Версiя для друку Обговорити в форумi

Отак живемо...

Взятися за перо змусила нас ситуація, що склалася сьогодні навколо сімферопольської міської протитуберкульозної поліклініки. І турбує вона не лише працівників цього медичного закладу, але й його пацієнтів (а у нас під наглядом близько 5 тисяч осіб) та широку громадськість, бо від біди ніхто не застрахований. Б'ють на сполох і незалежні засоби масової інформації.
А Постійний Представник Президента України в Криму Геннадій Геннадійович Москаль після пікетування нами Представництва і відвідування нашого закладу надіслав відповідний документ до Ради міністрів АРК, де пропонував замість продажу поліклініки відремонтувати її та забезпечити новітнім устаткуванням і заявив, що готовий оскаржувати подальші дії Міноздорову в судовому порядку, якщо вони і надалі матимуть загрозливий розвиток.
Але позиція медичної влади Криму, попри все, залишається незмінною - бажання продати з молотка приміщення диспансеру сильніше за здоровий глузд та острах через можливі негативні наслідки цього вчинку. А власне, і боятися нічого, бо переможців не судять, а переможеним у нас завжди залишається народ.
Те, що споруда протитуберкульозної поліклініки має нещастя знаходитися в дуже зручному з усіх точок зору елітному районі - центр, поруч величезний ринок, парк, чудова транспортна розв'язка та ще й у міцному двоповерховому особняку старого зразка з виходом на бульвар та при солідній земельній ділянці, і раніше нас непокоїло. Бо багаті і здорові вже давно викупили все навкруги, витісняючи бідних і хворих на периферію.
Але, здавалося б, боротьба з пандемією туберкульозу - сьогодні одна з найважливіших державних турбот, і це мало б приборкувати чиїсь надмірні апетити. До того ж, для нас цінність розташування поліклініки має не лише загальнолюдське значення - поруч республіканський торакальний центр, де є і сучасна рентгенологічна апаратура, і томограф, а у дворі центру міститься лабораторія, де проходять обстеження наші хворі. Як людина, впритул обізнана із законами, Геннадій Москаль заявив, що рішення Міноздорову АРК суперечить статті 6 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", де сказано, що місцеві органи влади мусять вдосконалювати мережі протитуберкульозних закладів, а не закривати їх, а також статті 5 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб", якою теж покладається відповідальність за здоров'я населення на місцеву владу. Нарешті є Указ нині діючого Президента від 18 січня цього року "Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами". І це далеко не всі нормативні документи, які забороняють перепрофільовувати відповідні медичні заклади і скорочувати їхніх працівників.
То чому ж Сімферополь має стати винятком, жити поза законом? Чи у нас вже епідемію поборено? Та ні ж, 23% всіх хворих на туберкульоз кримчан мешкає саме в столиці благодатного краю, а в минулому півріччі на 100 000 населення тут припадало 111,5 хворого, у той час як середній показник по Криму - 86,5 особи. Вулицями міста пересуваються 385 бактеріовиділювачів, кожен з яких в середньому за рік заражає 10 співвітчизників.
Що ж пропонує наша медична влада для усіх цих людей, позбавивши їх протитуберкульозної поліклініки? Звичайно ж, як і мусило б бути, всі новації буцімто відбуваються в інтересах народонаселення, а зовсім не в "меркантильних інтересах окремих осіб", як "чомусь здалося" Постійному Представникові Президента. А "раціональне зерно" - в "наближенні лікарів до хворих", себто відкритті фтизіатричних кабі-нетів у всіх шести міських поліклініках, чого нібито вимагає прийнята в Україні DOS-стратегія. Хоча насправді сутність цієї стратегії дещо інша - вона спрямована на масове обстеження громадян, ранню діагностику туберкульозу та прискорені методи його лікування. Ця система виправдала себе в країнах третього світу, де просто раніше не існувало перевіреної часом розгалуженої мережі протитуберкульозних закладів і нічого було руйнувати, "наближаючи лікарів до хворих".
Втім і згадана більш-менш приваблива ідея зазнала фіаско. З шести поліклінік міста лише дві були визнані такими, що після суттєвих перетворень і не без певного тиску згори могли б умовно задовольнити вимоги санітарно-епідеміологічної служби. Звичайно, якщо заплющити очі на те, що в район 7-ї міськлікарні вода споконвіку подається лише до 10-ї години ранку та після 6-ї вечора, тобто практично відсутня увесь робочий день. Проте у відділенні профілактичного огляду на кабінетах вже з'явилися нові таблички. Тому саме тут (ще одна поліклініка поки що опирається) в авральних умовах в кожній кімнаті прийматимуть по три лікарі-фтизіатри. А всього їх 15, серед котрих десять молодих спеціалістів, що не підлягають скороченню. А це означає, що якщо кабінетів не вистачить, доведеться жертвувати досвідченими фахівцями, без допомоги яких молоді буде сутужно. Адже допоки всі складні питання у нас вирішувалися колегіально. А яка доля очікує 24 медичних сестер та інших працівників нинішньої поліклініки, котрих нараховується до півсотні? І чи можна буде розташувати в 7 - 8 кабінетах ще й процедурний, фізіотерапевтичний, інгаляторій, аби не утворювати єдину чергу зі здорових і небезпечних для оточення людей?
Навіть якщо цьому і вдасться запобігти (не інакше, як з допомогою чарівної палички!) напруга у відвідувачів поліклініки і протистояння поміж інфікованими і неінфікованими пацієнтами дедалі зростатимуть. Туберкульозні хворі вже зараз заявляють, що в загальну поліклініку вони не ходитимуть, бо не прагнуть зустріти там знайомих чи сусідів, аби не опинитися в повній побутовій ізоляції. Дехто навіть побоюється, що у цьому зв'язку йому доведеться змінювати житло на інший район. Адже сьогодні туберкульоз накладає на людину пожиттєве тавро, незалежно від того, чи є вона бактеріовиділювачем (людям не до медичних тонкощів!).
У той же час серед пацієнтів 7-ї поліклініки є вже й такі, що готові відстежувати кожен крок відвідувачів "ворожого відділення". І хоча це здається негуманним, але не позбавлене сенсу. По-перше, як правило, усі хворі люди мають певні проблеми з імунітетом і сприйнятливість до інфекцій, а по-друге, поверхом вище тут розміщується міське дитячо-підліткове гінекологічне відділення, яке кілька років тому потрапило сюди тим же шляхом, що й нові небажані квартиранти. Бо і дітям, нашому майбутньому, теж не місце в центрі Сімферополя. А ось 7-ма лікарня (кінцева зупинка транспорту) межує з полями, ланами, а далі - сільським масивом. Це - західна окраїна міста. Але ж воно має ще й північну, південну, східну окраїни, і чи стануть нинішні новації "наближенням лікарів до хворих" цих районів? Навряд чи, бо добиратися сюди доведеться годинами, з пересадками.
А як же діє невблаганна DOS-стратегія в інших містах Криму та України? Наскільки нам відомо, навіть на Донеччині, яка є пілотним регіоном з її впровадження, не закрився жоден протитуберкульозний заклад. Свого часу постраждала лише Ялта, де "мала нахабство" радянська влада відкрити протитуберкульозний диспансер на Набережній вулиці. Але, "конфіскувавши" цю престижну споруду, ялтинська влада побудувала цілий триповерховий протитуберкульозний комплекс - з невеличким стаціонаром. У 1962 році в Сімферополі міська поліклініка і стаціонар теж були поєднані під одним дахом. Як зазначають наші ветерани, це був найпродуктивніший період діяльності протитуберкульозної служби. Надайте і нам таку можливість, якщо вивільнення нинішнього приміщення є неминучим! Але наше керівництво нас не чує. Хотілося б сподіватися, що ви допоможете до нього достукатися.
Бо вседозволеність і безкарність породжують повну сваволю. Поки готувався цей лист, з'явився зовсім свіжий приклад.
19 серпня народилася постанова про закриття і дитячо-підліткової протитуберкульозної поліклініки Сімферопольського міського відділу охорони здоров'я, а 22 серпня (подарунок до державного свята!) мають бути опечатані її реєстратура та процедурний кабінет. Це нібито через аварійний стан споруди. Те, що стеля в цій частині коридору є вологою і провисає, - чистісінька правда. З цього приводу завідувачка поліклініки Тетяна Василівна Нікуліна зверталася до нашого спільного керівництва ще в травні минулого року. Але більш як 14 місяців факт цей нікого не хвилював. І лише тепер, під гарячу руку, з'явилося "геніальне" рішення: аби не ремонтувати стелю, відселити тубдиспансер. Втім розсередити дитячо-підлітковий туберкульоз по інших дитячих лікувальних закладах поки що не вдається. Залишається одне: зробити вигляд, що у нас дитячого туберкульозу немає взагалі і ліквідувати поліклініку. Але ж там на обліку - півтори тисячі дітей, за минуле півріччя пройшло лікування 238 осіб! Якщо порівняти захворюваність з 1990 роком, то вона зросла втричі! 11 лікарів і так працюють тут в незадовільних умовах, маючи для прийому всього три кабінети. До речі, поліклініка теж знаходиться в центрі міста (ще з 1966 року). І чи не тому прогинається стеля, що ночами на горищі гарцюють відвідувачі комерційно-розважального центру "Метро", який туди відселив одну зі своїх філій?
Складається враження, що хтось з медичних чиновників, під час виборчих перегонів зробивши ставку не на того коня, тепер поспіхом намагається за будь-яку ціну увічнити свій зоряний час. Та, на жаль, не доброю пам'яттю в серці народу.
Працівники протитуберкульозного диспансеру: Мамотенко Л. Д., Мельникова О. А., Антипенко Т, І., Радченко А. Г., Репинська Л. Н., Бекаєв А. К., Гиллунг І. А., Халімонова О, А., Лаврентьєва О. Г., Корсунова О. Н., Аухадієва А. В., Сіліна Н. Я., Гринькова Є. Н., Зинов'єва Г. П., Гінгольд Л. В., Ткаченко І. Ю., Середа Л. Ф., Сокович Л. В., Чветко Л. М., Мельникова О. О., Строгонова Є. Н., Вєлієва В. К., Медведєва А. В., Козикіна В. І., Іслямова С. І., Кутузова О. К.

На фото: поліклінічний особняк.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 25.08.2006 > Тема "З потоку життя"