|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема "Душі криниця"
#31 за 29.07.2005
У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОЇ МИТІ
Марія МІКА.
Невже і справді, коли народжується людина, то це комусь потрібно? А може, це всього лиш ілюзія, те, у що ми хотіли б вірити та й, зрештою, віримо? Тоді для чого жити? Часом кажуть, що людина - це ангел з одним крилом. І для того, щоб літати, їй потрібен ще один ангел. Ми людські ангели, насправді...
Він був людиною свого часу. От тільки час цей був занадто коротким. У тому крихкому тілі ховалась сила, стійкість, міць. У свій час його руки тримали синьо-жовтий прапор попереду усіх. У свій далекий час він увійшов як людина безмежного потенціалу, можливостей, енергії. Та доля часто зле кепкує над нами...
Пан Мирон Грабовський, як кажуть, бачив світ через об'єктив. Майже все своє життя він пропрацював фотокореспондентом однієї з районних газет на Заході України. Робота творча, як і він сам. За що б він не брався, в усьому проявлялась вроджена інтелігентність. Життя поставило свої умови. Аби жити, доводилось боротися за кожну мить. Але боротися не на життя, а на смерть. Ота тоненька ниточка, що відділяла його від смерті, поволі рвалася. І в один холодний зимовий вечір таки взяла своє.
Ангели ми, ангели... Божі діти. Краса цієї спотвореної землі. Свіжість отого зачадженого повітря. Тепло у холодному світі невірства. Ангели ми, ангели... Божі діти...
Маленька людина сотворила свою маленьку історію як урок для прийдешніх. Він не був одиноким, та все ж самотній. І зустрів він смерть один. Дивився їй у вічі давно. Аж поки вічність його не поглинула...
Боже, що я перед Тобою? Земля, що безмовно приймає дощі Твоєї волі. Ріка, що вливається у океан Твого милосердя. Хмаринка, на безкрайому небі Твоєї
величності. Ми - ангели, Божі діти, творіння Всевишнього, і крокуємо покірно по вистеленій Ним дорозі. Божі діти. Ангели. Безмовні, покірні ангели.
Інвалідний візок. Худий чоловічок у ньому. Йому так страшно боліли ноги. Так сильно, що він просив смерті. Аби не мучитись. Аби так не жити. Аби так не страждати. О Боже! Йому так страшно боліли ноги! Боже! Та що це? Сила Твоя, хрест Твій? Той страшний біль ніг, яких немає... Ісусе, надія моя, поможи...
Він дав життєвий урок мені. Показав, що життя прекрасне в цю мить. Сьогодні. Що попри біди і нещастя, життя може бути чудним. Що ми самі певною невизначеною мірою впливаємо на долю. Життя прекрасне. І за нього варто боротися.
Ми - ангели. З одним крилом. Вчимося літати тоді, коли нас двоє. Тоді легше. Тоді не впадемо на землю. Ми - ангели.
З одним крилом. І нехай на те воля Найвищого, щоб помирали ми, знаючи силу польоту.
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3223
|
«КРА╥НА ЗСЕРЕДИНИ» КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЮ МОВОЮ
НА ШЛЯХУ ДО ╤СТОР╤╥ КОЗАЦТВА
МИСТЕЦЬКИЙ ОБЛАДУНОК НАШО╥ НЕЗЛАМНОСТ╤
