Перше велике кохання прийшло до Лес╕ Укра╖нки в невеличкому м╕стечку Чукулар╕, що б╕ля Ялти, де вона л╕кувалась. Серг╕ю Мержинському, в╕домому революц╕онеров╕ з М╕нська, нестямно запали в душу ╕ серце Мавчин╕ Лесин╕ оч╕, як╕ в╕ддзеркалювали ╕ красу волинського л╕су, ╕ надвеч╕рню зажуру, ╕ тепло кримського сонця. ╥м було добре вдвох. «В╕н дивився на мене, як на ╕кону, як на ту з╕рку, що раптом скотилася з неба ╕ може ненароком погаснути...», - згадувала Леся. Але щастя було занадто коротким: як та яскрава з╕рка, погасло березнево╖ ноч╕, коли Серг╕й помирав у не╖ на руках. Тихо серед цього невимовного горя брин╕в ╖х улюблений романс «Коли розлучаються дво╓» (музика М. Лисенка на слова Г. Гейне в переклад╕ Лес╕ Укра╖нки). Зле пожартувала доля, над╕ливши обох не т╕льки талантом, але й однаковою хворобою - туберкульозом. «Уста говорять: «В╕н нав╕ки згинув!» А серце каже: «Н╕, в╕н не покинув!» - згодом напише поетеса. Здоров’я пог╕ршувалось, сили поступово танули. ╥╖ життя - це пост╕йне протиборство з╕ смертю - л╕том проходило в Криму або на Кавказ╕, зимою в ╢гипт╕. А м╕ж болючими нападами хвороби напружена письменницька праця. В цей нелегкий час доля змилостивилась, знову посм╕хнулась. 25 липня 1907 року Леся виходить зам╕ж за Климента Васильовича Кв╕тку, людину, яка через все життя пронесла любов до не╖, була в╕рним другом ╕ пом╕чником у житт╓вих ╕ творчих клопотах. Познайомились вони восени 1898 року на квартир╕ М. Лисенка. З перших дн╕в знайомства К. Кв╕тка почав записувати з ╖╖ голосу народн╕ п╕сн╕. В 1908 роц╕ подружжя орган╕зову╓ на власн╕ кошти етнограф╕чну експедиц╕ю по Харк╕вськ╕й та Полтавськ╕й губерн╕ях для запису кобзарських дум. Коли чита╓ш численн╕ Лесин╕ листи, схож╕ на справжн╕ новели, щире захоплення викликають ╖╖ характеристики свого чолов╕ка. Ось, прим╕ром, уривок з листа до А. Кримського в╕д 27 жовтня 1911 року: «Я думаю, Вам не буде у мене погано; правда, я не маю н╕ «жовтогарячих килим╕в», н╕ «кубка з яшми», щоб Вас пригостити, але ж зате коло мене нема╓ «Хуси», а ╓сть добрий та уважний друг, що вм╕╓ шанувати ╕ мо╖х приятел╕в, ╕ мою приязнь»... У лист╕ до О. Кобилянсько╖ в╕д 3 кв╕тня 1913 року: «... видно, Лютюсь м╕й (К. Кв╕тка. - В. Л.) правду казав, що хтось «ма╓ право» р╕к-два л╕нуватись». В╕н не т╕льки дбав про Лесине здоров’я, робив усе можливе, аби вона част╕ше ╖здила в далекий ╢гипет, де найкраще л╕кувалось, супроводжував до Берл╕на на консультац╕ю, а й був «ангелом-хранителем» ╖╖ твор╕в. Поетеса мала нам╕р знищити рукопис нин╕ широко в╕домо╖ драми «Бояриня» (п╕сля приватно╖ реценз╕╖ А. Кримського), проте К. Кв╕тка застер╕г ╖╖ в╕д цього кроку. Коли траг╕чного для нього 1913 року не стало Лес╕, кохано╖ дружини, яка под╕ляла його захоплення фольклором та етнограф╕╓ю, вида╓ ╖хн╕й сп╕льний труд. У 1917 - 1919 роках вийшов у св╕т двотомник «Народн╕ мелод╕╖. З голосу Лес╕ Укра╖нки» (всього 220 п╕сень). У передмов╕ до цього безц╕нного видання Климент Васильович напише: «╥╖ житт╓ва праця, почавшись з народно╖ п╕сн╕ ╕ в╕дб╕гши пот╕м дуже далеко, ск╕нчилась народною п╕снею». Можна ще ╕ ще розпов╕дати про освячене любов’ю ╕ вза╓моповагою небуденне життя цих двох людей - ген╕ально╖ поетеси ╕ несправедливо призабутого музикознавця ╕ фольклориста К. В. Кв╕тки, одначе сл╕д детальн╕ше сказати про доброго та уважного Лесиного друга. Народився в╕н 4 лютого 1880 року в сел╕ Хмел╕в Роменського пов╕ту Полтавсько╖ губерн╕╖ (нин╕ Сумсько╖ област╕). Його батьки рано померли, ╕ в╕н виховувався у безд╕тн╕й родин╕ Карпових, яка жила в Ки╓в╕. Дев’ятир╕чним хлопчиком зарахований до 5-╖ Ки╓во-Печерсько╖ г╕мназ╕╖. Водночас учився в музичному училищ╕, де його викладачем був знаний п╕ан╕ст Григор╕й Ходоровський. Зак╕нчивши ╕з золотою медаллю г╕мназ╕ю, К. Кв╕тка за бажанням прийомних батьк╕в 1897 року вступив до юридичного факультету Ки╖вського ун╕верситету. Тема дипломно╖ роботи - «Про правов╕ в╕дношення на середньов╕чних ярмарках Франц╕╖». К. Кв╕тку вже тод╕ ц╕кавили ╕сторичн╕ побутов╕ обставини мандр╕вних народних музикант╕в. Згодом в╕н стане в╕домим музикознавцем, фольклористом, етнографом, автором добре знаних в музичних колах праць «Профес╕ональн╕ народн╕ сп╕вц╕ ╕ музиканти на Укра╖н╕» (1924 р.) та «До визначення побуту л╕рник╕в» (1928 р.). У жовтн╕ 1918 року К. Кв╕тка став викладачем Вищого музично-драматичного ╕нституту ╕м. М. Лисенка, назавжди залишивши кар’╓ру юриста. Це були часи, коли ставлення радянсько╖ влади до всього укра╖нського мало чим в╕др╕знялося в╕д царського, дореволюц╕йного. Оф╕ц╕йно була утворена Укра╖нська Радянська Соц╕ал╕стична Республ╕ка, в 20-т╕ роки проводилась так звана «укра╖н╕зац╕я». Насправд╕ мистецтво ╕ л╕тература перебували п╕д жорстоким наглядом б╕льшовицько╖ цензури, невдовз╕ почались репрес╕╖. На превеликий жаль ╕ сором, потрапила п╕д колесо репрес╕й ╕ родина Лес╕ Укра╖нки. Дв╕ч╕ заарештовували мат╕р Лес╕ Олену Пч╕лку, було в╕дправлено до концтабору на Соловки наймолодшу сестру ╤сидору, в концтаборах загинули чолов╕ки Лесиних сестер Ольги та ╤сидори. Нависла загроза арешту ╕ над К. Кв╕ткою. Не витримавши шаленого тиску з боку пильнуючих орган╕в, в╕н 1933 року залишив Каб╕нет музично╖ етнограф╕╖ при Академ╕╖ наук Укра╖ни, де тод╕ працював, ╕ пере╖хав до Москви. У столичн╕й консерватор╕╖ почав читати курс музики народ╕в СРСР. Та «пильне око» НКВС знайшло його ╕ тут. 1934 року потрапля╓ в Караганду, пот╕м поселя╓ться в Алма-Ат╕, де працю╓ викладачем латинсько╖ мови. Саме тод╕, перебуваючи у л╕карн╕, пише покаянний зв╕т про свою д╕яльн╕сть «Объяснения, поправки и самокритические замечания». Т╕льки п╕сля того, як вчений визнав «недол╕ки» в сво╖й робот╕, йому було дозволено повернутися до Московсько╖ консерватор╕╖. Але жити в столиц╕ заборонили, тому деякий час мешкав у м╕ст╕ Александров╕ ╤вановсько╖ област╕. ╤ т╕льки 1937 року зм╕г поселитися в Москв╕ ╕ очолити Каб╕нет вивчення музично╖ творчост╕ народ╕в СРСР при ╕сторично-теоретичному факультет╕ Московсько╖ консерватор╕╖. З цього часу почина╓ досл╕джувати фольклор народ╕в П╕вноч╕ (Ком╕ АСР), влаштову╓ науков╕ експедиц╕╖ до Брянсько╖, Орловсько╖, Кал╕н╕нсько╖ областей. П╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни К. Кв╕тка залишився в Москв╕, брав участь у протипов╕трян╕й оборон╕ м╕ста, виступав перед б╕йцями в госп╕талях ╕ не припиняв працювати у консерватор╕╖. Мав державн╕ нагороди - ордени ╕ медал╕ за працю ╕ в╕двагу. Та коли у 1943 роц╕ академ╕к М. Рильський запропонував висунути його прац╕ на Державну прем╕ю, кандидатуру вченого не затвердили. 1944 року мав балотуватися до АН УРСР, але знов не пройшов, бо н╕бито загубили документи. У лист╕ до Н. Я. Брюсово╖ К. Кв╕тка писав: «Дуже в╕дчуваю свою стар╕сть». Далися взнаки довг╕ роки пересл╕дування та гон╕нь, роки в╕йни та самотн╕сть п╕сля смерт╕ Лес╕ Укра╖нки. Тому-то за станом здоров’я в╕дмовля╓ться сп╕вроб╕тничати з Академ╕╓ю наук Укра╖ни ╕ працю╓ т╕льки в Московськ╕й консерватор╕╖». Вл╕тку 1953 року подорожу╓ пароплавом по Волз╕, Кам╕, Б╕л╕й, запису╓ народн╕ п╕сн╕. На початку вересня, повернувшись до Москви, захвор╕в на запалення легень. Вранц╕ 19 вересня цього року Климент Васильович п╕шов з життя. Поховали його на Ваганьк╕вському кладовищ╕ у Москв╕. П╕сля смерт╕ К. Кв╕тка залишив чималу творчу спадщину - 65 опубл╕кованих праць ╕ 74 рукописи. Про нього та його прац╕ ми майже н╕чого не зна╓мо. Та не може безсл╕дно згаснути з╕рка тако╖ величини. Укра╖на нарешт╕ в╕дродить сво╖ традиц╕╖, культуру, мову. ╤ вийдуть (теж - нарешт╕!) ╕з забуття прац╕ талановитого музикознавця ╕ фольклориста. Дай-то, Боже... Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель.
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
