Версiя для друку Обговорити в форумi

В народі говорять: "вода і камінь точить". У справедливості цього мудрого українського прислів'я пересвідчуєшся, коли з майже піввікової відстані дивишся на проблему повернення із забуття у вітчизняну історію знакових для нашої країни українських діячів та цілих родин. Серед плеяди славетних родина Симиренків посідає, мабуть, найбільш почесне місце.
Упродовж двох століть її представники були потужними двигунами української економіки, сприяли економічному пробудженню та розвитку Придніпров'я та Півдня України. Симиренки та Яхненки започаткували у Російській імперії крупномасштабне модерне цукрове виробництво, запровадили новітні технології виготовлення цукру-піску, рафінаду та пастили. Фірма українських підприємців стояла біля витоків вітчизняного машино- та суднобудування. Ще в середині ХІХ ст. геніальні українські підприємці, незважаючи на протидію влади, прорвали створену Петром І економічну блокаду експорту вітчизняних товарів та продуктів до Західної Європи, стали монополістами як виробництва, так і постачання цукру до багатьох країн світу.
Заради об'єктивності та історичної правди мусимо зазначити, що Городищенський машинобудівний завод Симиренків-Яхненків і його унікальне обладнання у подальшому відіграли величезну роль в розвитку української промисловості. Мусимо визнати, що без обладнання, вивезеного з Городищенського машинобудівного заводу, після його продажу, не було б славетного дніпропетровського "Південмашу". Можливо, що й Україна тоді б не стала космічною державою.
Молодше покоління славетної родини - Левко та Володимир Симиренки уславили Україну та світ своїми величезними здобутками у царині садівничої науки та вітчизняної помології. Ще за життя всесвітнього виміру ученого-садівника та помолога Левка Симиренка науковий світ називав його королем російського садівництва. Українські садівничі генії Левко та його син Володимир Симиренки сформували головні засади промислового садівництва, заклали наріжний камінь сучасної помології, обґрунтували породно-сортове районування території України, створили розгалужену мережу садівничих науково-дослідних установ, започаткували екологічно безпечне садівництво та науково обґрунтоване сортовивчення плодових культур.
Родина Симиренків та їхні садиби Платонів хутір та Сидорівка упродовж кількох десятиліть (з середини ХІХ до початку ХХ століття) були епіцентром суспільно-політичного життя та національно-культурного відродження України. Симиренки уславилися ще й щедрим меценатством української культури та науки. Керманичі фірми Федір та Платон Симиренки надали фінансову підтримку Тарасові Шевченку для видання його останнього прижиттєвого "Кобзаря". А Василь Симиренко упродовж 50 років підтримував українську культуру, мистецтво, літературу та наукові дослідження, виділяючи щорічно 10 відсотків прибутків зі свого Сидорівського цукрового заводу.
Великий меценат, або Великий Хорс, як його називали сучасники, фінансував усі україномовні газети і часописи, підтримував наукові, етнографічні та філологічні дослідження Володимира Антоновича, Михайла Грушевського, Дмитра Багалія, Павла Чубинського, Бориса Грінченка. Він виплачував стипендії українським політичним діячам та письменникам, зокрема Михайлові Драгоманову та Михайлові Коцюбинському. Не без підтримки Василя Симиренка діяли українські театральні трупи та славетний хор Миколи Лисенка. Більшість посмертних видань "Кобзаря" Тараса Шевченка також було здійснено не без участі черкаського мецената.
На кошти Василя Симиренка та інших українських меценатів діяли також такі громадські організації, як "Стара і Молода Громади" та "Просвіта". Сто тисяч рублів золотом київський інженер та підприємець Василь Симиренко подарував Науковому товариству ім. Тараса Шевченка на придбання будинку у м. Львові. Цей факт зберігає меморіальна дошка при вході у приміщення Товариства. Є відомості також про втаємничену фінансову підтримку меценатом перших українських патріотичних партій та революційних гуртків української молоді. Саме про таких діячів, як Федір, Платон та Василь Симиренки відомий громадсько-політичний діяч Євген Чикаленко сказав: "Вони любили Україну не лише до глибини душі, але й до глибини власної кишені". Фактично багаторічна діяльність Симиренків на ниві просвітницько-культурного відродження підготувала ґрунт для національно-визвольних революцій 1905 та 1917 років. Тож і не випадково, що вихованець найближчого товариша Василя Симиренка - Володимира Антоновича Михайло Грушевський став першим президентом незалежної України. А співробітник Городищенського цукрового заводу Павло Чубинський написав безсмертний український гімн.
На відміну від багаточи-сельної армії тогочасних безликих та жадібних земельно-фінансових магнатів та царських лизоблюдів вихідці із закріпаченого козацького простолюду Симиренки та Яхненки не побудували собі розкішних палаців, не придбали шикарних віл за кордоном, не купалися у розкоші і не розтринькували важко зароблені гроші на коштовні курорти та гучні бенкети. Люди високої європейської культури та освіченості, Симиренки та Яхненки ніколи не втрачали духовних зв'язків зі своїм народом та своєю землею. Не зважаючи на свої великі статки, керманичі фірми "Брати Яхненки-Симиренко" вели досить скромний, майже спартанський спосіб життя. В умовах деспотичної печерно-феодальної російської імперії ще в 30 - 40 роки ХІХ століття Симиренки та Яхненки не лише витворили, але й успішно впровадили у життя українську модель народного капіталізму. На величезних симиренківських підприємствах та зразкових садибах Платонів хутір і Сидорівка на Черкащині геніальні українські підприємці наполегливою багатолітньою працею та власним розумом розбудували свою вистраждану і вимріяну українську Україну. Садиби та підприємства перших колумбів національної економіки і промислового виробництва в Україні у найтяжчу добу для української культури стали оберегами нашої духовності й культури і носіями історичної пам'яті нашого народу. Як
не прикро, але саме ця жертовна й національно-патріотична діяльність родини Симиренків виявилася найменш відомою і поцінованою нащадками. Трапилося так, що кілька поколінь славетної симиренківської родини виявились відлученими від української культури та вітчизняної історії. Фірму "Брати Яхненки-Симиренко" російська імперія ціле-спрямовано і досить методично знищила як небезпечну для монархічного режиму гніздо "украинофильства" і "украинского сепаратизма".
За несприйняття імперської тоталітарної ідеології царизм та стражі "российской государственности" Третього відділення запроторили Левка Симиренка, окрасу Київського та гордість Новоросійського університетів на вісім років до Сибіру. А у перші дні встановлення
більшовицького окупаційного режиму на Черкащині всесвітньої слави учений-садівник став жертвою червоного терору. Тоді за завданням Кремля більшовицькі комісари цілеспрямовано знищували еліту української нації. В горнилі сталінсько-єжовських і беріївських репресій загинув і продовжувач наукової спадщини батька, геніальний організатор вітчизняної садівничої науки професор Володимир Симиренко. Він першим кинув виклик мічурінсько-лисенківському невігластву і шарлатанству у садівничій науці генетиці та селекції.
Лише за цю сміливу критику мічурінського знахар-ства та улюбленця Кремля розстріляють не лише самого всесвітнього виміру ученого, але й знищать в одночассі витворену ним унікальну наукову школу.
Упродовж 30-х років минулого століття у енкаведистських катівнях загинуть майже всі представники симиренківської родини по чоловічій лінії. У доньки Левка Платоновича Тетяни, яка стала берегинею Симиренківського роду, радянська влада знищила не лише чоловіка, але й сина Платона, найталановитішого учня Оскара Патона. Є свідчення, що саме він запропонував геніальний проект київського мосту, названого після його смерті іншим іменем. Мабуть, через величезні послуги перед Україною та українським народом тоталітарний комуністичний режим на кілька десятиліть викреслить Симиренків з вітчизняної історії. Їх шельмували, оббріхували і брутально паплюжили на кожному ідеологічному та науковому перехресті.
Справа дійшла до безпрецедентної акції в історії світової помологічної науки. На одній шостій земної кулі заборонили навіть використання назви славетного симиренківського сорту яблуні. Перлину та гордість українського садівництва сорт яблуні Ренет Симиренка запопадливі аграрні чиновники навіть перейменували в Зеленку Вуда. Заборонили, вилучили з книгозбірень та спалили в огні комуністичної інквізиції майже всі наукові праці визначних українських учених-садівників Левка та Володимира Симиренків. Старше покоління Симиренків - Федора Степановича, Платона Федоровича та Василя Федоровича влада презентувала лише капіталістичними хижаками, глитаями та експлуататорами трудового люду.
Процес повернення із забуття славетної української родини Симиренків та їхньої величної спадщини Си-миренків проходив болісно й довготривало. Він розпочався невдовзі після смерті вождя народів, комуністичного тирана Йосипа Сталіна. Вже невдовзі після історичного ХХ з'їзду КПРС світова наукова громадськість, особливо українська діаспора, порушила питання про реабілітацію родини Симиренків. Зусиллями українських патріотів упродовж останніх 50-ти років відбувається болісне й довготривале повернення спадщини унікальної родини Симиренків в Україну та українську історію. За цей час зроблено не так вже й мало. Ім'я геніального ученого-садівника Левка Симиренка нині носить провідний вітчизняний науково-дослідний інститут садівництва, організований на базі його Помологічного розсадника. На творчій спадщині всесвітнього виміру українських вчених Левка та Володимира Симиренків виховуються сучасні садівники України. Спадщину і діяльність Симиренків вивчають у шкільних підручниках з історії, біології та літератури. Національна академія наук України запровадила дер-жавну стипендію ім. Левка Симиренка за визначні здобутки у царині садівництва, селекції та помології. Існують і державні стипендії імені видатного вченого для талановитої студентської молоді. Стали традиційними міжнародні та загальноукраїнські науково-практичні конференції, присвячені творчості Левка Симиренка. Лише упродовж 2003 ювілейного року їх проведено декілька.
На батьківщині вченого, у родовій садибі Платонів хутір вже понад 30 років діє музей родини Симиренків. І якщо у середині 60-х років ми з донькою видатного ученого Тетяною Левківною мріяли хоч про одну музейну кімнатку, яка б розповідала про титанічну діяльність нашого садівничого генія, то сьогодні Симиренківський музей на території Мліївського науково-дослідного інституту садівництва ім. Л. П. Симиренка розташовується в окремому симиренківському будиночку і налічує кілька тисяч уні-кальних експонатів.
Величезним досягненням української громадськості стало прийняття у 2002 році Постанови Верховної Ради України і відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України "Про вшанування пам'яті видатних українських учених-садівників Левка Платоновича та Володимира Левковича Симиренків". Ініціатива і численні клопотання кримських дослідників спадщини Симиренків у прийнятті цієї постанови була визначальною.
Прикро, що не всі пункти урядових постанов були виконаними. Зокрема, нам не вдалося переконати недолугих місцевих чиновників у необхідності посмертного присвоєння найавторитетнішому досліднику кримського садівництва Левку Симиренку звання Почесний кримчанин. Ще не встановлено меморіальні дошки у місцях перебування видатного ученого, не названо його іменем одну із площ у м. Сімферополі, не споруджено жодного пам'ятника славетному ученому ні у Києві, ні у Сімферополі, ані у Черкасах та Одесі. Належним чином не вшановано в Україні також і професора Володимира Симиренка як видатного організатора та керманича вітчизняної садівничої науки. Дивує антисимиренківська позиція нинішніх керівників Київського інституту садівництва, який своїм існування зобов'язаний Володимиру Симиренку. Мабуть, Українська академія аграрних наук та Міністерство аграрної політики мають вплинути на малопатріотичних і некомпетентних провідників цього закладу. Як на мою думку, ім'ям професора Володимира Симиренка, уславленого організатора садівничої науки у колишньому Радянському Союзі, ця дослідна установа могла б пишатися. Але упродовж останніх двох років у справі збереження симиренківської спадщини відбулися певні позитивні зміни. Відрадно, що Крим у цій нелегкій подвижницькій праці посідає провідне місце.
Зокрема, відповідно до урядових постанов, у Криму здійснено перевидання фундаментальної наукової праці Л. П. Симиренка, першого тому "Кримського промислового плодівництва". Видавництво "Таврія" упродовж 2002 - 2005 років здійснило видання першої в Україні широкоформатної трьохтомної монографії "Л. П. Симиренко - фундатор українського промислового садівництва" та праці "Л. П. Симиренко і Крим". Ще раніше у Криму здійснено видання праці видатного ученого "Местные стародавние сорта плодовых культур Крыма", яку він не зміг видати за життя. Кримські дослідники відшукали і підготували до друку також другий том "Крымского промышленного плодоводства" Л. П. Симиренка, який вважався втраченим.
 На теренах Криму упродовж 1995 - 2005 рр. проведено цілу низку міжнародних, загальноукраїнських та регіональних науково-практичних конференцій, присвячених творчій спадщині видатного українського ученого. За ініціативою кримських дослідників неодноразово порушувалося питання про збереження та реконструкцію родинної садиби Симиренків Платонів хутір та Сидорівка. Порушувалося питання також про відродження родинної Свято-Троїцької церкви та симиренківського родового цвинтаря. Проте, незважаючи
на численні звернення патріотичної світової української громадськості і науковців, вирішення цих питань роками зволікалось і не виконувалось.
Значні зрушення у справі збереження Симиренківської спадщини та впорядкування садиби Платонів хутір відбулися з обранням Президентом України Віктора Ющенка. У 2005 році вперше на державному рівні відбувалось вшанування 150-ліття від дня народження видатного українського ученого-садівника та помолога Левка Симиренка. Напередодні ювілею впорядкували не лише садибу, але і музей родини Симиренків, відремонтували приміщення та оновили експозиції музею.
Відповідно до указу Президента Симиренківська садиба "Платонів хутір" включена до переліку об'єктів історико-культурного заповідника "Золота підкова Черкащини". Симиренківською садибою, мабуть, вперше за останні 50 років стала опікуватися районна та обласна влада.
В рамках державної програми створення історико-культурного заповідника "Золота підкова Черкащини" на реконструкцію симиренківської садиби, церкви та цвинтаря наприкінці 2005 р. виділено певні кошти. Городищенська райдержадміністрація та відділ культури, керований симиренківським ентузіастом Миколою Ковальчуком, наважилися на відчайдушний крок - ліквідувати поставлений на симиренківських кістках Будинок культури (радянську прибудову до Свято-Троїцької церкви, яку відвідував Тарас Шевченко) і зруйнувати сатанинську прибудову. Під її підмурівками виявилися сплюндровані комуністичними варварами рештки величних пам'ятників кількох поколінь Симиренківської та Яхненківської родини та їх родичів і близьких друзів. Пошуково-археологічна служба провела ретельні дослідження всіх поховань славетної родини. Виявилося, що вельми проблематичним і не доведеним є місце знаходження поховання Левка Симиренка та його дружини Олени Уварової. Виникає безліч проблем і невирішених питань з реконструкцією самої симиренківської Свято-Троїцької церкви. Без належної державної підтримки, на наш погляд, місцева влада з цим архіскладним, але надзвичайно важливим завданням самотужки, мабуть, не впорається. Тому це питання мусимо вирішувати всією українською громадою. На мою думку, реконструкція та відродження садиби Платонів хутір, Свято-Троїцької церкви та родинного цвинтаря Сими-ренків має відбуватися прозоро із залученням високопрофесійних фахівців та учених-істориків і симиренко-знавців, тобто тих людей, які упродовж кількох десятиліть обстоювали перед чиновництвом цю святу справу. Безперечно, що і кожна копійка бюджетних коштів, виділена урядом на клопотання громадськості, має бути витрачена лише на найважливіші та невідкладні роботи, перш за все на реконструкцію церкви та відновлення родинного цвинтаря Симиренків. Доцільно також створити з авторитетних і чесних людей громадський комітет, який би опікувався цією державною справою. Після реконструкції та впорядкування садиби Платонів хутір, Свято-Троїцької церкви та родинного цвинтаря Симиренків маємо взятися за збереження і відродження не менш цінної для вітчизняної історії Сидорівської садиби Василя Симиренка. На часі також і відродження садиби родича Симиренків, близького товариша Тараса Шевченка Олексія Хропаля. Всі ці садиби також мають бути включені до об'єктів Симиренківської спадщини, і мусять перебувати під опікою держави.
Вони мають стати складовою частиною загальнонаціональної спадщини, яку об'єднує ініційований Президентом України широкомасштабний історико-культурний проект "Золота підкова Черкащини". Тож від громадянської позиції кожного із нас залежатиме, чи не згасне той обнадійливий промінь світла, який з'явився у пітьмі байдужості, варварства та безпам'яття.
Петро ВОЛЬВАЧ,
симиренкознавець, голова Кримської філії Наукового товариства ім. Т. Шевченка, академік УЕАН, дійсний член НТШ.

На фото: постаменти Федору та Антону Симиренкам, відкопані наприкінці 2005 р. з-під фундаменту Будинку культури.

ПРИВІТАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Учасникам міжнародної науково-практичної конференції "Садівництво України": традиції, здобутки, перспективи", присвяченої 150-річчю від дня народження Л. П. Симиренка

Шановні друзі!

Сердечно вітаю учасників міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'ятній даті - 150-річчю від дня народження Левка Платоновича Симиренка.
Величезний вклад Л. П. Симиренка у розвиток науки, культури і особливо садівництва, утвердження в українському суспільстві гуманістичних ідей, пробудження національної свідомості і сьогодні є актуальним.
Започатковані видатним українським вченим наукові дослідження знайшли свій подальший творчий розвиток у наукових установах нашої держави. І сьогодні стоїть завдання запровадити їх результати у виробництво, забезпечити вирощування конкурентоспроможної садівничої продукції, придатної для реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
У цей урочистий день хочу закликати вчених, спеціалістів, всіх працівників садівничої галузі спрямувати свою діяльність на активну підтримку суспільно-економічних перетворень у нашій державі, відродження аграрного виробництва і одного з важливих його секторів - садівництва.
Нарощування виробництва плодів і ягід повинно стати важливою складовою зміцнення економіки сільського господарства, поліпшення добробуту українського народу. Саме піднесення вітчизняного садівництва стане доброю пам'яттю Левку Платоновичу Симиренку - визначному засновнику і фундатору вітчизняної помологічної думки.
Прийміть мої щирі побажання доброго здоров'я, благополуччя, творчих успіхів на благо процвітаючої демократичної України.
З повагою -
Віктор ЮЩЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 16.06.2006 > Тема "Українці мої..."