З осені 1944 року готували нас до переселення з рідних місць, обжитих з діда-прадіда, - с. Жухів Ярославського повіту Жешувського воєводства у Польщі. Із сіл Ожана, Жухів всі люди переїхали до с. Піскуровичі, де була двоповерхова школа. В ній люди розмістились тимчасово десь на початку квітня 1945 року. В цьому селі була совєтська комісія та озброєна охорона. В ніч на 17 квітня 1945 року о 12-й годині комісію і охоронців посадили у машину і повезли чи до м. Лежайська чи до м. Ярослава - невідомо. А вдосвіта польські військові оточили село Піскуровичі і школу та почали стріляти з кулеметів, автоматів - і так до 10-ї години ранку. Потім - мертва тиша. Горіли хати, стодоли, стайні, худоба ревіла, а зі школи ніхто не вернувся. Під трупами залишилися в живих двоє - 17-річна дівчина М. Гвіздь та 30-річний чоловік Р. Шабат. Було вбито 900 українців. Не вгамувалися польські бандити, пішли по селу шукати тих людей, що були по квартирах у своїх родичів, і тих, що повтікали у лози біля річки Сян. Там стріляли і кидали у річку тіла, то вода у річці була червона від людської крові. Хто живий остався, той мусив втікати... Чотири місяці по лісах блукали, поки дісталися в Станіславську область. За душею нічого ні в кого не було, бо поляки загарбали майно, засіяні хлібом поля, а ми голі, босі, голодні - ні одежі, ні взуття. Полякам, яких в 1945 році вивозили в Польщу, польський уряд зразу ж видав компенсацію. А ми так і ждемо 60 років, щоб про нас згадали і повернули все те, що було загарбане бандитами...
МИ ╢, ДОКИ ╢ НАША Л╤ТЕРАТУРА
Професор Юр╕й Ковал╕в: «ГОЛОВНА ╤ДЕЯ УКРА╥НСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ –
«МИ СОТНЕЮ П╤ШЛИ НА НЕБО…»
КРИМ – УКРА╥НА!
