Версiя для друку Обговорити в форумi

Доброго дня тобі, "Світличенько"! Прийми мої вітання зі святами новорічними, різдвяними та зі святом Демократії - перемогою В. А. Ющенка.
Помаранчеве світло зігріло моє серце, не дає йому бути спокійним. Мене звуть Світлана, я навчаюсь на філософському факультеті ТНУ, член об'єднання "За Україну! За Ющенка!", учасниця акції у наметовому містечку в Сімферополі, на виборах була спостерігачем від Ющенка. Душею була на Майдані в Києві. Хочу поділитись своїми враженнями від тих помаранчевих днів, звернутися до кримських патріотів.

Я пишаюсь своїм народом!

Ти - патріот. І тому маєш бути чесним. Перед собою. Перед землею, де ти народився, народом, який виростив тебе. І тому маєш іти до кінця. Через штучні кордони, через пітьму брехні і лихоліття, що скували твій край.
Моїй країні не десяток років. Ця земля пам'ятає самобутність трипільців, у жилах наших - кров київських русичів та вільних козаків. Книга нашого буття сягає тисячоліть, в яку вписані віки боротьби за правду. Попри все ми здобули свою незалежність, та свободу вибороли тільки зараз. Мільйони людей залишили свої домівки, роботу, навчання, аби наметовими містечками по всій країні, бурхливим Майданом сказати "НІ" брехні, фальсифікаціям, якими нас хотіли кинути у прірву безправ'я. Але ми не скорились, тисячами полум'яних сердець, помаранчевим світлом нашої спільної енергії, заради Правди і Миру, відстояли свій вибір, свою країну.
Я пишаюсь своїм народом - волелюбним, єдиним, демократичним. Я пишаюсь Кримом, що не весь потонув у потоках піарівської брехні, не повірив "кандидату", нав'язуваному нам згори, а повстав разом з усією державою. Кримські патріоти своїм Майданом відстояли Ющенка, демократію. До проголошення офіційних, несфальсифікованих даних жили у наметовому містечку у центрі Сімферополя. Чим було наметове містечко для Криму? Певно, острівцем свободи, доказом того, що й у Криму є прихильники Ющенка, і їх немало.
Ніколи не забуду романтику днів і ночей, проведених в наметі на площі. Ми жили там як одна родина. Усі - українці, татари, білоруси. Були разом осяяні помаранчевою ідеєю. Ми довели, що є у Криму патріоти і ми можемо жити в мирі. І для того нам не треба слухати Вітренко і відділятись, бо ми "особливий регіон", бо "наш вибір підмінили". Ми усі бачили, що було на виборах у Криму, коли самі голови виборчих комісій виганяли спостерігачів з виборчих дільниць, самі ставили позначки за Януковича у пустих бюлетенях та кидали їх до урн, коли територіальна комісія мовчала, бачачи ці порушення. Не наш вибір підмінили, а намагалися нав'язати нам інший, свій, аби далі окрадати нас, роздерти на шматки наш півострів.
Але ми не дали цього разу себе обманути.
Ми - переможці!
Нашу країну осяяла нова ера, нова помаранчева доба, яку вибороли і творимо ми!
Світлана ЄРЕЩЕНКО,
студентка Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

Горджуся тим, що я - українець

Весна прийшла узимку
З надією і зміною,
Жовтогаряче сонце
Встає над Україною!
Такі рядки зародилися в мене на Майдані Незалежності, де творилася новітня історія України - Помаранчева революція. Жовтогарячі стрічки, знамена, державні стяги, прапори інших країн: Канади і США, Німеччини і Японії, - всіх не
перелічити. Все це вирувало і мінялося, як в калейдоскопі. І я згадував події чотирнадцятирічної давнини, літо 1990  року. Тоді Товариство української мови і Народний Рух України призначили мене головою Кримської організації до святкування 500-річчя Запорозької Січі.
Ми, кримчани, були приголомшені буйним дійством, що творилося там, в Капулівці, де похований знаменитий козацький отаман Сірко. Немов знову постала Запорозька Січ - красота козацьких строїв, залунали пісні - там відроджувалась українська нація, приспана, пригноблена століттями.
І один випадок запав мені тоді в серце: продавали національні українські значки, й  маленький хлопчик років шести просив у своєї мами: "Мама, купи мне значок, я тоже хочу быть украинцем".
З того часу пройшло чотирнадцять років. Комуністична номенклатура з єзуїтською послідовністю заморожувала українську свідомість - мову, пісні, культуру, розповсюджуючи совковий ширпотреб.
І раптом - спалах Помаранчевої революції проти брехні, фальсифікації, проти бандитської влади! І море молоді, в генах яких кипить дух козацтва, волі, справедливості. В кожному двадцятирічному юнакові я ніби бачив цього шестирічного хлопчика, який хотів стати українцем. І став ним!
Тоді, на святі 500-річчя Запорозької Січі, я відчув найбільшу радість в своєму житті, і в своїх буднях жив цією радістю, згадував цей час, ділився почуттями з побратимами.
Але не міг передбачити, що доля подарує мені ще більшу радість. Там, на Майдані Незалежності, я відчув себе гідною частиною великого народу, мирного і доброго.
А противники вигадували нісенітниці - одну дурнішу за іншу, бо не могли усвідомити, чому там не пиячать і не б'ються, чому не розстрілюють парламент, не гуляють по вулицях танки і не давлять людей, і чому не кидають на голови своїх громадян бомби, як це робила доблесна армія північного сусіда. Тому і горджуся я тим, що я - українець!
Дмитро ДУТКО,
колишній член Головної Ради Товариства "Просвіта".
м. Євпаторія.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 21.01.2005 > Тема "Резонанс"