Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛИСТ В НОМЕР

 Шановна редакціє! Моя родина надзвичайно вдячна вашій газеті за те, що ви оприлюднили спогади тих, хто пережив Голодомор. Мій рід прекрасно пам’ятає і страшні 1932 - 1933, і 1946 - 1947 роки - часи знущань над вірою та Україною. Як прикро, що досі не всі визнають цю трагедію. Якщо я, кримчанка, та моя подруга в сонячній Полтаві 25 листопада поминали безвинно вбитих (так, я не обмовилася, вбитих!), то мої сімферопольські однолітки в цей день ганяли м’яча та розпивали смердючі трунки. Навпроти мого дому чинилося бузувірство. І ці люди просто не знають, що сталося понад сімдесят років тому з їхнім родами.
 Моїх родичів Островських, совість Запоріжжя, було вивезено як «куркулів» до Західного Сибіру, де нещасні померли. Їхні тіла викинули на мороз, і ніхто не знає тепер, де саме їх поминати. Дядьки моєї бабусі загинули в шахті. Ті ж, хто лишився в Україні, бачили таку ж саму смерть - із наганом, грабіжництвом, лайкою: «Контрікі, работать нє хатят, націоналісти».
 Хотілося б вірити, що всього цього не було. Але як, коли це сталося з моїми близькими?! Тому я згодна з вельмишановною Вірою Сергіївною Роїк: «Як же придумано, якщо я все це на своїй сім’ї, на собі випробувала?»
 Ми, українці, не можемо собі дозволити таку сумнівну «розкіш» розучитися пам’ятати. Тому хай буде покінчено з балачками про поганий врожай. Якби ті, хто це стверджує, добре знали історію, вони б знали, що в 1932 р. врожай був лише трохи менший, ніж у попередні роки, а в деяких селах і зовсім рясний.
 Ще раз дякую вам за адресу конкурсу «Нова проза», у збірнику переможців оприлюднили дві моїх новели: «Холодний кришталь» і «Прибуття Божича».

 З найкращими побажаннями й підтримкою - Ольга СМОЛЬНИЦЬКА,
 студентка 3-го курсу факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
 Вони чіплялися застиглими руками,
 Не знаючи, що кожен з них - свіча.
 Свіча, яку поставили у храмі.
 Із сотень свіч одна - моя печаль.
 Вони стогнали в змерзлому безсонні.
 Над картоплинням - трути багрянець.
 Зловісний крик. Над прірвою - сьогодні.
 І над хрестами - зморений чернець.
 «Якщо живим лишуся - вас зустріну»...
 Та не судилось... Плаче за вікном
 Розбита церква, схожа на могилу.
 І позолота вкрилася гріхом.
 Як наслідок - безбожники незрілі
 Затовчують напам’ять код сліпих.
 І стало страшно в чорному безвір’ї,
 Де замість сліз лунає дикий сміх.
 І зрозуміло, що години й днини,
 Мілкі бажання, сльози та думки
 Не варті золотавої зернини,
 Що випала із мертвої руки...
25. 11. 2006

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 01.12.2006 > Тема "З перших уст"