╤ дос╕ впам’ятку пово╓нн╕ л╕та, коли ми, с╕льськ╕ школяр╕, захоплювались товстеньким, в груб╕й обкладинц╕ романом ╕з загадковою для нас назвою - «Людолови». Його принесла в клас Катерина ╤ван╕вна Лисенко, вчителька укра╖нсько╖ мови й л╕тератури ╕, тепло усм╕хнувшись, сказала: «Читайте на здоров’я. По черз╕. Дуже ц╕кава!..» Зачитана до д╕р, книжка переходила з рук в руки. Як т╕льки черга д╕йшла до мене, за к╕лька вечор╕в при гасов╕й ламп╕ прочитав, як-то мовиться, на одному подиху. Враження виявилося таке тривке, що й зараз пригаду╓ш той чи той еп╕зод, ту чи ту ситуац╕ю... П╕зн╕ше познайомився з ╕ншим ╕сторичним романом З╕на╖ди Тулуб «В степу безкра╖м за Уралом», що охоплю╓ перший пер╕од заслання Т. Г. Шевченка - в╕д 9 липня 1847 року до 29 кв╕тня 1850 року. ╤ захот╕лося б╕льше взнати про автора «Людолов╕в», роману, який став для ц╕╓╖ мужньо╖ талановито╖ ж╕нки творчою перемогою (незважаючи на сво╖ численн╕ перевидання за 70 рок╕в, ще й понин╕ вважа╓ться сво╓р╕дним бестселером) ╕ жорстоким вироком на майже двадцять рок╕в позбавлення вол╕. З╕на╖да Павл╕вна Тулуб - письменниця того покол╕ння, що на сво╓му в╕ку всього скуштувало. Вона не була пестункою дол╕. Доля весь час н╕би випробовувала ╖╖ - на мужн╕сть, на ст╕йк╕сть, на доброту. Не здолавши в житт╓в╕й круговерт╕, зрештою, прирекла на в╕чн╕ муки над словом. Народившись 28 листопада 1890 року у Ки╓в╕, в ╕нтел╕гентн╕й рос╕йськомовн╕й с╕м’╖ юриста ╕ л╕тератора Павла Олександровича та ╢лизавети Васил╕вни Тулуб╕в, сумл╕нна романтична учениця Ки╖всько╖ ж╕ночо╖ г╕мназ╕╖, а згодом слухачка ╕сторико-ф╕лолог╕чного факультету Вищих ж╕ночих курс╕в З╕на╖да Тулуб глибоко вивча╓ творч╕сть рос╕йських майстр╕в слова - в╕д Пушк╕на до Купр╕на, пише й сама в╕рш╕. Окр╕м поетичних спроб, ╜рунтовно досл╕джу╓ погляди Миколи Гоголя на проблеми мистецтва у св╕тл╕ зах╕дно╓вропейських та рос╕йських ф╕лософських теор╕й першо╖ половини XIX стол╕ття, здобува╓ ступ╕нь кандидата ф╕лолог╕чних наук ╕ залиша╓ться при Ки╖вському ун╕верситет╕ для п╕дготовки до професури. На цьому, власне, й зак╕нчилась ╖╖ наукова стезя, хоча досл╕дницький хист пригодився, коли писались «Людолови». Тод╕ об’╖здила всю Укра╖ну ╕ весь Крим, вивчала татарськ╕ ╕ турецьк╕ ╕сторичн╕ документи, перечитавши близько ста тисяч стор╕нок текст╕в с╕мома мовами. Гору взяло художн╓ слово. Заохочувала й родинна традиц╕я - в╕д д╕дуся Олександра Даниловича, журнал╕ста, кирило-мефод╕╖вського братчика (йому присвячений роман «В степу безкра╖м за Уралом») до дядька Олександра Тулуба, котрий склав «Словник псевдон╕м╕в укра╖нських письменник╕в». Батько теж дружив з Музою, переклав 15 поез╕й Т. Шевченка (переклади опубл╕ковано упродовж 1904 - 1908 рок╕в у журнал╕ «Вестник Европы»). Не захопила ╖╖ поетична стих╕я. ╢дина в╕ршована зб╕рка «Стихи моей молодости», укладена вже на «веч╕рньому пруз╕» л╕т, дос╕ не надрукована. Перейшла до романно╖ прози через пов╕ст╕ «На перепутье» (1916) та «В порту» (1917 - 1918). Неабияку роль у зростанн╕ ╖╖ творчо╖ майстерност╕ з╕грали переклади на рос╕йську мову укра╖нських автор╕в Ю. Яновського, ╤. Сенченка, Г. Косинки, Г. Еп╕ка, написання для Всеукра╖нсько╖ к╕нофабрики сценар╕╖в «Гайдамаки», «Сагайдачний» та ╕н. Звертання до образу Сагайдачного - славного гетьмана запорозького козацтва, було одним ╕з поштовх╕в до створення роману «Людолови». Як уже було мовлено, перш╕ поетичн╕ ╕ прозов╕ твори З. Ту-луб були т╕льки рос╕йською мовою. Мовою сво╖х предк╕в - укра╖нською оволод╕ла лише на початку 30-х рок╕в. Сво╓р╕дний, справд╕, «феномен»: «заговорили» в н╕й запорозьк╕ корен╕. Х╕ба не повчальна ╕стор╕я для тих брат╕в-укра╖нц╕в, хто раптом «забув» р╕дне слово? «Тулуби, - писала вона, - прям╕ нащадки запорозьких козак╕в. За с╕мейними переказами, р╕д Тулуб╕в походив з Криму. Можливо, були вони з турок, як╕ волод╕ли п╕сля л╕кв╕дац╕╖ в Криму генуезьких колон╕й вс╕м узбережжям або з татар, як╕ населяли внутр╕шн╕ област╕ п╕вострова. Зв╕сно, вони могли бути й з християнського населення... Хоч би як там було, але в дитинств╕ чула я, що предки в╕д’╖хали з Криму на Укра╖ну й були прийнят╕ у В╕йсько Запорозьке, ╕ отримали земл╕ у межах «Вольностей Запорозьких» на Полтавщин╕». ╤ дал╕: «Прад╕д м╕й Данило Савович Тулуб був дореформовим судовим сл╕дчим. Вийшовши у в╕дставку, жив в╕н на сво╓му хутор╕ б╕ля Золотонош╕...» Перший том роману «Людолови» укра╖нською мовою виходить у Харков╕ 1934 року, другий том - у 1937. Майже одночасно опубл╕ковано у Москв╕ 1935 року рос╕йськомовний вар╕ант першого тому. Ц╕кавий ╕ такий факт. Серед десяти книг, представлених Укра╖ною на Всесв╕тн╕й виставц╕ в Париж╕ 1937 року, особливе м╕сце пос╕в двотомник «Людолови» саме укра╖нською мовою. Окр╕м того, роман було запроваджено в Ки╖вському ун╕верситет╕ та ╕нших ун╕верситетах УРСР як обов’язковий пос╕бник з ╕стор╕╖ XVI - XVII стол╕ть. Завидна, чи не так, доля, безсумн╕вно, одного з найвидатн╕ших твор╕в у того-часн╕й ╕сторичн╕й роман╕стиц╕? До слова, не знаю, як в ун╕верситетах, а нин╕шн╕ шк╕льн╕ програми н╕ з ╕стор╕╖ Укра╖ни, н╕ з р╕дно╖ л╕тератури нав╕ть не рекомендують цей роман для позакласного читання, не кажучи вже про обов’язкове вивчення. А варто б... Головний усп╕х роману, здавалося б, мав стати для не╖ «рят╕вною соломинкою», гарантувати в╕д будь-яко╖ неспод╕ванки у часи масових репрес╕й. Та ба! 5 липня 1937 року письменницю, без суду ╕ сл╕дства, раптово арештовано ╕ в╕дправлено на десять л╕т у стал╕нськ╕ табори Севлагу (система п╕вн╕чно-сх╕дних табор╕в на Колим╕), решту, дев’ять рок╕в - каралась хтозна за як╕ гр╕хи на поселенн╕ в Казахстан╕. П╕сля арешту загинув увесь родинний арх╕в Тулуб╕в. Другий том «Людолов╕в» рос╕йською мовою так ╕ не побачив св╕ту. Впродовж ус╕х цих пекельних арештантських рок╕в не раз зверталась до можновладц╕в р╕зного рангу ╕з розпачливими заявами - проханнями про реаб╕л╕тац╕ю. Де там! Т╕льки у вересн╕ 1956 року, знесилена ╕ хвора, поверта╓ться у Ки╖в. ╤ в╕дразу ж береться за доск╕пливе редагування «Людолов╕в». В╕дредагований текст роману покладено в основу видання 1957 року та двох наступних прижитт╓вих видань 1958, 1961 рок╕в. А 26 вересня 1964 року письменниц╕ не стало... То все-таки: за як╕ гр╕хи розплачувалась авторка «Людолов╕в»? Чому роман обернувся для не╖ житт╓вою трагед╕╓ю, твором-розп’яттям? Н╕ в спогадах «Пов╕сть мого життя», роботу над якими розпочала на початку 60-х ╕ не зак╕нчила, н╕ в рос╕йськомовному вар╕ант╕ спогад╕в п╕д назвою «Моя жизнь» не ма╓ ╕ натяку на причини арешту. Небезпечно було тод╕ про це говорити. Може, це занадто суб’╓ктивно, одначе, мен╕ зда╓ться, причина в ╕дейн╕й сут╕ роману, так би мовити, в його дом╕нант╕ та й у сам╕й назв╕. Ось як у автоб╕о-граф╕╖ З. Тулуб поясню╓ св╕й задум: «Людолови» - це не т╕льки загони кримських татар, що наб╕гали на Укра╖ну, це й польськ╕ магнати, католицьк╕ й православн╕ монастир╕, ╕ Ки╓во-Печерська лавра зокрема, козацька старшина ╕ гетьмани, цехова ╕ маг╕стратська верх╕вка у Ки╓в╕ ╕ Львов╕ - одне слово, ус╕, хто знущався з простого люду». Певна р╕ч, оте «ус╕» стосувалося ╕ нашого «старшого брата». Адже московськ╕ в╕йська в часи так звано╖ Ру╖ни робили страшн╕ш╕, н╕ж загони кримських татар, наб╕ги на Укра╖ну. Д╕ялося все те без згоди гетьман╕в. А якщо й давали згоду, то з безвиход╕, пасуючи перед ментальн╕стю орди. Цього не могли не «вполювати» у п╕дтекст╕ роману стал╕нськ╕ опричники, нов╕тн╕ людолови. До того ж, ╖м муляла волелюбна Запорозька С╕ч. За ц╕ «гр╕хи» ╕ розплачувалась безвинна письменниця. Тому-то п╕сля ╖╖ арешту в 1937 роц╕ другий том «Людолов╕в» рос╕йською мовою так ╕ не вийшов. Тому-то ще довго над романом вис╕в Дамокл╕в меч. Прим╕ром, у другому том╕ «Шевченк╕вського словника» (Ки╖в, 1977, с. 280) в куценьк╕й статт╕ на один абзац, присвячен╕й З╕на╖д╕ Тулуб, жодного слова про цей тв╕р. Н╕би й не було... Тут залиша╓ться х╕ба що додати: нин╕ мина╓ 70 рок╕в, як на св╕т Божий з’явився укра╖нський бестселер «Людолови», зразу пос╕вши на от╕й Всесв╕тн╕й виставц╕ у Париж╕ почесне м╕сце. Романом захоплювалось (╕ буде захоплюватись!) не одне покол╕ння укра╖нц╕в. Дата не така вже й «кругла». ╤ все-таки прив╕д згадати «не злим, добрим словом» письменницю, яка мережила (талановито!) пап╕р не задля марнославства чи угодництва, а правдиво розпов╕ла про долю, ╕стор╕ю р╕дно╖ земл╕. Розпов╕ла з тим особливим чаром, теплим св╕тлом, що залишаються нав╕ки в душах читач╕в. Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в.
НОВ╤ ГРАН╤ ТВОРЧОСТ╤
КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ТЕМА УКРА╥НСЬКОГО К╤НЕМАТОГРАФА
