Версiя для друку Обговорити в форумi

ГОСТРИЙ КУТ

ЗАПОВІТ ПРАДІДІВ ВЕЛИКИХ ПРАВНУКАМ ПОГАНИМ
 Із колишнього мого геологічного минулого до сьогоднішнього нашого мовного буття долинають специфічні терміни: "трансгресія" і "регресія". Перший означає наступ моря на сушу, другий - його відступ. Мабуть, не випадково розум апелює до природних процесів, бо ж і мова - це породження місцевих природних чинників того чи іншого регіону. Трансгресія знищує біологічне життя суходолу, регресія, звісно, його відновлює. Першопричиною обох є глибинні процеси земної кори, що зумовлюють її опускання або підняття.
 Звичайно, схематизм як антропологічних, так і мовних трансформацій, цілком очевидний. І все ж напрошуються аналогії з імперськими "морями" в людському суспільстві. Імперські трансгресії на самобутні території з їхніми народами затоплювали мовою метрополій і врешті або зовсім знищували місцеву мову, або надовго травмували її. За століття владарювання Російської імперії та й за радянський період було вбито десятки й десятки живих мов різних народів і народностей.
 Українців було надто багато, що не давало можливості зросійщити їх повністю. Наводжу цікаві дані із радянського видання 1931 року "На великой стройке", випущеного "под редакцией А. Шибанова". Це "рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе". Ось лише фрагмент:

 "Цифры для диаграмм.
 Сколько жителей разных национальностей живет в СССР (в тысячах): русские - 77.791, украинцы - 81.195, белорусы - 4.739, казахи - 3.968, узбеки - 3.905, татары - 2.917, евреи - 2.600, грузины - 1.821, тюрки - 1.707, армяне - 1.568, мордва - 1.340, немцы - 1.239, чуваши - 1.117, таджики - 970, поляки - 782, туркмены - 764. В этой табличке показаны только более многочисленные крупные национальности. Всех же народностей в СССР около 200". (Кінець фрагмента).

 Чи це не інформація для роздумів? Дуже серйозних роздумів... Українців, як бачимо, було більше, ніж росіян (очевидно, за переписом 1929 року). Однак, навіть порушуючи загальний принцип черговості за кількістю, росіяни очолюють таблицю як імперська нація, щоб всі інші знали своє місце.
 Всесоюзний перепис населення рівно через півстоліття ("Население СССР", М., Политиздат, 1983), дає, зокрема, такий результат: росіян (уже!) - 137 млн. 397 тис., українців (раптом!) - 42 млн. 347 тис.! І це вже враховуючи Західну Україну, Буковину та Закарпаття, які в 1929 році ще не були приєднані до СРСР. (Населення ж самої УРСР в 1979 році становило: українців - 36 млн. 489 тис., росіян - 10 млн. 472 тис., тобто було загалом - таким же, як і... сьогодні!)
 Отже, цікава арифметика: лише за 50 років радянської влади з 1929 до 1979 року росіян стало майже вдвічі більше, а українців удвічі менше. До речі, вдвоє більше стало, наприклад, і білорусів, і грузинів, і татар, а узбеків, вірменів, таджиків - навіть утроє! Що ж сталося з українцями? Ну, були, зрозуміло, війни, голодомори, репресії, примусові виселення. Але був ще й тихий етноцид.
І чимало українців просто стали "росіянами"!
 Вся державна машина була спрямована на таку підступну роботу. Все імперське життя заохочувало її. Національно строката Російська імперія, - байдуже, царська чи радянська, - як і всяка імперія, використовувала мову метрополії для цементування різнорідного матеріалу багатонаціональності. Інерція тієї російськомовної трансгресії ще й сьогодні не зупинила свого припливу на "суходіл" уже незалежної України, а з боку української влади і досі немає достойного спротиву зросійщенню, яке руйнує єдність самої влади і народу віщує загрозу розколу, започаткованого сєвєродонецьким збіговиськом сепаратистів.
 Мова - найголовніша духовна цінність нації, власне - її душа. Звісно, бувають різні загрози, однак найогидніше - це добровільне зречення свого українства, це мовна зрада матері-батька, свого роду, своїх предків. Така людина духовно обмежена, і зрада для неї вже не падіння, а просто компроміс не лише у мовному плані. Чи не забагато у нас сьогодні зрад, і чи не був їхній початок саме там, на зорі національного самозречення? Недарма утвердився у нашій свідомості образ Гнучкошиєнка, який говорить сам за себе. Коли мовних гнучкошиєнків надто багато, вмирає народ.
 Чи почнеться у нас справжній мовний ренесанс України, чи відхлине у зворотному напрямку московське море імперського розливу? Чи вистачить волі влади і волі народу, щоб зберегти та ще й розширити українство? А чи знову судилась нам чорна арифметика, за якою ми примножуємо лише інші нації, вливаючи в них свіжу українську кров?
 Український дух має зрушити земні шари у бік жаданої регресії чужого моря. Адже побороли колись таку ж біду Італія, Франція, Фінляндія, Польща, Чехія, Малайзія, Ізраїль... Невже ми гірші? Можливо, лише тим, що ми лиш мляво та нечасто про це говоримо, а не діємо по-державному.
 Анатолій МОКРЕНКО,
 народний артист України, професор,
 лауреат Шевченківської премії.
("Літературна Україна", 31 травня 2007 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема "Резонанс"