Версiя для друку Обговорити в форумi

ФАХОВИЙ ВИСНОВОК РОБОЧОЇ ГРУПИ ІСТОРИКІВ ПРИ УРЯДОВІЙ КОМІСІЇ З ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН І УПА
(Продовження. Поч. у № 8 - 11).

Рубрика 7-ма

Перехід українських націоналістів на антинімецькі позиції

Щоб тримати під контролем окуповану територію, нацисти озброювали створювані ними з місцевого населення допоміжні формування. Це не порушувало суті гітлерівського принципу: на захід від Уралу ніхто, крім німця, не може носити зброю. Суть принципу полягала в тому, щоб не допустити існування організацій з бойовиками, створюваних не окупаційною адміністрацією, а місцевим населенням.
Українські націоналісти мусили пристосовуватися до ситуації. На нелегальних зустрічах під Львовом у жовтні 1941 р., визначених пізніше як 1-а конференція ОУН(Б), М. Лебедь, Д. Мирон, Л. Климів, В. Кук та інші керівники опрацювали нову тактику: з німцями в конфлікт не вступати, перейти у підпілля, всебічно використовувати можливості легальної роботи. Першочерговим завданням ставав військовий вишкіл кадрів, що досягалося проникненням націоналістів у підрозділи української допоміжної поліції. Десятки військових вишколів, створених самою ОУН влітку 1941 р., німецька адміністрація закрила.
Стратегічну лінію, проголошену на 1-ій конференції ОУН(Б) і розроблену в рішеннях II конференції у квітні 1942 р., можна назвати вичікувальною. Німеччина визнавалася окупантом, однак збройна боротьба з нею не допускалася, оскільки вважалася перед-часною. Увага місцевих організацій ОУН, у тому числі у східних областях України, спрямовувалася в бік організаційного зміцнення і поширення впливу на населення.
Опинившись перед необхідністю боротьби на два фронти, керівництво ОУН(Б) почало узгоджувати свою стратегію з ходом Другої світової війни. До кінця 1942 р. воно не сумнівалося у поразці СРСР. II конференція висунула вимогу готуватися, до збройної боротьби "в слушний час", коли СРСР буде розбитий, а Німеччина виснажиться вна-слідок великих втрат на фронтах і внутрішніх потрясінь. Слово "фронти" у множині було єдиним доказом усвідомлення реальності Другої світової війни. Українські націоналісти ще не замислювалися над тим, як будувати відносини з Об'єднаними Націями.
В документах нацистської поліції безпеки і СД, які кожні два тижні надходили до Берліна із окупованих східних областей, на зламі 1941 і 1942 рр. з'явилася рубрика "Український рух опору". Його складовими
частинами німецькі експерти називали ОУН(Б) і ОУН(М), а також загони отамана
Т. Боровця-Бульби, котрий пов'язував себе політично з Державним центром УНР. Найбільш активними учасниками руху опору визнавалися бойовики ОУН(Б) і бульбівці. З числа членів ОУН(М) до учасників руху опору можна віднести тільки тих, хто гуртувався навколо О. Ольжича. Голова ПУН А. Мельник та його найближче оточення залишалися фактично на пронімецьких позиціях.
Відповідно до рішень II конференції осередки ОУН(Б) розпочали підготовчі заходи для розгортання власних збройних сил. Ця робота з різним ступенем інтенсивності велася як в Галичині, так і на Волині та в Поліссі, де вже існували збройні підрозділи "Поліської січі" Т. Боровця-Бульби. Зокрема, командири радянських партизанських загонів доповідали Українському штабу партизанського руху (УШПР), що з початку 1942 р. у Рівненській області почали виникати загони націоналістів чисельністю від 50 до 300 бійців. Ці загони, за повідомленнями, займалися в основному вишколом і заготівлею продовольства. Щоб не бути поміченими німцями, вони часто маскувалися під радянських партизанів.
Протинімецька діяльність боївок ОУН навесні і влітку 1942 р. виявлялася переважно в актах пасивного опору і саботажу щодо дій німецької сторони - проти здавання населенням продовольчого "контингенту", вивезення населення в Німеччину на роботи.
Впродовж квітня-травня 1942 р. німці завдали ударів по підпільних структурах ОУН(Б) на Волині-Поліссі. Але націоналісти демонстрували дивовижну здатність відновлювати зруйновані структури і поповнювати свої лави новими людьми. За німецькими оцінками, основні сили ОУН(Б) влітку 1942 р. розміщувалися в двох основних центрах: генеральному комісаріаті "Волинь-Полісся" (крайовий провід ОУН на північно-західних землях на чолі з Д. Клячківським) і на північно-східних українських землях (ПСУЗ) з центром у Києві. Останній після загибелі
Д. Мирона очолював А. Сак. Активно виявляв себе Дніпропетровський підпільний центр на чолі з В. Куком.
Хоч провід ОУН(Б) прагнув уникнути збройної боротьби з німецькими оку-пантами, низовий актив час від часу змушений був давати збройну відсіч брутальним діям окупаційної адміністрації щодо місцевого населення. У жовтні 1942 р. в районі Волині-Полісся активізувалася діяльність великих загонів С. Качинського й І. Перегійняка, які входили в структури ОУН(Б). Проте німецькі і радянські документи повідомляють переважно про антинімецькі виступи у цьому регіоні радянських партизанів і загонів "Поліської січі" Т. Боровця-Бульби. Останні іноді називали Українською повстанською армією. Але ні за чисельністю, ні за дисципліною вони не відповідали критеріям армійської формації.

Рубрика 8-ма
Про час утворення УПА

Підпільники і партизани в роки війни датували утворення Української повстанської армії весною 1943 р.
В українській емігрантській літературі утвердилася інша дата - осінь 1942 р. Піврічна різниця вимагає пояснень.
Тим, хто боровся, було видніше, коли вони почали боротьбу. Врешті-решт, початок її фіксується багатьма конкретними фактами. Отже, тезу про виникнення УПА навесні 1943 р. слід приймати як аксіому. Пояснень вимагає тільки пересунення цієї дати на півроку раніше, здійснене у повоєнний час.
М. Прокоп і Є. Штендера "відсунули" дату утворення УПА без фальшивих доказів, а тільки за допомогою гри назвами. У статті в "Енциклопедії українознавства" вони вказували, що перші загони УПА - "Поліська січ" створив на Поліссі улітку 1941 р. отаман Т. Боровець-Бульба. Виконуючи наказ цивільної німецької адміністрації, отаман розпустив в грудні 1941 р. основну частину загонів, а сам перейшов у підпілля. Потім він створив нову повстанську формацію - спочатку під цією самою назвою, а згодом як Українську національно-революційну армію (УНРА). Паралельно восени 1942 р. на Поліссі й Волині почали створюватися збройні загони ОУН(Б), які також прийняли назву УПА.
У монографії "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" В. Косик присвячує виникненню УПА цілий підрозділ. Він стверджує, і це теж відповідає істині, що восени 1942 р. з'явилися перші значні формування українських бійців-націоналістів під проводом С. Качинського, Г. Перегійняка та ін. Саме ці загони прийняли для себе назву Українсь-ка повстанська армія. Отже, В. Косик доповнює гру назвами певним критерієм: переходом від дрібних збройних відділів до великих формувань. Проте перехід тоді тільки розпочався, а великі формування, як зазначають М. Прокоп і Є. Штендера, тільки "почали творитися". Процес завершився навесні 1943 р.
Сказане вище слід доповнити аналізом дискусії, що розгорілася на військовій конференції проводу ОУН(Б) у Львові на початку грудня 1942 р. Конференція висловила суперечливі думки щодо тактики і стратегії
повстанського руху в умовах окупації. Зокрема, "урядуючий" провідник М. Лебедь був противником негайного повстання проти окупаційної адміністрації, але визнав необхідність приступити до створення власних збройних сил. Він ще не мав ясної відповіді на головні питання: коли і з ким воювати, за яких умов?
У постанові конференції відзначалося, що німецько-радянську війну "треба використати для широкої роботи по створенню збройних сил ОУН". Підкреслювалося, що "члени ОУН мають обійняти командні посади в майбутніх військових з'єднаннях".
На створення збройних сил провід ОУН(Б) йшов під тиском власних низових структур. Все частіше оунівці вимагали від своїх керівників перейти до збройного опору окупантам. Німецькі власті на окупованій території провадили винищувальну політику щодо українського населення. Не рахуватися з цим керівники націоналістів не могли. Незабаром після військової конференції проводу ОУН(Б), в грудні 1942 р. "урядуючий" провідник М. Лебедь розпорядився реорганізувати нечисленні загони. Було взято курс на створення повстанської армії партизанського типу.
У післявоєнні часи провід ОУН(Б) вирішив, що днем народження УПА слід вважати 14 жовтня 1942 р. Обґрунтування цієї дати не виглядає переконливим в світлі наведених фактів. Мотив для ревізії ювілеїв, що відзначалися в УПА під час Другої світової війни, цілком очевидний: 19 листопада 1942 р. Червона армія перейшла у контрнаступ під Сталінградом. Доводячи, що українські націоналісти почали боротьбу з німецькими окупантами раніше, ніж переконалися в кінцевій перемозі Об'єднаних Націй, історики ОУН рятували її репутацію в очах західних демократій.
Насправді повстанський рух впродовж 1942 р., хоч набув яскравої антинімецької спрямованості, не виявлявся в активних формах. Антинімецька діяльність проявлялася переважно в пропаганді. Лейтмотивом поведінки провідників ОУН(Б) була теза: "Коли на Сході ще стоять мільйонні більшовицькі армії, всяка наша збройна акція проти німців була б поміччю Сталіну".

Рубрика 9-та
Протинімецькі збройні акції УПА

17 - 21 лютого 1943 р. біля Олеська (Львівська обл.) відбулася III конференція ОУН(Б). Рішення з військового питання не збереглося, але свідчення учасників конференції (як і всі наступні події) вказують на те, що ОУН(Б) остаточно визначилася з необхідністю збройного виступу. Проте українські націоналісти ще не визначилися остаточно, проти кого у першу чергу спрямувати зброю. Вони мали перед собою три ворожі сили.
Брутальними і безжальними були дії німецької окупаційної адміністрації. Вона грабувала населення, забирала молодь на примусові роботи в Німеччину, а в разі саботажу спалювала села і знищувала заручників. Населення чекало захисту і не розуміло бездіяльності оунівських боївок.
(Далі буде).

На фото з сайту http://cdvr.org.ua: повстанці "Бойко" та Пелагея Герасимчук - "Оля".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 23.03.2007 > Тема ""Білі плями" історії"