Версiя для друку Обговорити в форумi

Не шукайте протиріччя у моєму заголовку. Відразу погоджусь з тим, що вже сама презентація має бути сюрпризом для запрошених на неї. І все ж признаюсь: не люблю ходити на презентації поетичних збірок. А запрошують все частіше й частіше. Стримує те, що їх, як правило, організовують графомани-пронози, котрі спритно знаходять спонсорів на випуск чергового чтива і гроші на фуршети. Мене це не приваблює.
Але на презентацію нової, на цей раз уже четвертої збірки лірики львів'янки Марії Гатали-Квасневської я йшов із задоволенням до російського культурного центру ім. Олександра Пушкіна. Знав, що сама доля Марії Іллівни стала її поезією, а поезія - її долею. Про трагічну сторінку в житті поетеси довідався із всеукраїнського часопису для інвалідів "Благовіст", котрий майже в кожному номері публікує вірші Марії Гатали-Квасневської, а також пісні її чоловіка, відомого композитора Валерія Квасневського.

Отже, з часопису я дізнався, що у 1995 році через прикру помилку лікарів Марія Гатала втратила ногу. Важко навіть уявити, скільки мук, страждань зазнала ця молода вродлива жінка, які думки і почуття проймали все її єство. Саме тоді, у той трагічний час, вона вперше взялася за перо. Поезія стала для неї не розвагою, а розрадою, вірною супутницею, життєвою потребою. Твори Марії Гатали швидко помітили, почали друкувати. Без перебільшення кажучи, редакція "Благовісту" стала для Марії Іллівни рідним домом, хоча вона не обділена увагою в інших виданнях.
Не покинула вона і роботу на Львівській залізниці. Там не відцуралися жінки-інваліда, яка не розраховує на якісь пільги, адже трудиться нарівні з усіма. Якщо комусь з читачів "Кримської світлиці" випаде побувати на головному залізничному вокзалі Львова, то мало хто здогадається, що в одній з квиткових кас сидить за віконечком ця жіночка з усміхненим, завжди привітливим обличчям. Милиці ховає у куточок, знімає інколи протез, щоб менше муляв та завдавав болю. Не раз, коли біля віконця її каси тимчасово западає тиша, вона складає рядки нових віршів...
Її збірки привернули увагу шанувальників поезії.
І ось четверта "Береги надії" побачила світ у жовтні 2002 року. Її випустило престижне видавництво "Червона калина", а посприяв у цьому особисто начальник Львівської залізниці Б. П. Піх. У своїй передмові до книжки письменниця і редактор Лариса Федорів пише не без подиву про Марію Гаталу-Квасневську: "Навіть важко вірити у те, що кілька років тому її світ був пофарбований однією чорною фарбою болю...".
Вірші збірки багатобарвні, як веселка. Через них поетеса передає не лише чужі болі, а й радості, почуття, думки, мрії, надії, тривоги. Можна погодитися зі словами Лариси Федорів: "Читайте цю збірку поезій - вірю, ви побачите свої береги надії. Залишається тільки одне - дійти до них з такою ж гідністю, як це зробила Марія Гатала-Квасневська".
Зацікавившись творчістю і долею Марії, Валерій Квасневський почав шукати з нею знайомства. І одного разу з цією метою відправився до отого віконечка квиткового касира, за яким і побачив свою майбутню дружину. Ось уже четвертий рік вони живуть сім'єю, в якій слово і музика єднають два таланти. На радість їм і усім їхнім шанувальникам. До речі, Валерій Федорович і сам здібний поет, майстерно перекладає вірші з російської мови на українську і навпаки. Деякі з його радіо-та телепередач увійшли до фільмофонду України. Серед них - телефільми "Аве Марія", де вперше прозвучала його "Елегія Сакре", та "Молитва до Пречистої".
Валерій Федорович уже створив багато пісень на тексти Марії Іллівни. А лунали вони по радіо, телебаченню. Мені пощастило гостювати в цього подружжя. З насолодою почув багато пісень Квасневського у запису. Показав він і два телефільми, що від початку до кінця заповнені його чудовою музикою. Фільми ці сюжетні. Один присвячено життю та творчості славетної Лесі Українки. У ньому Валерій Федорович вдало зіграв роль Сергія Мержинського - коханого нашої великої поетеси. Багато кадрів знято на Волині, де вона народилась і сходила чимало стежок.
Інший фільм знімався у львівських соборах і присвячений образу Божої Матері. Скільки в ньому мудрої доброти!
Слухаючи і дивлячись те, що показано у фільмах, я захоплювався талантом Квасневського, дивувався, що про нього мало розповідає преса. На це він стримано, скромно відповів: - Я композитор камерний.
Розумію, що в наш час, коли до визнання і слави часто ведуть зв'язки, гроші, коли дехто проривається, розштовхуючи інших гострими ліктями, камерного композитора помітити не так просто. Але я певен: час виведе Валерія Федоровича на гідну висоту з усіма його творами. У вірші, який Марія Іллівна присвятила чоловікові в останній збірці, є такі рядки:
Пісні, пісні,
дзвіночки стоголосі,
Ніколи не стихайте у мені.
З  таким піднесеним пісенним настроєм і прибула вона на презентацію, що стала для мене і для усіх тих, хто переповнив зал, великим сюрпризом, адже зі сцени лунали не лише поезії авторки нової збірки, а й пісні Валерія Квасневського.
Художнє слово і музика панували у залі понад дві години. І мало хто знає, що того дня, що збігся з днем народження Валерія Квасневського, було в нього особисте творче свято: побачив світ збірник його вокальної музики "Відлуння весни". Одну з пісень на слова Марії Іллівни зустріли такими бурхливими оплесками, що її довелось виконувати вдруге солістці Будинку вчених Галині Пивоваровій. Піднесено, майстерно, душами своїми співали солістки Львівського театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Світлана Мончук, Наталія Романюк, які постійно творчо співпрацюють з композитором.
Було багато вітань, добрих слів, побажань. Відчувалось, що всі ми потрапили на бал високої духовності. У своєму виступі я навіть пожартував: "У цьому домі по вулиці Короленка королевою балу нині є поетеса Марія Гатала-Квасневська, а королем - композитор Валерій Квасневський".
Був і сюрприз, присвячений мені особисто.
...Якось у Львові виступала відома українська співачка, народна артистка України Ніна Шестакова, мама в якої - глухоніма. У своєму інтерв'ю Н. Шестакова сказала, що мама співу не чує, але буває на багатьох її концертах, а потім приймає квіти з рук доні. Дізнавшись, що Ніна Шестакова хотіла би мати пісню для мами, я написав такий текст. І назвав його "Пісня для мами", а опублікував у "Благовісті" з присвятою. Мій твір прочитала Марія Гатала-Квасневська і того ж дня попросила  свого чоловіка написати на текст музику. Так народилася нова пісня, а у мене з'явилися нові друзі - Марія та Валерій.
І ось під час презентації збірки "Береги надії" молода солістка Львівської опери Світлана Мончук вперше виконала "Пісню для мами". Зал сприйняв її тепло, прихильно. А нещодавно зроблено запис пісні для радіо.
...Коли я брався писати цей матеріал для "Кримської світлиці", мені несподівано подзвонила Марія Іллівна:
- Василю Івановичу, я щойно прибула з роботи. У нашому мікрорайоні
вимкнули електричне світло. Стою зараз на одній нозі, спішу до іншої кімнати на допомогу до хворої мами мого чоловіка, а вас хочу повідомити, що вчора мій Валерій написав музику на ваш текст "Пісня про Володимира Івасюка". Як тільки з'явиться світло, я передзвоню і ви по телефону послухаєте запис.
Десь через дві години я слухав нову пісню В. Квасневського, яка починається коротенькою ремінісценцією з "Червоної рути" з переходом на трагічні акорди. Здавалось, що так композитор кличе Володимира Івасюка в пісню про нього. А народилась вона попередньої ночі, коли в оселі Квасневських теж не було світла.
- Валерію, - попросила Марія чоловіка, - може, візьмеш свічку і сядеш за піаніно, щоб написати "Пісню про Володимира Івасюка" на слова Василя Мартинова?
Через деякий час композитор знайомив дружину з новим своїм твором. Я був другим слухачем, кому допоміг телефон. У ті миті хотілось низько вклонитись цим людям, а Валерія Федоровича ще й погладити по голові - точнісінько так, як це зробила його дружина під час мого гостювання. Вона непомітно опустила свою долоню на голову чоловіка, лагідно провела по ній і ніжно мовила: - Розумульчик!
Незабаром моє прагнення збулося. Мене знову запросили у гості Квасневські. Я справді низько вклонився композиторові і, не соромлячись своєї сентиментальності, погладив його по голові на правах старшої, глибоко вдячної людини. Вдячної за те, що він створив і створить.
...Від Квасневських я повернувся додому з магнітофонним записом "Пісні про Володимира Івасюка". Відразу подзвонив Галині - сестрі автора славнозвісної "Червоної рути". Вона вперше, як і я, слухала нову пісню по телефону. Відтак мовила:
- Чудово! Дуже хочу мати цей запис у себе...

Від автора
Водночас з цим матеріалом пропоную читачам "Кримської світлиці" поетичну добірку Марії Гатали-Квасневської.

Марія Гатала-Квасневська:
"Я ПОВНИМ  ЧОВНИКОМ  ЖИТТЯ  ПЛИВУ..."
ДЗВІНОЧКИ СТОГОЛОСІ
Моєму чоловікові
Валерію Квасневському.
З дитинства раннього
хотілося співати,
І я співав з натхненнямкожен день.
Їх вечорами, часом, вчила мати,
А скільки ще не вивчено пісень!
Вони дитяче хвилювали серце.
Здавалось, що співає цілий світ.
Звучить й донині ця
мажорна терція,
Хоча минуло вже багато літ.
Пісні, пісні, дзвіночки стоголосі,
Ніколи не стихайте у мені.
І, щоб журбі здолати не вдалося,
Я ораторію співатиму весні!

ВЕСНЯНИЙ СОН
Що навесні в душі твориться?
Всього відразу не збагну.
Та тільки інколи насниться:
Я перероджуюсь в весну.
То одягну зелене плаття
У квіти ніжні, запашні,
То в полі розпалю багаття,
Туман зігрію у вогні.
То раптом росами заплачу,
То сонцем дивлюсь у вікно.
І радісно, коли побачу,
Як віддзеркалює воно.
Ні, я не хочу прокидатись!
І тут вчувається мені:
- А спробуй весною з'являтись
В житті щоденно, не у сні.

НА ШЛЮБ
Весільний дзвін...
Священний він!
Полум'яніють в церкві свічі,
А ми вдивляємось у вічі, -
Присягу Господу складаєм...
Ми впевнені, хоча й не знаєм,
Чи Бог на шлюб благословив,
Любов'ю, щастям наділив.
Та, якщо зорі нам всміхались
І місяць весело світив, -
Це значить - ми навік побрались,
Всевишній нас благословив!
Оберігатиму тебе
Від смутку, сліз і від хвороби,
Лиш люби, люби мене, -
В коханні не зазнаєш втоми.

ЗГАДАЙ МЕНЕ
Присвячується К. Г.
Коли загубиш друзів вірних
І смуток душу огорне,
То в сірих сутінках вечірніх
Згадай мене.
Коли підеш у ліс зелений,
Хай спогад юність поверне.
І як огорне день серпневий,
Згадай мене.
Життя бурхливе промайне,
Вже осінь стукає до хати...
Захочеш світле щось згадати, -
Згадай мене!

Я ЖИВУ!
Я вдячна Богу за прожитий день,
Усі переживання й насолоду,
Неперевершену мелодію пісень,
Насущний хліб і за цілющу воду.
За сонце в небі - шатах голубих,
За зустрічі і дум зрадливих спокій,
За колисковий вітер, що притих,
Усім подарувавши сон глибокий.
Я плачу... Я радію... Я живу!
Я повним човником життя пливу...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2002 > Тема "Душі криниця"