Версiя для друку Обговорити в форумi

Слова Д. Кононенка
Музика В. Вовка

В хатині, на краю села,
де похилився тин,
Жила вдова весь вік сама
і ріс у неї син.
Він матір гаряче любив,
дівчиноньку кохав.
Ходив у поле на зорі
і сіяв, і збирав...

Та ось у армію йому
служити випав срок,
Матуся синові дала
в дорогу колосок:
- Візьми цей житній колосок,
біля грудей тримай,
І рідне поле, рідний край
ніде не забувай.

Служив юнак і рік, і два.
 Вже мріялась жона.
Та чорним вихором в життя
 ввірвалася війна.
І став солдат на смертний бій
 за землю, за народ.
Громив нещадно ворогів -
 ненависних заброд.

Ішов солдат крізь дим атак,
 через поля, навскіс,
І біля серця колосок
аж до Берліна ніс.
Була війна та відгула.
 Жорстока і страшна,
І переможно розцвіла омріяна весна.

Вернувсь солдат у рідний край.
 До матері - синок.
З кишені вузлика дістав,
 де житній колосок.
Пішов у полечко своє і кинув у ріллю
Тужаві зернятка малі -
 палку любов свою.

І проросли із тих зернят густі,
 гінкі жита,
І проросло із тих зернят
 на згарищах життя.
А мати вийде за село,
 погляне з-під руки:
Пливуть до обрію хліба.
 Шепочуть колоски.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема "Душі криниця"