Версiя для друку Обговорити в форумi

Не моря розділяють народи, а невігластво, не різні мови, а вороже ставлення... Д. Рескін.

За кількістю зареєстрованих друкованих видань, яка сягає тисячі найменувань, кримська автономія, напевне, випереджає всі інші регіони України. І, як показують результати виборів, вони так само суцільно покривають населення Криму, як і російська авіація Чечню килимковим бомбардуванням. Вивчення української мови чи культурної спадщини вони прирівнюють до катування, і тому часто розводять демагогію і звертаються до декларації прав людини.
Несучи в своїй назві тавро часів мєшковщини, "Крымское время" тремтливо зберігає в своїй політиці всі ті сепаратистські "цінності" та підкреслює проросійські та прослов'янські уподобання. До речі, Комітет з моніторингу свободи преси в Криму включив "Крымское время" у список ЗМІ, які переважно характеризувались маніпулюванням громадської думки і залякуванням виборців, дезінформували значну частину кримських виборців, ускладнили їхній вільний та усвідомлений вибір й істотно вплинули на результати голосування в Криму.
Поділюся враженнями, що виникли у мене після прочитання двох політизованих, на перший погляд, текстів у останньому минулорічному та першому цьогорічному числах "Крымского времени", які подані під рубрикою "Взгляд с улицы Русской". Їх автором є Наталія Гаврильова, яка, думаю, не лише мені відома ще під прізвищем Кривопустова.
Політика - цікава річ: тут треба говорити з усіма про все та робити вигляд, що не знаєш того, про що усі знають, і успіх забезпечений. Політичні оглядачі теж часто використовують недомовки, що, власне, є різновидом дезінформації. Ось, наприклад, одне таке мухлювання із згаданих статей. Оглядач скаржиться, що "не все заказывали такую "музыку". Половина населения страны (ровно половина, и не надо смотреть на цифры ЦИК - мы знаем, как они делались) хочет жить по другим правилам, у нее иной заказ, другая политическая ориентация". Начебто, нічого особливого не сказано - те ж саме, що і на мітингах на підтримку Януковича. Про підтримку Ющенка більшістю українських регіонів (16 із 27) навмисне не говориться. Але ж і голоси американців розділились приблизно порівну. І чому інша політична орієнтація, не сказано. Чи не тому, що переважна частина з цієї "половини" так чи інакше є переселенцями з Росії, які не мають традицій демократичного життя? І, можливо, така вибіркова пам'ять вкупі із гарним здоров'ям - це і є для них щастям?
А десь за кілька рядків і знаходимо підтвердження цього припущення, про іншу орієнтацію: "Россия нас предала!" - сегодня это тоже звучит в телефонной трубке". Природну нестачу новин, пов'язану зі святами, п. Гаврильова поповнює за допомогою багатої фантазії, наприклад, наводячи характерне для неї посилання на анонімні джерела: "Звонит подруга, у которой есть еще одна подруга, в Тбилиси живет". Ну і далі грузинські страшилки, які ось-ось мають перекинутись на території України і Криму. На "Фу, как мрачно!" читач уваги не зверне. І хто зможе після цього докорити необ'єктивністю?
Чимале місце, приділене доволі негативним згадкам про президента Грузії, пояснюється просто - М. Саакашвілі одним із перших в прямому ефірі українського телебачення через дві години після закриття виборчих дільниць в Україні від імені народу Грузії поздоровив свого друга Віктора Ющенка з гідною перемогою на виборах. Саме звідси "ростуть ноги" у докорів на адресу Саакашвілі, що той покинув країну на Новий рік.
А ось дивіться, як в кількох реченнях робиться "підводка" під улюбленого російського президента, що підтверджує високий клас маніпулювання свідомістю: "Правда по Киеву на этот раз погулять "другу Михо" не дали: увезли на какой-то горнолыжный закарпатский курорт. Странно: почему горнолыжный-то? Этот экстремальный вид спорта, как известно, - любимый конек президента немодного нынче в Киеве главы северного государства. Не могли, что ли, себе какой-то отличный от Путина вид спортивного соревнования выбрать?".
Про те, що Саакашвілі відвідав (до речі, він це зробив досить самостійно) наметове містечко, п. Гаврильова не скаже. Як і про те, що ми всі звикли асоціювати улюблений вид спорту п. Путіна в першу чергу із східним єдиноборством, бо кімоно не сплутаєш із лижами. А що це за монополія така - на вид спорту? То вже й, пролетівши на літаку, стаєш путінцем?
Незалежність і самостійність розвитку сусідніх з Росією країн наша оглядачка просто не уявляє - вони просто мусять у когось сидіти на шиї: "У нас тут Европа вот она, рядом - судя по тому особому вниманию, что она Украине оказала. А что она дальше с Украиной, то бишь с нами, делать будет, никому неведомо". Відпочивайте від цієї думки, п. Гаврильова. Україна вже зможе самостійно обирати собі свій шлях. Хотілося б іще нагадати пораду американського президента Джона Кеннеді: "Не питай, що твоя вітчизна може зробити для тебе, - запитай, що ти можеш зробити для неї". Та тут виникає головне питання: що є вітчизною для переселенців, і головний висновок - любити Росію у них краще виходить чомусь здалеку...
Осягнути неосяжне - задавнена біда журналістики такого кшталту. Нарікання на політизацію телебачення у новорічну ніч - не що інше, як власний досвід тицяння кнопок на телепультику - ну неможливо було все побачити! У мене, наприклад, залишилось враження, що з російських каналів глядачів, незалежно від національності, традиційно обдувало легким матєрком. Але це теж суб'єктивно - тому це не може бути беззаперечним твердженням.
Тож залишимо на совісті авторки й суб`єктивно притягнуте за вуха твердження: "О начавшемся бедламе в государстве самый верный признак говорит: СМИ начхали уже не только на власть земную, но и, если можно так сказать, галактическую". Про що  саме хотіла сказати журналістка, простий читач не здогадається. Але цвяшок "бедлам в государстве" її молоточком у ваші голови забитий...
Так само, як і щедро посипана сіль на рану вічної кримської ностальгії: "...чай не в России живем, это только там пошли навстречу жаждущим покоя и отдыха трудящимся". (Бачили ми, як ці "жаждущие покоя и отдыха" російські пенсіонери перекривали дороги, протестуючи проти дій путінського уряду  - М. Р.)
Із цих "Взглядов с улицы Русской", написаних змученою надією і без особливого драйву (може, втомилися жити у протистоянні?) - після прочитання залишаються кілька головних думок п. Гаврильової: межичасся, роздратування від подій в Україні і щасливих облич на Майдані, розчарування у надіях на перемогу проросійського кандидата, невдоволення справді демократичними процесами і непевна надія (у доволі богонепроникній свідомості) на Бога. "Что принесет он нам всем (новий рік - М.Р.) - один Господь знает. Правда, временами почему-то кажется, что ему не до нас..."
Страшний сон - та милостивий Бог. Запевняю Вас - Бог за нами спостерігає, тож не розчаровуйте його і працюйте на благо України і Криму, бо майбутнє росіянам та й кримчанам досі уявляється багатьом у вигляді комунізму - тобто великої халяви, манни небесної. І головним завданням може бути сприяння їх протверезінню.
"Как-то застряли мы в безвременье - между праздниками, между эпохами..." - бідкається п. Гаврильова. Як не погодитись. Справді, давно застрягли...

м. Севастополь.

P. S.  "Уже через неделю-другую мы увидим, какой же путь выбрала команда Ющенко - консолидации украинского общества, работы на его благо или дорогу охоты на ведьм, включающей люстрацию, наказание за "фальсификацию" и пр.
В принципе, сигналы и к первому, и ко второму нам дали весьма прозрачные.
Увидим...
Наталья ГАВРИЛЕВА.
"Крымское время", № 8, 25 января 2005 г."

P. P. S. Якби який-небудь шкодливий "янучаристий" котяра, що понапуджував на цих виборах в усіх кутках, та умів писати хоч би так, як пані Гаврильова, то знаєте, як би він назвав у "Крымском времени" (чи такій же "Крымской правде") природну реакцію на його антисанітарну поведінку? "Охотой на котов" (якщо не "котлюстрацией"!).
Та ніхто вас, вусаті-хвостаті, не чіпатиме. Тільки ж не шкодьте!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 28.01.2005 > Тема "Резонанс"