Версiя для друку Обговорити в форумi

До витоків!
 
 НАША МЕЛАНКА КАЧУРА ПАСЕ
 Якщо перед Різдвом готували багату, переважно з дванадцяти страв, вечерю, то напередодні Нового року, цебто 13 січня - щедру. Вона не мала такої великої кількості вибору, але була вельми смаковитою: ковбаси, смажене м’ясо, печеня, локшина й обов’язково млинці — як символ Сонця.
В деяких регіонах, зокрема на Поліссі, варили другу кутю, заправляючи її смальцем. Тому вечерю називали щедрою, а звідси й Щедрий вечір. Про це мовиться в багатьох щедрівках та колядках:

 Щедрий вечір, добрий вечір,
 Добрим людям на здоров’я!

 Сідаючи до вечері, кожен одягав нову або свіжовипрасовану сорочку і користувався спеціально поміченою ложкою. Перед тим, як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, що сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не видно було (деінде ставили й житній сніп). Після цього запрошувала дітлахів до світлиці.
 — А де ж це, — запитували вони здивовано, - наш тато?
 - А хіба ви, — відповідав неньо, — мене не бачите?
 — Ні, не бачимо...
 — То дай, Боже, - відказував батько, — аби ви так мене завше не бачили, — і, вставши, роздавав усім хліб.
 У деяких регіонах це робили напередодні Різдва. З цього приводу завважимо, що подібний обряд існував у слов’ян Аркони (XII ст.). Саксон Граматик писав: «Жрець під час вселюдної служби ставив снопа між собою і народом, і питався в руян, чи бачать вони його. Коли ж вони відповідали, що не бачать, то він бажав їм, аби наступного року його за пирогами зовсім не видно було».
 На Гуцульщині перед вечерею влаштовували «свято печі». Напередодні її прибирали — мастили, знімали різні речі й прикраси — «бо цілий рік вона робить службу, а на Василя йде у танець і віддається», а щоб їй «не тяжко було танцювати» — знімали ряднини, не спали й не сідали, а лише засипали овес «на коровай, як на весілля, аби мала чим коня годувати, як їхатиме в місто на герць».
 Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб «Новий рік зустріти в мирі та злагоді». Між тим хлопці, які недавно «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією «на благословенну згоду».
 Тим часом біля вікон вже чулися дзвінкі поголоси та щедрівки. На переважній території це робили лише дівчатка-підлітки, а іноді і юнки. Вони, як правило, не заходили до хати, щедруючи лише під вікнами:

 Ой сивая та і зозулечка.
 Щедрий вечір, добрий вечір,
 Добрим людям на здоров’я!
 Усі сади та і облетіла,
 А в одному та і не бувала.
 А в тім саду три тереми:
 У першому - красне сонце,
 У другому - ясен місяць,
 А в третьому - дрібні зірки.
 Ясен місяць - пан господар,
 Красне сонце - жона його,
 Дрібні зірки — його дітки.

 Але основні дійства належали парубочим та дівочим Меланкам. Хлопці вибирали з-поміж себе найудатливішого витівника, перевдягали його в жіночі лахмути, і він виконував роль Меланки. Крім того, добирали ще й інших персонажів. Вийшовши на вулицю, починали з жартів: «Циганка» приставала до всіх перехожих, щоб поворожити, «Циган» пропонував обміняти коней, «Ведмідь» запрошував у танок, «Коза» грала на скрипочці, а цибатий «Журавель» вибивав на бубоні. На таку виставу, бувало, збиралося півсела. Але тривала вона недовго — ватаги розходилися по оселях, де були дівчата.
 Заходячи в оселю, хлопчача ватага робила шарварок. Особливою невпосидливістю відзначалася Меланка — вона розкидала сміття, заглядала в мисник, щоб відшукати глечик з молоком і помазати ним припічок, а тому господарі заздалегідь приховували всяке господарське начиння «від біцеватої Меланки». Гурт у цей час приспівував:

 Наша Маланка качура пасла,
 Заким вечірня зоря не згасла.
 А як вечірня зоря згасла,
 Наша Маланка качура напасла...

 Віддарувавши міхоношу, хлопців запрошували до столу. Крім парубочих, цього вечора ходили й дівочі Маланки. Серед дійових осіб були дві персони — «Маланка», зодягнена у весільний одяг молодої, і «Василь» — перевдягнена в молодого юнка, на якій були жупан, шаровари, шапка та чоботи. На відміну од хлопчачої, дівоча ватага не заходила до осель, а щедрувала під вікнами:

 Ой та учора ізвечора
 Пасла Маланка два качура.
 Ой пасла, пасла, загубила,
 Ішла додому, заблудила.
 Ой приблудила в чисте поле,
 А там Василько конем оре.
 — Ой ти Василю, Василечку,
 Виведи мене на стежечку,
 Буду тебе шанувати,
 Щонеділеньки прибирати.
 Щонеділеньки прибирати,
 За головоньку затикати.

 Господарі виходили й ощедрували скарбника грішми — «Меланці на вінок».
 Опівночі дівочі ватаги припинялися, оскільки наступав Новий рік, а отже, закінчувався Щедрий вечір. З цього приводу дослідник новорічної обрядовості С. Килимник писав: «За віруванням наших далеких пращурів у ніч напередодні Нового року Щедрий бог сходить з неба на селянську ниву, в селянську хату, в господарство, до худібки, його зустрічають у хатах дід-Ладо та духи померлих, що прийшли з поля й лугів і є у цей час у дідухові-снопові, на столі у сіні й на долівці у сіні-соломі. Цей Щедрий бог усе бачить, усе чує, усе знає, але його бачить лише Ладо та інші духи померлих та ще худоба, бо Багата кутя була присвячена богу-сонцю та духам Ладам, головне, як подяка за минулий урожай. У цей вечір прощають коляду й цей вечір уже не святий, а щедрий вечір».
 На особливу увагу заслуговують дівочі гадання. У різних районах були свої форми. Наведу найуживаніші.
 Рахують у плетеному тину палиці тричі по дев’ять; якою втрапить остання, таким і буде чоловік - товстим чи тонким, струнким або кривобоким; якщо кілочок сучкуватий, то буде конозистий характер, без кори — бідняк, з корою — багатий. Крім того, лічили палиці попарно: якщо в кінці тину залишилося непарне число — заміж не вийде. Або ж, скільки стачало сили, охоплювали обома руками штахетини й лічили їх, приказуючи: «Вдовець-молодець»; на якій зупинялася лічилка, таким і буде суджений.
 Помічені за ознаками хлопця палички несли до ополонки й кидали у воду. Вранці спостерігали: чию паличку вода знесла, та юнка вийде заміж. Дехто з дівчат заготовляв три палички — з очерету, сіна та дерева і вчиняли те саме; яка помітка найближче крутилася, таким буде майбутній чоловік: очеретяна — бідний, дерев’яна — тесля, а із сіна — багатий.
 Виходили на вулицю, і яка з тварин першою зустрінеться, таким на вдачу обділить доля судженого: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця — тихим і сумирним тощо.
 Рахували поліна, принесені у хату. Якщо парна кількість, то бути весіллю. Потім, зажмуривши очі, брали навмання одне з них: якщо в корі й пряме та гладеньке — буде багатий, гарний і добрий, а без кори — бідний.
 Або ж витягували зі стріхи соломину; якщо з колоском та ще й зернами — подружнє життя буде щасливим. Потім йшли до воріт і насипали по три купки зерна, а вранці спостерігали: якщо не чіпане, то родинне життя буде щасливим, і навпаки.
 Лягаючи спати, клали під подушку гребінця і нашіптували:
 — Суджений-ряджений, розчеши мені голову! — хто присниться, з тим і випаде пошлюбуватись.
 Перед сном клали на тарілку з водою кілька цурупалків з віника, приказуючи:
 — Суджений-ряджений, перевези через місток! — якщо вранці галузка пристала до вінця, то побереться з тим, хто присниться.
 Жінки виходили до хліва й дивилися, куди головою лежить корова: якщо на схід, то отелиться вранці, на південь — удень, а північ, то ввечері.
 Такі чи подібні гадання використовували і на Андрія (13 грудня). Крім ворожінь, люди намагалися завбачувати прикметами погоду.
 Якщо під Новий рік добрий сніг — сій гречку.
 Небо в зірках — урожай на гриби й горох.
 Падає м’який сніг — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.
 Сильний мороз і падає малий сніжок — на врожай хліба, здоров’я людей і тварин; коли ж тепло й без снігу — на неврожай і хвороби.
 Який перший день у Новому році, то і рік буде такий.
 Багато пухнастого інею на деревах — до врожаю зернових і доброго медозбору.
 Ожеледь на деревах — уродить садовина.
 Зоряне небо — добре нестимуться кури.
 Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу — на врожай, до заходу — на недорід.
 Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль була вологою, то невдовзі піде дощ, а геть мокрою — злива.
 Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглину. Натомість він просив подати праве чи ліве взуття: якщо втрапляла вуглина, то рік буде голодний, а хлібець — щедрий.
 Якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа: «Яка Меланка, — казали з цього приводу, — такі Петро з Павлом» (12 липня).

ХОДЕ ІЛЛЯ НА ВАСИЛЯ

 Новий рік завжди був найбажанішим святом у кожній родині.
З ним пов’язували кращі, ніж у старому, сподіванки, завбачували добробут, родинну злагоду, щедрий урожай зернових та садовини, приплід худоби, здоров’я на людей. І хоч впродовж тисячоліть довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування (згадаймо: дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, а пізніше на 1 січня за старим стилем і, нарешті, для зручності, утвердилася сучасна дата), загальна обрядовість залишилася більш-менш сталою. Так уже заведено, що найпишніше відзначалися новорічні дійства напередодні, тобто опівночі. Цей час нерідко називають чародійним, оскільки для віруючих розвиднюється небо і «вони можуть просити в святих усе, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя на хліб, а глини на мед».
 Про цікавий обряд, що його влаштовували в Новорічну ніч на Полтавщині, подав відомий дослідник цього краю Микола Маркевич. Згідно з повір’ям, саме
взимку росте відома на Вкраїні рослина — нечуйвітер, яку широко використовують у лікувальних цілях. Проте особливу властивість вона має напередодні Нового року, її можуть відшукати «тільки незрячі, котрим нечуй-вітер коле очі»; вона допомагає не лише рибалкам, але й іншим «щасливо переправлятися через рік».
 Натомість горяни Карпат, де найцікавіше проходили новорічні обряди, вірували в те, що в цей час «віддаються заміж і святкують цю подію всі хатні печі», а тому ґаздині зранку на Маланки спеціально мастили їх глиною, щоб у такий спосіб догодити, бо «цілорічно вона (себто піч) робить свою службу, а на Василя йде в танок». Піч, як ми знаємо, завше була почесним місцем в оселі, при якій навіть не годилося лихословити, вчиняти лайки і бійки — «бо великий гріх».
 Крім того, господиня опівночі, одягши чоловічу шапку і взявши горня та хліб, йшла до джерела, тричі занурювала посудину у воду і, наповнивши ущерть, верталася до хати, змащувала мокрою м’якишкою чоло присутнім, приказувала:
 — Абисьте були такі величні, як святий Василь!
 Після цього клала в посудину з водою срібні монети, а вдосвіта, коли дітлахи збиралися на посівання, давала вмитися цілющою джерелицею — «аби велися гроші протягом року».
 Від Різдва і до Василів не годилося замітати хати та виносити з неї сміття. Це пов’язували з тим, що впродовж тижня до оселі повертаються добрі духи-покійники, які після святої вечері розміщаються на покуті біля Дідуха та Снопа-раю, а також на сіні, яким притрушують долівку; ось чому, щоб не винести разом із сміттям «долі-щастя», люди й не замітали осель.
 Опівночі селяни виходили на подвір’я слухати, як Новий рік проганяє старого. Найуважніші можуть почути лайку між ними: старий рік хоче забрати із собою все, а новий намагається віддати лише «лихе». Після цього господар, зайшовши в хату, пов’язував солому та сіно в три в’язанки; одну ніс до клуні, а решту на подвір’я та в садок (це ж робили і з Дідухом). Підпаливши їх — а сюди скидали й сміття від уперше заметеної хати — дим спрямовували так, щоб він обкурював фруктові дерева — «аби добре родили в новому році і не побив їх мороз».
 Уночі напередодні Василів, як уже прижухало вогнище, йшли в садок — переважно діти — і розігрували цікаву сценку. Дівчинка вилазила на дерево, яке погано родило, а хлопчик у батькових чоботях та шапці розмахував сокирою.
 — Не рубай мене, буду вже родити! — імітувала жалісливим голосом деревини сестриця.
 — Ні, зрубаю! — лякав братик. — Чому не родило минулого літа?
 — Побійся Бога, не рубай! Я вже вродю...
 — А я зрубаю і нове висаджу!
 — Останній раз прошу: не рубай, ось побачиш, як вродю цього року!
 — Ну, гаразд, гляди ж мені, — погрожував сокирою юний господар. - Не защедриш цього літа, то наступного обов’язково зрубаю!
 Так учинивши з усіма деревами, нарешті їх підв’язували житніми чи з сіна перевеслами. В родинах, де не було дітей, подібний діалог відтворювали чоловік і дружина.
 Непомітно пустіли околи, але ненадовго. Як тільки закінчувалися «латки» — спільна вечеря, яку справляла молодь на отримані від коляд та маланкування наїдки, — селом знову розголошувалася мелозвука: дівчата йшли ворожити, а хлопці тим часом красти в них ворота, брами чи, навіть, корів та коней. Якщо господар не зумів уберегти своє господарство, то мусив відкупитися могоричем за потрату; натомість, якщо парубки упіймані на гарячому, вже
вони зобов’язувалися причащати власника оселі. Так тривало до самого ранку. З першими промінцями починали спалювати Дідухів, оповіщаючи в такий спосіб, що настав Новий рік.
 З приходом Василів починалися нові обрядодійства. Оскільки, за євангельським ученням, у цей день Христові зробили «обрізання», то не годилося нічого різати. Але, очевидно, найцікавішими були новорічні засівання осель збіжжям. Це пов’язано з тим, що Василь є покровителем землеробства.
 У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — здосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували напередодні). Зодягшись у святкове вбрання, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали спочатку власну оселю:
 — На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
 Батьки ощедрували юних посівальників грішми, і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен намагався щонайпершим засіяти й отримати найкращий подарунок. Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги. Відтак за дітьми бігали тічки псів, яких підгодовували посівальники. Найпохіднішою була така засіваночка:

 Ходе Ілля на Василя,
 Несе пугу метяную.
 Туди махне і сюди махне:
 У полі ядро, а вдома добро.
 Зроди, Боже, жито, пшеницю,
 Усяку пашницю!

 Перших посівальників господиня садовила на порозі й роззувала, щоб «вдома краще кури неслись», а господар тим часом ішов з коцюбою до сідала і згонив курей, аби «починали скоріше нестись».
 Якщо діти засівали удосвіта, то вдень це робили дорослі, одвідуючи одне одного. При цьому була одна відмінність - зерном не засівали оселю, а потрушували господарів, приказуючи:

 Сійся, родися, жито, пшениця,
 всяка пашниця,
 На щастя, на здоров’я
 та на Новий рік,
 Щоб уродило краще, як торік, -
 Коноплі під стелю,
 а льон до коліна,
 Щоб у вас, хрещених,
 голова не боліла.
 Будьте здорові з Новим роком.
 Дай, Боже!

 Обряд новорічного засівання перейшов із дохристиянських вірувань, адже наші далекі пращури відзначали новолітування весною - напередодні посіву зернових. Тому переважна більшість символів і дійств зберегла прадавнє, дайбозьке коріння.
 Під цю пору «сонце повертало на літо, а зима на мороз». Тому з Василевим днем суголосні численні прислів’я:

 Василів вечір додає дня
 на курячу ніжку.
 На Василя вечір
 відьми крадуть місяць.
 На Новий рік прибуває дня
 на барана скік.
 На Новий рік погода —
 буде в полі урода.
 Старий рік у ноги —
 Новий у пороги.
З книги Василя Скуратівського
«СВЯТВЕЧІР».

На фото: 2003 рік. Василь Скуратівський в редакції «КС». У грудні 2005-го Василя Тимофійовича не стало...
Фото В. КАЧУЛИ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2007 > Тема "Душі криниця"