягальної сили, робить її теплою, щирою, мелодійною і сповідальною.
 Хоч уже багато років живе Віра Фесенко у квітучому Закарпатті, але не менш квітучий Крим, де минули її щасливі студентські роки, де живуть її брат і сестра, манить до себе, надихає на створення віршів кримської тематики. Давні кримськотатарські легенди і перекази хвилюють і збуджують її поетичну уяву, і тоді народжуються вірші-легенди, котрі переносять читача у далеке минуле цього краю.
 Під деякими віршами Віри Фесенко стоять помітки "Сімферополь", "Севастополь", котрі свідчать про те, що поетеса не забуває про Крим, буває тут, присвячує йому свої вірші. Деякі з тих, що увійшли до збірки "На семи вітрах", ми й пропонуємо шанувальникам поетичного слова.
 Данило КОНОНЕНКО,
редактор відділу літератури "Кримської світлиці".

Віра ФЕСЕНКО:

"І РІДНЕ НЕБО Є У МЕНЕ..."

 ЧОРНОРІЧЧЯ

 Село прекрасне Чорноріччя!
 Яке не вчуєш тут наріччя:
 
 Співучу українську мову,
 Російської - дзвінкеє слово,
 
 Швидкий, мов вітровій степів,
 Татарської - гортанний спів.
 
 Довкруж застигли у дозорі
 Блакитні первозданні гори.
 
 Під ними в’ється Чорна річка
 Дзвінка, співуча, невеличка.
 
 А на рожево-білій скелі
 Квіти гарячої пустелі.
 
 Яким їх вітром занесло
 У це південнеє село? -
 
 Що навіть сонце із небес
 Цим чудом із семи чудес
 
 Замилувалося й здаля
 Йому всміхається Земля.
 
 Де в жовтім полум’ї, веселі,
 Квітують кактуси на скелі.
 НЕПОВТОРНИЙ КРИМ
 Блакитні, первозданні гори,
 Усе чарує, тішить тут:
 Розкішні квіти, пісня моря,
 І неба зоряний салют.
 Принад чужинських
 нам не треба.
 Що там Італія, що Рим!
 Коли є рідне небо в тебе
 Й чарівний, неповторний Крим!

 ФІОЛЕНТ

 Ящіркою вигнувшись
 на камені,
 Ловлю сонця лагідні я промені.
 Зліва далечіє Балаклава,
 Справа Севастополь -
 місто слави.
 А між ними загадковий Фіолент -
 Голуба затока, мис легенд.
 У віконце "курячого бога"
 Споглядаю сонячну дорогу.
 Золотиться аж до виднокраю
 Міріадами іскринок сяє.
 Кожною клітинкою вбираю
 В себе цю красу земного раю.
 На горизонті,
 мов в калейдоскопі, -
 Шхуни, яхти, кораблі високі.
 А хвилі лащаться то ніжно,
 то сердито,
 Здається, зараз білопінна
 Афродита
 На берег ступить
 по гарячій гальці.
 Спливає день, немов пісок
 крізь пальці.
 Лежу дитинно у долонях
 Фіоленту
 І слухаю його пісні й легенди.

 ЕТЮД

 Місяць над бухтою Стрілецькою,
 Якийсь незвичайний, казковий,
 Сяє радістю молодецькою
 І підморгує стиха зорям.
 
 Так дзвенять невгамовні цикади,
 Що заслухались море і гірка.
 Над Стрілецькою бухтою радо
 Сяє місяць, закоханий в зірку...
 * * *
 Мов намистинки,
 дні перебираю,
 Який був кращий з них -
 сама не знаю.
 Візьму на згадку про минуле літо
 Хустинку неба і веселку з квітів,
 Шматочок сонця і ковточок моря,
 Рожеві мушлі і гірлянди-зорі.
 Залишу всю цю розкіш півдня
 в хаті,
 Щоб цілу зиму в ній буяло свято.
 Подякую за все, що було дано,
 А кращим буде той день,
 що настане...

 ПРОЩАННЯ З МОРЕМ

 І з високого вниз парапету
 Кину в море дзвінку я монету,
 Мій омріяний сонячний рай,
 До наступного літа прощай.
 * * *
 Мій Південь, Північ, Захід, Схід.
 Хіба вас можна роз’єднати?
 В Криму мій батько вічно спить,
 В Карпатах спочиває мати.
 
 Усе це любий, рідний край,
 Земля, дарована нам Богом.
 Наш милий і земний це рай,
 Любов одвічна і тривога.
 
 Дніпра-Славутича ріка
 Через віки - у вічність плине.
 Тут наша доля нелегка
 І пісня, й мова солов’їна.
 
 Одна земля в нас, одне небо,
 Один правічний славний рід.
 Тож чи ділитися нам треба
 На Південь, Північ, Захід, Схід?
 
 Ні! Нас ніхто не роз’єдна!
 Нема такої в світі сили,
 Бо Україна в нас одна,
 Земний наш рай -
 коханий, милий.

 Міжгір’я, 2005 рік.

 УКРАЇНСЬКА МОВА

 Ти на Землі - найбільше диво!
 Вишнева, кароока, чорнобрива.
 Давноминула і єси, що суща,
 Дзвінка, благословенна,
 невмируща.
 Ще й калинова, світанкова,
 загадкова,
 Правічна, юна і щоразу нова.
 Легка, усміхнена, чудова,
 Надійна, люба і казкова.
 Урочиста, проста і дзвінкотюча,
 Мелодійна, солов’їна і співуча.
 Дарована батьками, Богом дана,
 Твоя краса ніколи не зів’яне.
 Любистком, зелен-рутою
 повита,
 Духмяна, світла, найрідніша
 в світі.
 Квітуча, райдужна, росиста,
 Пісенна, кришталево-чиста.
 Сонцем і дощами обцілована
 Між сестер ти королева
 коронована.
 Сонцесяйна, дзвонкова,
 хрещатоцвітна,
 Кохана, доленосна і привітна.
 Сумна, замрійлива, прекрасна,
 І вистраждана ти, і ясна.
 За тебе ми боролись недарма,
 Ти наче сонця золота сурма.
 І серця спів, і кришталевий
 водограй,
 І наш вишневий, тополиний
 край.
 Журбу і радість, щастя і негоду,
 Ти віддзеркалюєш історію
 народу.
 Мудра, мужня, волошкова -
 Українська мова.

 Міжгір’я, 2005 рік.

 МАЛЬВИ

 В степу таврійськім,
 скрізь уздовж дороги,
 Де солончак, де ґрунт,
 немов граніт,
 Прекрасні мальви -
 горді недотроги -
 З віків минулих
 шлють мені привіт.
 Можливо, тут сумна дівоча доля
 Далеко від домівки, від села,
 Згасла колись у цьому
 Дикім Полі,
 Щоб потім диво-мальва
 розцвіла.
 Дзвенять під вітром сонячні
 бутони,
 Шорстке стебло туге,
 мов звук стріли.
 В степу таврійськім
 веселкові тони,
 То скромні мальви пишно
 розцвіли.

 Сімферополь, 2005 рік.

 ХМЕЛЬНИЦЬКЕ

 Чи через те, що хмелем поросло,
 Чи тут Богданові нащадки
 проживають?
 Під Севастополем є славнеє село,
 Яке Хмельницьким гордо
 називають.
 Тут Чорна річка між дерев
 дзвенить,
 З гіллям ліани обнялись,
 переплелися.
 До горизонту осяйна блакить,
 Здається, небо з виноградником
 злилися.
 Та справжнє диво!
 У червневий день
 На білих скелях скрізь
 побачиш тут:
 Якимсь чарівним,
 неземним вогнем,
 Щороку жовті кактуси цвітуть.
 Їх, кажуть, ще в війну далеку,
 Кримську,
 Якийсь солдат з Італії завіз
 І посадив тут від дороги близько.
 Тепер вони вже розрослися скрізь.
 Як заспіває колискову сніговій,
 То кактусам в Хмельницькім
 любо спиться,
 Хоч з-під опушених
 сніжиночками вій
 Їм, мабуть, сонячна Італія
 ще сниться.

 Севастополь, 2005 рік.

 ЯЛТА

 Тремтить душа в солодкім щемі
 Будить фантазію мою.
 І не збагнеш чи ти в Едемі,
 Чи у земному десь раю.
 
 Усе тут ніжить зір і слух:
 В алеях прибережних досі
 Тут Чехова витає дух,
 Голос Руданського і Лесі.
 
 Ай-Петрі в золотій імлі,
 Високе небо, як цикорій,
 На рейді білі кораблі
 Й до горизонту - море й море.
 
 Блакитна музика небес,
 Іскриться сонцем даль та.
 Прекрасне чудо із чудес
 Перлина Криму - Ялта.

 Севастополь, 2005 рік.

 СІМФЕРОПОЛЬ

 Де скелясті узвишшя
 замріяних гір,
 І дзвенить срібнострунно
 співучий Салгир,
 На перехресті і шляхів і доль -
 Квітка з каменю білого -
 мій Сімферополь.
 Місто юності й щастя,
 студентських розваг,
 Оберегом твоїм далечить
 Чатир-Даг,
 А за ним постає,
 наче пісня незримо,
 Панорама Південного
 берега Криму.
 Я по Пушкінській вгору
 пройдуся швиденько,
 Може, стріну знайомих,
 а чи Кононенка,
 Й під каштанами,
 в затишнім сквері Треньова,
 Поведемо неквапну
 і щиру розмову.
 Похвалюсь: на все літо приїхала
 в гості.
 Запитає Данило, як мається
 Густі.
 Сімферополь і Ужгород -
 відстань неблизька,
 Та єдна двох поетів ще дружба
 армійська.
 Все, як завжди. Та ні!
 В місті нові прикмети:
 Ось зметнулись, як стріли,
 стрімкі мінарети,
 Майже поруч зорять
 сонцесяйне з-за брами
 Золоті куполи
 православного храму.
 Барви квітів духмяних, алеї,
 фонтани -
 Моє місто чарівне - знайоме
 й незнане -
 Будь, як завше, вершителем
 щастя і доль.
 Квітка з каменю -
 мій Сімферополь.
 Сімферополь, 2005 рік.

 * * *

 Довкруж такий непевний світ,
 Мов марева хитке видіння.
 Сяйне лише коротка мить -
 І ти вже в інших володіннях.
 У інших вимірах, світах,
 Була весна - вже день осінній.
 Й твоя душа, неначе птах,
 В небесне лине вознесіння.
 Міжгір’я, 2005 рік.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема "Душі криниця"