Версiя для друку Обговорити в форумi

27 червня в київській книгарні «Сенс» відбувся захід «Коли війна дивиться тобі просто в очі, чи зможеш ти не відвести погляд?» Це була розмова про книжку подружжя одеських фотографів Костянтина і Влади Ліберових «Очі війни».

 Ліберови зізнаються, що для них війна розпочалася в 2022 році. До того вони були весільними фотографами. Але повномасштабне вторгнення Росії спрямувало об’єктиви їхніх фотоапаратів у інший бік. Тепер вони знімають війну.

 Сину фотографів уже 7 місяців. Він підросте і йому треба буде пояснити, що це була за війна. І не лише йому. І не лише в майбутньому.

 Ця війна дуже жорстока і кровопролитна. 2026 рік не можна порівняти навіть з 2022-м.

 Ліберови беруть з собою по 5 фотокамер і за один день роблять по 10-15 тисяч знімків. З них відбирають 600 кадрів.

 Для книги «Очі війни» було відібрано 1400 фото. Потім був ще один відбір, і залишилося трохи більше 200 світлин.

 Про героїв опублікованих світлин Ліберови зазначають: «Піхота, артилерія, розвідники, пілоти аеророзвідки, медики, пілоти військової та цивільної авіації, спецпризначенці, офіцери, сержанти та звичайні солдати. Люди з плоті та крові. Не рекси, не термінатори, а звичайні люди з незвичайною історією. На цих сторінках її уривки».

 Свого часу фотографів приємно вразив захисник України Дмитро Коцюбайло (позивний «Да Вінчі»). Він здавався безсмертним героєм.

Зокрема, він йшов у укриття останнім, тільки тоді, коли переконувався, що всі побратими вже в укритті. Так було й останнього разу. Він побачив, що всі побратими вже в укритті й отримав смертельну рану. «Да Вінчі» став легендою. У книзі «Очі війни» йому присвячено окремий розділ. До речі, про Коцюбайла «Да Вінчі» та інших наших полеглих героїв можна прочитати у книзі відомого дослідника Романа Коваля «Побратима мого зачепила куля вражая».

 На презентації відбулася розмова про мистецтво фотографії на війні. Серед іншого учасників цікавило, чи має право фотограф фіксувати і оприлюднювати все, що захоче. Де та межа, яку не повинен переступати фотомитець?

 Влада Ліберова навела приклад Бучі. Ліберови відвідали це місто відразу після визволення. Побачене було настільки страшним, що фотографи віддали перевагу фіксації повернення людей до рідних домівок, людей з котиками. Коли Ліберови виставили свої фото в Інтернеті, то ледь не наступного дня російські медіа здійняли радісний галас. Мовляв, от фотографи-волонтери виставили фото Бучі і ніяких трупів цивільних на вулицях, ніяких жахів немає. Отже, всі оті страхіття – це постановка.

 Фотомитці Ліберови підкреслюють важливість персоналізованої документалізації воєнних злочинів Росії, оскільки лише через конкретні образи можливо донести трагедію війни до майбутніх поколінь, та й до сучасників, особливо зарубіжних. Реальні страждання повинні мати візуальне свідчення, адже документалістика базується на чесності, навіть якщо це викликає незгоду.

 Звичайно, в окремих випадках не треба показувати обличчя жертви. Але світ повинен знати і бачити правду.

 Подружжя Ліберових впевнене, що Росія має величезні і страшні амбіції. Сьогодні вона обламує зуби в Україні. Але якби росіянам вдалося те, що вони хочуть зробити в Україні, то вони пішли б далі. Немає жодних гарантій, що Росія зупиниться в Україні.

 Зараз готується видання фотокниги «Очі війни» для зарубіжного читача.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2026 > Тема "Резонанс"