Версiя для друку Обговорити в форумi

31 жовтня в київській художній галереї "Лавра" відкрилася фотовиставка "Навіть тут цвітуть квіти". Її влаштувала Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП).

Щомісяця ВПП підтримує понад 800 000 людей у прифронтових районах України, надаючи продовольчу та грошову допомогу.

У травні нинішнього року ВПП ООН разом із партнерами (Янголи Спасіння", ADRA Україна та "Мирне небо Харкова") передала одноразові плівкові фотоапарати 14 жінкам і 1 чоловікові, які живуть у прифронтових краях Харківської, Херсонської, Донецької та Дніпропетровської областей, щоб показати життя поруч із війною тих, хто обрав залишитись.

Протягом двох тижнів у травні та червні 2025 року 15 фотографів документували свою реальність біля лінії фронту: розбите скло та зруйновані будинки, антидронові сітки, зачинені крамниці та пекарні, доставка гуманітарної допомоги. Але вони також фіксували миті радості, проблиски надії: доказ того, що життя й краса наполегливо проростають крізь темряву, хаос, біль і руїни.

Ці світлини склали виставку "Навіть тут цвітуть квіти". Знімки супроводжуються поясненнями авторів у друкованому і аудіозапису. Ці люди живуть під обстрілами, під дронами. Постійно когось вбивають дроном, то велосипедиста, то пішохода, то бабусю чи дідуся, які повільно ходять. 51-літня вчителька української мови та літератури Лідія Савенко із Херсона розповідає, що в їхній школі дрон ганявся за двірником і додає: "Ти виходиш, дивишся Телеграм у групі, де летить дрон. І якось собі маршрут перелаштовувати можеш. Але старші за віком люди не завжди можуть це зробити".

Яна Болюбаш із села Капулівка Дніпропетровської області розповідає:"Ми з дітьми майже не виходимо із дому, тому що ми настільки близько до лінії фронту, що в нас спершу відбувається обстріл, і лише потім вмикається сирена".

Євгенія Ракша із села Довжанка Харківської області згадує: "Соціальний автобус, який приїжджає до села раз на місяць, аби відвезти людей до міста за покупками й назад. Коли сідаєш у цей автобус, потрібно надати документи, аби у разі обстрілу можна було ідентифікувати поранених або загиблих".

На одному фото лісова дорога. З одного боку зелений ліс, з другого спалений внаслідок влучання КАБу.

Людмила Лещенко із міста Костянтинівка Донецької області ділиться враженнями про макове поле: "Воно здалося мені дуже красивим. А ще, я подумала, що це символічно: понівечена Костянтинівка ніби плаче краплями крові".

У Костянтинівці до війни мешкало приблизно 60 тисяч людей. Наразі - менше 10 тисяч.

70-річна Людмила Стовба із села Осокорівка Херсонської області, зазначаючи, що їх щодня обстрілюють артилерією, танками, дронами, скидають на них фосфорні бомби, впевнена: "Витримаємо, я вірю! Віримо в перемогу".

Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2025 > Тема "Бути чи не бути?"