Версiя для друку Обговорити в форумi

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в мальвничому селі Зашків поблизу Львова (тепер входить до складу Львівської міської територіальної громади) в сім’ї управителя місцевої народної школи Михайла Коновальця. Мати Євгена, Марія Сорока також учителювала. Вона походила з українського роду священиків Венгриновських. Дід Євгена, Михайло Коновалець, був у цьому селі грекокатолицьким парохом. Брат Євгенового батька, о. Володимир Коновалець мав незаперечний вплив на ідейне виховання Євгена. У такій високоінтелігентній та патріотичній родині виростав Євген, виховуючи в собі стійкість характеру, любов до свого народу та презирство до ворогів.

 Початкрву освіту хлопець почав здобувати у місцевій школі, згодом за наполяганням батьків переїхав до Львова на навчання до українсько\ Академічної гімназії. Євген неодноразово хлопець переконував своїх товаришів-гімназистів, що «українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя». Вже в 7 класі Євген Коновалець бере активну участь у роботі таємних студентських гуртків, покликаних ширити політичну свідомість та освіту.

 Після закінчення гімназії юнак вступив на юридичний факультет Львівського університету, де став одним з найактивніших членів української студентської спільноти. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

 З 1912 — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

 Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу. Незабаром Євген став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

 В 1912 році Євгена Коновальця призвано до австрійського війська. Студентом він відбув однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та зі ступенем чотаря (лейтенанта) повернувся на навчання. Під час служби Євген зрозумів, що українській молоді бракує військового вишколу: можливість вибуху війни між Австро-Угорщиною та Росією ставала дедалі реальнішою, а у випадку війни українці мусять мати свої військові кадри і частини. Тому він ініціює створення спеціального студентського товариства для військового вишколу «Січові стрільці». 

 На початку Першої світової війни у серпні 1914 хорунжий Коновалець мобілізований до австрійського війська. В червні 1915-го, під час боїв на горі Маківці, потрапив у російський полон. До початку початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру на березі Волги (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі Дубовці під Царицином.

 Після Лютневої революції в Росії Євген Коновалець разом з галицькими старшинами з Дубовецького табору Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

 Наприкінці липня 1917 частина полонених залишає табір і приїжджає до Києва. В українській столиці Євген вступає до Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни. У жовтні-листопаді 1917 Коновалець разом з Романом Дашкевичем сформували Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

 У січні 1918 Євгена Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 ця частина разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту на заводі «Арсенал» та у боях проти більшовицьких військ на підступах до Києва. На початку березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили Київ від більшовиків.

 З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня на вимогу німецького командування розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

 23 серпня 1918 Коновалець отримав від гетьмана дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців у Білій Церкві. На початку листопада Євген Коновалець особисто вів переговори зі Скоропадським про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьмана та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

 Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

 Після прийняття 6 грудня 1919 на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, полковник Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

 У листопаді 1919 Євген Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920, звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехословаччину. Намагався у порозумінні з Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

 Після поразки Української революції 1917—1921 років багато вояків куреня виїхали до Чехії. Туди ж потрапив і Євген Коновалець. На останньому засіданні Стрілецької Ради, котре відбулося у Празі в липні 1920 року під проводом полковника Коновальця, було обговорено конкретний план дальшої боротьби українців в умовах польської і радянської окупації. Євген Коновалець запропонував створити таємну підпільну військову організацію, метою якої було мобілізувати народ до боротьби за його права.

 Так було створено Українську Військову Організацію (УВО). Основою її структури стали члени командантського складу корпусу Січових Стрільців. З них Коновалець формував групи активістів, які творили ядро підпільної діяльності в Україні. УВО розгорнула збройну боротьбу проти представників польської влади на українській території, ініціювала бойкот польських виборів у Галичині на початку 1920 р. Її увагу було зосереджено також на створенні «Просвіти», «Рідної Школи», товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт». УВО допомагала закласти фундамент господарського піднесення Галичини. Під проводом Євгена Коновальця УВО працювала задля об’єднання українців у єдину державу.

 У лютому 1922 року Євген одружився з донькою одного з найзаможніших людей Галичини, адвоката, підприємцям, громадського діяча Степана Федака – Ольгою і мешкали у кам’яниці батька на вулиці Дорошенка, 48 у Львові. Але уже в жовтні подружжя Євген та Ольга Коновальці змушені покинути Галичину, як виявилось, назавжди, через переслідування польської влади, яка звинувачувала лідера УВО в «диверсійній, терористичній діяльності». Невдовзі народився син Юрій, і родина почала життя «бездомних бурлаків» – так сам Коновалець називав це. Слід додати, що на сестрі дружини Софії Федак одружився побратим по боротьбі полковник Андрій Мельник.

 Євгена Коновальця було оголошено в розшук. Подружжя жило у Берліні, Женеві, Римі. В середині 20-х років на західних землях активізували свою роботу націоналістичні молодіжні організації. Щоб створити потужний рух визвольно-революційного націоналізму, Євген Коновалець вирішив об’єднати УВО з іншими організаціями націоналістичного спрямування.

 29 січня — 3 лютого 1929 року у Відні відбувся перший Конгрес українських націоналістів. На ньому було створено спільну об’єднану Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу ОУН обрано полковника Євгена Коновальця. Невдовзі ОУН стала найпотужнішою підпільною революційною силою. Завдяки кропіткій та наполегливій праці йому вдалося суттєво зміцнити позиції ОУН, поширити її мережу на терени Галичини та підсовєцької України, залучити до її лав багатьох представників української еміграції та встановити контакт з політичними колами Литви, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії та низки інших країн. Таким чином ОУН розбудувала свою організаційну структуру і мала осередки практично по усій Європі.

 Від створення УВО Коновалець пережив кілька замахів. З 1933 році в Москві розпочалося планування вбивства Євгена Коновальця: ця чекістська операція отримала кодову назву «Ставка». Агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов, який за створеною легендою був представником існуючого в УРСР українського підпілля, спромігся увійти в довіру до Провідника ОУН. 23 травня 1938 року він передав коробку шоколадних цукерок із вмонтованим у неї вибуховим пристроєм.

 Похований полковник Коновалець в Роттердамі на цвинтарі Кросвейк. Над свіжою могилою його дружина Ольга сказала: «Він загинув за Україну. Продовжуйте те діло, за яке він умер!».

 У 1941 році Другий Великий Збір ОУН постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв. Свято було присвячене до сумного дня 23 травня 1938 року, коли у Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Було також обумовлено, що саме у травні пішли з життя «кращі сини України XX століття»: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець. 

 26 липня 2024 року завдяки розпорядженню голови Одеської ОВА Олега Кіпера вулицю Леваневського в Одесі перейменовано на честь військового підрозділу армії УНР, очільником якого був Євген Михайлович Коновалець.

 25 травня поточного року на Національному військовому меморіальному кладовищі відбулася церемонія перепоховання провідника ОУН, полковника Армії УНР Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. Тоді ж було оголошено, що Україна отримала дозвіл на перепоховання засновника та першого голови ОУН Євгена Коновальця, яке має відбутися найближчим часом.

Василь Вельможко,

голова Одеської обласної організації

Народного Руху України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 12.06.2026 > Тема ""Білі плями" історії"