|
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 20.04.2007 > Тема "Українці мої..."
#16 за 20.04.2007
В╤Н З НАМИ ╤ СЛОВОМ, ╤ ДУХОМ
Джерела
╢ НА ЧЕРКАЩИН╤ в Катериноп╕льському район╕, на берез╕ тихоплинного Т╕кича, осп╕ваного Тарасом Шевченком (прим╕ром, у поем╕ «Гайдамаки»), село Пальчик. Колись тут опальчувався (стояв) полк рос╕йських солдат╕в, зв╕дси й чудернацька назва. Сюди, за п’ять к╕лометр╕в, в нелегк╕ пово╓нн╕ роки ходив я разом з хлопцями до середньо╖ школи, - в наш╕й Лук╕вц╕ була лише початкова.
Пригадую, як учителька укра╖нсько╖ л╕тератури, озираючись на двер╕, пошепки розпов╕дала нам, старшокласникам, про буржуазного нац╕онал╕ста, ворога народу Серг╕я ╢фремова, родом з Пальчика, вих╕дця ╕з с╕м’╖ тутешнього священика. Вчителька, зв╕сно, в т╕ часи не все знала про цього титана духу. Та й не т╕льки вона. К╕лька покол╕нь учител╕в, студент╕в, науковц╕в змушен╕ були так називати за радянських час╕в цього неперевершеного л╕тературознавця ╕ критика, блискучого публ╕циста, полум’яного громадського д╕яча, що був заступником голови першого укра╖нського парламенту - Центрально╖ Ради, невтомного орган╕затора науково-го й культурно-осв╕тнього життя в Укра╖н╕, академ╕ка й в╕це-президента Всеукра╖нсько╖ академ╕╖ наук у 20-х роках XX стол╕ття. Така доля в умовах пок╕йного вже комун╕стичного режиму судилася не лише йому. Багатьох патр╕от╕в тод╕ репресували й розстр╕лювали. Дос╕, на жаль, не зна╓мо нав╕ть м╕сця, де могла б бути могила Серг╕я ╢фремова. За одн╕╓ю верс╕╓ю, був розстр╕ляний у подарунок десятир╕ччю «Великого Жовтня», а за ╕ншою - помер у якомусь з п╕вн╕чних табор╕в. Ц╕кава така деталь. Коли в дореволюц╕йн╕й час до С. ╢фремова заявлялися жандарми з обшуком ╕ з порога викрикували: «Здайте зброю!», в╕н показував уб╕к письмового стола, де лежали папери та перо з чорнильницею, ╕ говорив: «Забирайте! Он моя зброя». Х╕ба не ц╕╓ю «збро╓ю» вчений завоював соб╕ г╕дне м╕сце на духовн╕й карт╕ Укра╖ни?
Справжн╓ пр╕звище Серг╕я ╢фремова - Охр╕менко. Саме з таким пр╕звищем було не одне покол╕ння його предк╕в у сел╕ Пальчику. Коли в друг╕й половин╕ XIX стол╕ття почали д╕яти валу╓вськ╕ та емськ╕ циркуляри проти всього укра╖нського, д╕да Серг╕╓вого, який був студентом духовно╖ сем╕нар╕╖, змусили стати ╢фремовим: негоже, мовляв, ганьбити поважний заклад мужицьким малорос╕йським пр╕звищем Охр╕менко. ╤менем «Серг╕я ╢фремова» вчений змушений був п╕дписувати ус╕ сво╖ твори. А залишив
╖х нам у спадщину понад три тисяч╕ (лише в часи нац╕онально-визвольних змагань 1917 - 1919 рок╕в оприлюднив у р╕зних пер╕одичних виданнях понад 900 статей ╕ нотаток!). За обсягом написаного його можна пор╕вняти х╕ба що з такими всесв╕тньо в╕домими ген╕ями, як ╤. Франко, Л. Тол-стой, О. Бальзак. В╕рив, що мистецтво здатне оновити св╕т. Зв╕дси безнастанн╕ творч╕ пошуки, неординарн╕сть мислення, утвердження нац╕онального через загальнолюдське. Ще за його життя про нього склалося уявлення як про «сумл╕ння нац╕╖».
Батьки Серг╕я ╢фремова хот╕ли дати синов╕ духовну осв╕ту, однак в╕н зак╕нчив юридичний факультет Ки╖вського ун╕верситету ╕ присвятив себе л╕тературн╕й справ╕. З тих понад трьох тисяч публ╕кац╕й близько тисяч╕ були л╕тературознавчими, ╕ саме вони створили, як тепер мовиться, його ╕м╕дж. На останньому курс╕ навчання в ун╕верситет╕ (1901 р╕к) молодий вчений став упорядником тритомно╖ антолог╕╖ «В╕к», що м╕стила кращ╕ зразки ново╖ укра╖нсько╖ л╕тератури ╕ була сво╓р╕дною п╕дготовкою до головно╖ науково╖ прац╕ «╤стор╕я укра╖нського письменства», яка за життя автора витримала чотири видання (1911 - 1924 рр.) - ун╕кальний ╕ ╓диний випадок як у давн╕шому, так ╕ сучасному укра╖нському л╕тературознавств╕. П╕сля смерт╕ С. ╢ф-ремова його «╤стор╕я» ви-давалась ще чотири рази - трич╕ заходами укра╖нсько╖ д╕аспори ╕ один раз 1996 року в незалежн╕й Укра╖н╕. Та, безперечно, найважлив╕шим здобутком нашого духовного життя стали опубл╕кован╕ дев’ять рок╕в тому ╓фремовськ╕ «Щоденники. 1923 - 1929» - видатний тв╕р укра╖нсько╖ мемуаристики. «Щоденников╕ записи, - сказано в передмов╕ до них, - повною м╕рою в╕дбивають не т╕льки сво╓р╕дн╕сть особи ╢фремова, а й з документальною точн╕стю в╕ддзеркалюють реал╕╖ ╕ траг╕зм часу, в якому довелося жити».
Петро Олександрович ╢фремов, молодший брат Серг╕я, теж знаний на той час як учений ╕ мудрий педагог, доктор ф╕лолог╕╖, професор Катеринославського ╕нституту народно╖ осв╕ти (нин╕ Дн╕пропетровський ун╕верситет), репресований одночасно з╕ старшим братом за вигаданою стал╕нськими опричниками легендою, зг╕дно з якою обидва брати н╕бито входили до не╕снуючо╖ «Сп╕лки визволення Укра╖ни». Минуть десятил╕ття, доки ця орган╕зац╕я буде визнана чек╕стським фальсиф╕катом, ╕ разом з тисячами знищених представник╕в укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ реаб╕л╕тують ╕ брат╕в ╢фремових. Не можна сказати, що про брат╕в ╢фремових мо╖ земляки н╕чого не знали. Старожили з ними не раз сп╕лкувались, коли котрийсь ╕з них при╖жджав у р╕дне село до батьк╕в. Ц╕ люди вже п╕шли у небуття, залишивши, проте, спогади односельцям. Ось один з них. За ╕н╕ц╕ативою Серг╕я ╢фремова 1910 року в Пальчику споруджено найкращу на весь Звенигородський пов╕т церкву на кошти земства ╕ Ки╖вського синоду. Цей храм, у якому правив батько вчених, дивував сво╓ю незр╕внянною красою. Нев╕домо т╕льки й дос╕, де могила отця Олександра, як ╕ його син╕в. Мабуть, за тод╕шн╕м звича╓м, батько похований на подв╕р’╖ церкви. ╥╖ вже давно нема╓. В тридцят╕ роки комсомольськ╕ актив╕сти зр╕зали вс╕ куполи з╕ священно╖ споруди, зняли позолочен╕ хрести, переобладнали церкву на клуб. Збереглася в с╕льрад╕ лише давня св╕тлина храму. Згодом, коли побудували будинок культури, м╕сцев╕ владц╕ зр╕вняли бульдозерами нав╕ть те м╕сце, де колись церква сяяла куполами на всю округу.
Добре, що у великих людей, як правило, ╓ вдячн╕ нащадки, ╕ сьогодн╕ ми не лише чита╓мо твори видатного вченого (вони, на щастя, майже вс╕ видан╕), а й вшанову╓мо його пам’ять. Повертаються його дух, його духовна сила ╕ патр╕отична звитяга. В 1996 роц╕, коли в╕дзначалось 120-р╕ччя в╕д дня народження Серг╕я ╢фремова, за р╕шенням Нац╕онально╖ академ╕╖ наук Укра╖ни та Катериноп╕льсько╖ держадм╕н╕страц╕╖, в центр╕ села Пальчика на честь брат╕в ╢фремових поставлено Пам’ятний знак. На ньому викарбуван╕ ╖хн╕ ╕мена та портрети. На в╕дкритт╕ Пам’ятного знака були гост╕ з Ки╓ва, викладач╕ Шевченкового ун╕верситету М. На╓нко, П. Кононенко, головний редактор журналу «Слово ╕ час» В. Дончик. Тод╕ ж в╕дкрито к╕мнату-музей брат╕в ╢фремових, де можна побачити св╕тлини ╕ книги вчених, етнограф╕чн╕ матер╕али з навколишн╕х с╕л. М╕сцева середня школа нин╕ носить ╕м’я Серг╕я ╢фремова. А через п’ять рок╕в, на 125-р╕ччя в╕д дня народження визначного досл╕дника л╕тератури, мемор╕альну дошку в╕дкрито на гуман╕-тарному корпус╕ Ки╖вського ун╕верситету ╕м. Т. Г. Шевченка. Щоразу в юв╕лейн╕ дн╕ проводяться традиц╕йн╕ ╢фремовськ╕ читання. Та особливо урочисто в╕дзначався цього року 130-л╕тн╕й юв╕лей великого укра╖нця. Зг╕дно з указом Президента В. А. Ющенка до нього готувалася вся Укра╖на, весь Шевченк╕в край - його батьк╕вщина. В╕н з нами, Серг╕й ╢фремов, - ╕ словом, ╕ духом.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель, член НСПУ.
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 20.04.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4691
|
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
