Версiя для друку Обговорити в форумi

Зустріч для вас

Коли мені телефонує Євген Стахів, я завжди згадую роман Фадєєва "Молода гвардія". Чомусь у цьому творі український підпільник став прообразом зрадника Стаховича. Тому коли я чую у слухавці знайомий голос, завжди думаю: "Побільше б таких "зрадників"!"
Це ж як треба любити Україну, щоб на дев'ятому десятку летіти літаком з іншого континенту на землю предків! Останнього разу після нашої зустрічі пан Євген міцно потиснув мені руку на прощання і сумно сказав:
- Боюся, що цей мій приїзд був останнім... Вік уже не той, щоб літати через моря-океани. А ви тримайтеся, продовжуйте справу нашого покоління!
З цими словами кремезний "молодогвардієць" міцно обняв мене...
Думав і я, що більше не побачимось. Філософськи заспокоював себе, що діяльність будь-якого патріота саме життя обмежує часовими рамками. Як би він не любив Україну...
Однак я помилився. Стахів таки з'явився в Україні! Довго "видзвонює" мене через знайомих і призначає зустріч на тій же "явочній" квартирі, що й минулого разу. Намагаюся не запізнюватися - колишній підпільник любить точність. Натискаю кнопку дзвоника і...
- О-о-о, вітаю! Прошу заходити!
- Пане Євгене, радий вас бачити! Що сталося? Ви поміняли свої плани?
- Відчув себе краще, от і прилетів в Україну. Важко міняти свої звички. Крім того, дуже хотів взяти участь у Всесвітньому форумі українців. Тим більше, що мене чекала нагорода - орден Ярослава Мудрого.
- Вітаю! Признайтеся чесно: задоволені?
- Не без того. Тим більше, що сам Президент вручав нагороду. Але більше мене цікавив сам Форум, стан українства на сьогоднішній день. І в Україні, і в діаспорі. Хотілося знати думку політиків стосовно нової коаліції.
- Вона була несподіваною для діаспори?
- Так. У перші дні серпня ми пережили шок від зради Мороза, від переходу його з однієї коаліції в іншу. Але коли згадати, як все відбувалося... Надто довго тривали переговори, сварки, боротьба за портфелі. Тепер, поговоривши з делегатами Форуму, я схильний більше звинувачувати Порошенка. Він сам дуже хотів влади, дуже не хотів бачити біля керма Юлію Тимошенко. Що Морозу лишалося? Чекати розпуску парламенту? Переконаний: нові вибори закінчилися б із ще гіршим результатом, ніж попередні.
- Отже, коаліція з Партією регіонів це не найбільше зло?
- Я думаю, тут є один великий "плюс". Об'єдналися різні сили, але ж разом з ними об'єдналися і різні регіони, різні полюси України.
- Схід і Захід повинні бути разом?
- Безумовно, це одне з головних завдань! Якщо Президент проявить мудрість і далекоглядність, то з цієї коаліції може бути велика користь, якщо ж ні - то це буде чергова наша поразка. Але переконаний, що Донбасом треба серйозно займатися. Раз цей регіон представляє Партія регіонів, то треба шукати порозуміння саме з цією силою. Якби ми серйозно займалися Донбасом від 1991 року, то це міг би бути союз з іншою партією, більш патріотичною, проукраїнською. Але наразі маємо те, що маємо...
- Ви вважаєте, що національно-патріотичні сили приділяли мало уваги Донбасу?
- Мало. Мені здається, що ОУН була далекогляднішою. Під час Другої світової війни я їхав на Схід, добре усвідомлюючи, що Донбас є промисловим "серцем" України, і там потрібно працювати з місцевим населенням, особливо з молоддю.
А за 15 років незалежності хто туди їздив? Діаспоряни люблять їздити в Київ або в Галичину; представники національно-патріотичних сил також оминають цей регіон.
- Ну чому? Їздять і туди; просто важко впливати на населення колишньої "всесоюзної кочегарки"; воно дуже перемішане, зденаціоналізоване, "радянізоване".
- Це не зовсім так. За статистичними даними, українці там переважають; і в Донецькій, і в Луганській областях майже всі села українські!
Я два рази зустрічався з ректором Донецького національного університету. Його прізвище - Шевченко; це цілком свідома людина, патріот! Зі мною ще були україністи з різних країн світу, то всі студенти виступали перед нами українською мовою! Відчувається, що багато людей там знають державну мову, просто існує звичка розмовляти зі "своїми" російською.
Тож хай би частіше туди їздили гості з Центральної, Західної України, з діаспори! Адже навіть мої супутники, чехи, поляки, німці, американці, спромоглися на час свого візиту "українізувати" Донецький університет. А це ж були не українці, а лише "україністи"... То чому не можуть їздити туди галичани?
- Галичани - максималісти. Хочуть вирішити все зразу і дуже швидко. Скажімо, за два - три тижні на київському Майдані.
- Отож-бо воно і є! Знаєте, під час війни один підпільник-східняк сказав, що галичани - хороші бойовики, але погані будівничі. І що після перемоги їх треба буде обов'язково усунути від влади. Інакше все зіпсують...
- Ваші слова "регіоналам" як бальзам на душу. Так, у галичан є певні недоліки, але без них Україна дуже нагадувала б Білорусь.
- Може, й так, але затятість, впертість моїх земляків часто шкодить справі. Не подобається мені, що вони "демонізують" Януковича, бачать в ньому лише ворога.
- Ви зустрічалися з Януковичем?
- Так. Вперше це сталося тоді, коли він ще був губернатором. Говорив я з ним і у Нью-Йорку, туди він приїздив уже як Прем'єр-міністр. Пригадую, як у 2003 році, коли відзначалося 70-річчя Голодомору, я зайшов у зал, а він покинув президію і пішов мені назустріч, видно, помітивши здаля.
Я йому тоді "підкинув" пару невирішених проблем, що стосувалися молоді, і він відразу покликав своїх референтів, доручив їм зайнятися справою. Ставлення його до мене було досить прихильне, і справа, як я потім довідався, була вирішена.
- Ще трохи про "бойовиків" і "будівничих". Не так давно в Києві вийшла книга львівського професора Ярослава Грицака "Страсті за націоналізмом". У ній автор висловив "крамольну" з точки зору більшості галичан думку.
В боях з НКВД загинуло понад 150 тисяч вояків УПА; разом із висланими повстанцями і депортованими членами їхніх родин Україна втратила близько 450 тисяч осіб. А це ж були найпатріотичніші люди! Чи не краще було б замість гинути в боях виховувати в дусі патріотизму своїх дітей і онуків, працювати у школах та університетах, писати статті й книжки тощо?
- Я говорив на цю тему з професором Грицаком. Галичина у порівнянні з тридцятими роками, дійсно, виглядає "кастрованою"; всі кращі люди "вибиті" під час Другої світової війни та після неї. Навіть після смерті генерала Шухевича - у 1950 році - ще можна було врятувати 10 - 20%, а може, й 30% підпільників.
Але хто б їм довірив шкільні класи та університетські кафедри? Ні, логіка боротьби була такою, що треба було триматися до останнього! Добре це чи погано, але ми були поколінням борців, а не університетських викладачів. Такими ми й залишимося в українській історії...

P. S. Це інтерв`ю було підготовлене до друку ще минулої осені, але, як і чимало інших матеріалів, не було вчасно опубліковане через переполовинений (не без "допомоги" чинного уряду) обсяг газети. З тих пір немало спливло "політичної" води, тож чи мали рацію галичани, "демонізуючи" Януковича, ми маємо надію запитати у пана Євгена Стахіва під час нашої наступної зустрічі.

На фото: серпень 2006 року. Президент України вручає Євгену Стахіву орден Ярослава Мудрого.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 23.02.2007 > Тема "Українці мої..."