Версiя для друку Обговорити в форумi

15 квітня в київській книгарні «Сенс» відбулася презентація книги «Ще одне життя». Авторка і упорядниця книги – журналістка і письменниця Софія Середа. Книгу склали 13 відвертих історій військових про важкі поранення та подолання їх. Софія Середа, коли була авторкою і ведучою ютуб-проєкту «Українська правда» - «Вечір Середи», то випустила понад сто портретів-інтерв’ю з топ-політиками, військовими, науковцями, митцями, спортсменами й лідерами громадської думки. Але, отримавши пропозицію написати книгу про військових, які після складних поранень успішно реабілітувались й продовжили свій шлях на війні або знайшли себе по-новому в цивільному житті, журналістка відчула острах, що не виправдає очікувань, ні чужих, ні своїх. Хоча на «Вечорах Середи» Софія Середа, зокрема, випустила великі інтерв’ю з розвідником Масі Найємом, морпіхом і оборонцем Маріуполя Глібом Стрижком та командиром роти 47-ї бригади й учасником контрнаступу Миколою Мельником. У них були різні шляхи до війська, різний бойовий досвід і різні поранення, однак їх усіх об’єднувала сила характеру й глибина думки. Саме вони стали першими героями книги. Інших знала особисто, або знайшла через інтернет.

 Журналістка згадує: «Особливо складно було знайти дівчат, які б погодилися розповісти про свій досвід участі в бойових діях, поранення й подальше відновлення. Я наполегливо писала різним військовослужбовицям, але раз у раз отримувала відмови. Хоча в ЗСУ, за даними Міністерства оборони, на початок 2025 року служило понад 70 тисяч жінок. Та саме в той момент отримала неочікуване повідомлення: «Загалом я не проти»». Це була Ольга Рукавішнікова, у цивільному житті скрипалька й диригентка.

 Серед героїв книги є і Кирило Буданов. Софія Середа зазначає: «Те, що командир такого рівня погодився поділитися своєю історією поранень і реабілітації, і відрефлексувати на тему ветеранської політики, для мене було особливо цінно. Можливо, хтось із українських військових, що лише починають свій шлях відновлення після бойової травми, побачить у цьому мотивацію та зрозуміє, що перед можливістю отримати поранення й викликами, які постають після цього, - усі рівні».

 У презентації взяли участь сім героїв книги. Софія Середа спочатку запитала, чому вони погодилися так відверто розповідати про свій досвід.

 Масі Найєм: «Ми читали Юнгера, Ремарка, але людського там мало. А дуже важливо розповідати ці історії по-чесному».

 Максим Єрмохін: «Про це треба говорити. Треба залишити внукам, що читати. Це круто».

 Богдан Дронов: «Нам нема чого приховувати. Це справжня історія. Не хочеться, щоб люди пережили те, що ми пережили. Але треба, щоб знали, що це таке. Щоб ніхто не переписував історію, потрібна книга».

 Ольга Рукавішнікова: «Я стараюся не відмовлятися, коли мене просять розповісти про війну. Щоб люди не забували, що зараз йде війна і допомагали нашим».

 Актор і капітан ЗСУ Дмитро Лінартович сказав, що відчув у Софії людину, яка по-справжньому цікавиться, й виконав для всіх присутніх пісню «По килиму зеленому». Цю пісню він часто виконує у шпиталях для своїх козаків.

 Незважаючи на тяжкі поранення наші військові тримаються і жартують. Масі Найєм приїхав до одного друга, поклав своє штучне око на коліна його дружині і мовив: «Друже, я поклав око на твою дружину». Друг сказав: «Більше не носи око». Дружина Масі каже: «Не дивись наліво». – «Та в мене зліва немає ока», - відповідає Масі.

 Втратив око і чудовий фотограф і оператор Іван, якого представила Софія. Іван разом із іншими журналістами перебував у готелі, в який влучила російська ракета «Іскандер». Проте він і далі продовжує свою роботу. Говорить: «У мого друга Сергія тільки одна нога. У нього підростає син, а Сергій зізнається, що хоче ще одну дитину».

 Бойовий медик, «госпітальєр» Богдан Бондаренко у передмові до книги «Ще одне життя» пише: «Що точно знаю я – це те, що неймовірно приємно випадково зустрічати в «Мусафірі», чи на вулиці, чи в магазині хлопців, яких колись наш L20 витягнув з поля бою, а потім і з того світу. От тільки невимовно шкода, що є ті, кого назавжди довелося втратити. Щодня під час хвилини мовчання о дев’ятій ранку я подумки перелічую їх позивні, як і позивні побратимів, яких забрала ця війна. Найбільше я б хотів бачити їх живимим й читати і слухати їхні неймовірні історії».

 Софія Середа присвятила свою книжку бойовому медику Олександру Кузьменку, який загинув 21-річним, коли їхав рятувати пораненого, та його мамі Лесі.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 17.04.2026 > Тема "Українці мої..."