Версiя для друку Обговорити в форумi

13 листопада в приміщенні Національного музею історії України в Другій світовій війні відбулася презентація фотовиставки нідерландського письменника і фотографа Єлле Крінгса “Залізні люди”. Експозиція розповідає, як спільнота залізничників України забезпечує рух потягів упродовж широкомасштабної російсько-української війни.

У перші тижні російського широкомасштабного вторгнення фотограф і письменник Єлле Крінгс перебував у Львові. Щодня тисячі біженців прибували евакуаційними потягами й він помітив, як залізничники знову сідали в порожні вагони та поверталися в небезпеку, героїчно намагаючись врятувати ще більше людей. Крінгс перебував наступні три роки серед залізничників і їхніх родин. Він документував їхню боротьбу в час, коли російські війська руйнували Україну та життя її громадян.

Єлле Крінгс зазначає: “Жорстокість російської навали, яку я побачив в Україні, розбила мені серце: родини, знищені російськими бомбами, що руйнують житлові будинки по всій країні; ціле покоління молодих чоловіків, скалічених і вбитих дронами-камікадзе та артилерією, які могли б прожити довге й щасливе життя, діти, які ростуть у бомбосховищах, слухаючи вибухи й втрачаючи друзів через російські атаки. Смуток і темрява, які я відчув, споглядаючи ці звірства, різко контрастують із теплом і любовю, які я отримав від спільноти залізничників України: родини, які приймали мекне у своїх домівках; працівники потягів, які брали мене у свої рейси; залізничники, які долучившись до війська, захищали мене в окопах на передовій. Їхній дух випромінював тепло і світло. Я завжди памятатиму їх як Залізних людей України”.

 Історії спільноти українських залізничників від того часу широко висвітлювали зарубіжні ЗМІ. Крінгс спродюсував і зрежисував короткометражний фільм “Лінія життя”, який демонстрував на кінофестивалях ігрового і документального кіно в США та Європі. В листопаді нинішнього року вийшла друком фотокнига “Залізні люди”.

 Понад 200 тисяч залізничників відповідають за 20 тисяч кілометрів залізничних колій в Україні.

 Незважаючи на постійну небезпеку від російських атак, вони зберегли залізничну мережу здебільшого дієвою впродовж усього часу війни.

 Станом на липень 2025 року в сві ті зареєстровано 9,4 мільйони біженців: 5,7 мільйона біженців з України та 3,7 мільйони внутрішньо переміщених осіб, більшість із яких змогли залишити свої домівки завдяки потягам. Це найбільший масовий виїзд у Європі від часів Другої світової війни.

 Начальниця евакуаційного потягу № 233 Покровськ — Львів) Тетяна Вислогузова говорить: “Ми евакуювали мільйони людей зі станції війни до станції миру”.

 Приблизно 12,7 мільйони людей в Україні потребують гуманітарної допомоги, з них майже 2 мільйони дітей — і всі вони залежать від залізничної інфраструктури.

 Важко переоцінити значення залізниці для оборони України. Наша країна займає понад 600 тисяч квадратних кілометрів і простягається на 1316 кілометрів із заходу на схід. По всій цій величезній території потяги перревозять бронетехніку, війська та постачання до активної лінії фронуту протяжністю понад 1000 кілометрів. Коли військові зазнають поранень, потяги доставляють їх до лікарень по всій країні. Пацієнтів стабілізують і надають медичнц допоиогу прямо у вагонах, щоб врятуватижиття чи кінцівки. Родини також залежать від залізничників, щоб залишатися на звязку. Відвідуючи своїх близьких, які воюють на фронті, вони отримують короткі, але важливі миті любові й радості. Низка інституцій відіграли ключову роль у зриві російського плану завоювання України. Очевидна з них — це Збройні Сили України. Серед інших однозначно є Укрзалізниця.

 Якщо залізниці України — це її артерії, то Залізні люди — її життєва сила. Щоб залізнична мережа залишалась працездатною, за лаштунками ведеться важлива підтримуюча робота. На заводаж по всій країні працівники виготовляють і ремонтують потяги, вагони та еритично важливі деталі. Електростанції та паливні депо забезпечують потяги енергією. Пожежники завжди напоготові, щоб боротися з вогнем, коли інфраструктура зазнає атак. У вузлах залізничних колій все сходиться саме в депо залізниці України. Це епіцентр життя для залізничної спільноти.

 Долі багатьох залізничників на війні трагічні. Коли Херсон звільнили після майже девяти місяців окупації, 40-річний Олександр Петров вирушив на завдання для відновлення залізничної колії міста. Він сів у вантажівку разом з іншими ремонтниками, усвідомлюючи небезпеку. Російські війська перед відступом замінували територію. Проте Олександр розумів, наскільи важливо відновити залізничне сполучення з Херсоном. Росія могла незабаром знову атакувати місто, і цивільних треба було евакуювати. Проїжджаючи полем уздовж колії, вантажівка наїхала на протитанкову міну. Олександр втратив ногу.

 Залізничниця Олена Терещенко пережила російську атаку на колону цивільних, які виїздили з прифронтового міста Купянськ. Її чоловік Ігор та пятирічний син Матвій загинули. Ольга переїхала до Харкова й влаштувалася на роботу в місцевому залізничному відділенні, але досі не може оговтатися від травми, яку завдала та атака.

 Ніна Росоха працювала в обслуговуванні системи опалення залізниці в місті Лиман, її 36-річний чоловік працював машиністом потяга, а їхній син Олександр був інженером депо цього міста, доки його не знищили російські обстріли. Ніна поверталася з пошти, коли російська артилерія обстріляла людний ринок в центрі Лиману. Ніна і ще 8 ирних жителів загинули.

 Від початку російського повномасштабного вторгнення до 4 листопада 2025 року 948 залізничників заплатили своїми життями за прагнення України до свободи. На станціях і в депо по всій ераїні їх вшановують хвилинами мовчання та гудками потягів.

 Невдовзі після початку російського повномасштабного вторгнення історія українських залізничників стала джерелом національної гордості.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2025 > Тема "Резонанс"