"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2025 > Тема "Душі криниця"
#42 за 17.10.2025
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
У 2022 роц╕ з ╕н╕ц╕ативи ки╖всько╖ волонтерки Олени Сокальсько╖ було засновано ун╕кальний всеукра╖нський соц╕ально-мистецький про╓кт «Жива». Його мета – п╕дтримка дружин, матер╕в ╕ родин полеглих захисник╕в через колективне створення живописних полотен, натхненних пам’яттю про героя. Учасницями про╓кту стають ж╕нки, як╕ втратили найр╕дн╕ших на в╕йн╕, а наставниками в процес╕ профес╕йн╕ укра╖нськ╕ художники, що працюють разом ╕з ними в техн╕ц╕ ол╕йного живопису.
Учасниця обира╓ ╕дею майбутньо╖ картини самост╕йно. Це може бути:
- улюблене м╕сце, де вони були разом;
- сп╕льна мр╕я, яка так ╕ не встигла зд╕йснитися;
- символ╕чне зображення героя в образ╕ янгола, дерева, або тотемного зв╕ра;
- зображення себе, або закохано╖ пари;
- родинна сцена з д╕тьми, домом, садом, як уявлення про збережений родинний св╕т, де пану╓ любов ╕ шана.
Профес╕йний художник супроводжу╓ учасницю в цьому процес╕: допомага╓ реал╕зувати задум композиц╕йно, техн╕чно, кольорово, але не втруча╓ться в зм╕ст. Таким чином головною авторкою ╓ ж╕нка, а художник – ╖╖ наставник, який да╓ ╖й можлив╕сть висловитися через живопис. Вс╕ художники ╓ волонтерами. Серед них ╓ як д╕йсн╕ члени Нац╕онально╖ сп╕лки художник╕в (Серг╕й Бурбела ╕з Дн╕пра, Анатол╕й К╕мнатний ╕з Кропивницького, Зоряна Рубан ╕з Луцька, так ╕ молод╕ художники, як╕ т╕льки розпочинають свою профес╕йну кар’╓ру, але мають велике серце ╕ талант митця.
Про╓кт «Жива» ╓ ун╕кальним в укра╖нському ╕ м╕жнародному контекст╕ тим, що не залуча╓ психолог╕в чи арттерапевт╕в, а працю╓ винятково мовою мистецтва ╕ сп╕втворення. Тим не менше, в╕н виявився надзвичайно ефективним у п╕дтримц╕ ж╕нок, родин, як╕ пережили втрату, допомагаючи ╖м:
- знову в╕дчути внутр╕шн╕й ресурс;
- спробувати силу творення;
- зберегти зв’язок ╕з пам'яттю про героя у форм╕, що надиха╓;
- знайти нову п╕дтримуючу сп╕льноту ж╕нок, як╕ пережили под╕бне.
Ж╕нки не просто створюють картину – вони повертають соб╕ голос, в╕зуально висловлюючи свою любов, тугу, подяку й в╕ру в майбутн╓.
Кожна картина – це не портрет у традиц╕йному розум╕нн╕. Це в╕зуал╕зована пам'ять, де кол╕р, образи й композиц╕я народжуються з особистих почутт╕в. В одн╕й робот╕ герой поста╓ як янгол, що трима╓ ж╕нку за руку. В ╕нш╕й родина сто╖ть п╕д деревом ╖хнього дому. В трет╕й – д╕вчина малю╓ себе на берез╕ моря, де вони востанн╓ були разом. Ус╕ ц╕ образи не ╓ вигаданими – вони виросли з глибокого внутр╕шнього досв╕ду.
Жодна з учасниць н╕коли не планувала стати художницею. Нав╕ть не мала н╕якого попереднього досв╕ду в малюванн╕. Та ╖хн╕ картини намальован╕ серцем, тому завжди викликають у глядач╕в емоц╕йну п╕дтримку.
До кожно╖ картини учасницею написана власна ╕стор╕я кохання. Так народжу╓ться рухома колекц╕я пам'ят╕, яка об’╓дну╓ приватн╕ ╕стор╕╖ в одне загальнонац╕ональне полотно вдячност╕ та любов╕. Це не жал╕бна експозиц╕я, а жива ╕стор╕я про силу, н╕жн╕сть ╕ кохання, що не зникають нав╕ть у найглибшому гор╕.
Ось деяк╕ з цих ╕стор╕й кохання. ╢вген╕я Примак згаду╓ свого загиблого чолов╕ка ╕ в╕дзнача╓ позитивний ефект арт-терап╕╖: «В╕н був дуже великий патр╕от ╕з загостреним почуттям справедливост╕. Тому коли ще в далекому 2015 роц╕ постало питання захисту кра╖ни, в╕н без жодних вагань прийняв р╕шення вступити до лав Збройних Сил Укра╖ни. П╕сля чого наступн╕ 5 рок╕в неодноразово виконував безл╕ч бойових завдань в зорн╕ АТО. З тих п╕р наше з сином життя перетворилося на пост╕йне чекання та тривоги за життя найр╕дн╕шо╖ людини – нашого татка.
Пригадую розмову, коли ми в черговий раз проводжали його на завдання. Вже стоячи в пороз╕, син сказав: «Тату, а давай ми для прикладу злама╓мо тоб╕ ногу, ╕ тод╕ ти зможеш лишитися з нами, бо я дуже не хочу, щоб ти знову ╖хав!» Рома поглянув на сина ╕ в╕дпов╕в: «Я не можу сину так вчинити, тому що боягузтво батька може призвести до рабства сина. Не можу цього допустити». Ц╕ слова назавжди закарбувалися в наш╕й пам'ят╕. Тод╕ ще н╕хто не розум╕в, що це була наша остання розмова… Вже за м╕сяць ми отримали жахливу зв╕стку, котра под╕лила наше життя на «до» та «п╕сля». В цей момент я в╕дчула, що разом з ним частково вмерла ╕ сама. Минуло вже б╕льше 2 рок╕в. За цей час зрозум╕ла, наск╕льки р╕зноман╕тним може бути б╕ль, наск╕льки багато в нього в╕дт╕нк╕в. ╤ тод╕ бажання було лише одне – вижити. Не навчитися жити з цим болем, а просто вижити.
Р╕зн╕ ж╕нки по-р╕зному проживають цей пер╕од. Хтось розчиня╓ться в робот╕, щоб в╕двол╕ктися в╕д нав’язливих думок, хтось вол╕╓ побути на самот╕, хтось ходить на цвинтар чи до церкви мало не щодня. Хтось оточу╓ себе речами коханого, хтось вол╕╓ ╖х навпаки прибрати – будь-як╕ д╕╖ нормальн╕! Кожна прожива╓ це як виходить. Для мене особисто, одним ╕з способ╕в прожити св╕й б╕ль, в╕днайти себе, свою внутр╕шню силу, згадати, що я ж╕нка, мати, берегиня роду – допомогло малювання. Арт-терап╕я стала найкращими та найд╕╓в╕шими л╕ками в цей складний пер╕од. Втомлена ж╕нка в╕д горя не може любити, нема╓ ресурсу. А ╓ син, ╕ в╕н як н╕коли потребу╓ любов╕ в цей пер╕од, адже також пережива╓ втрату батька. Щоб допомогти йому пройти цей шлях, я сама маю бути наповнена. ╤ цим наповненням стала творч╕сть. Малювання стало для мене ковтком св╕жого пов╕тря, завдяки якому я в╕дновлюю себе. Так ╕ народилася ця картина, як результат шляху до себе ц╕л╕сно╖».
╢вген╕я Денисюк д╕литься спогадами: «На початку березня 2022 р. м╕й чолов╕к – Арсенть╓в Богдан Геннад╕йович поставив мене перед фактом, що добров╕льно моб╕л╕зувався. В╕н сказав: «Я не хочу чекати, коли вони зайдуть у Дн╕про. Я не хочу б╕гати по кос╕ (наш д╕м знаходиться недалеко в╕д р. Дн╕про, де ╓ коси, плавн╕ та островки), щоб сховатися або сид╕ти в п╕двал╕ ╕ чекати, коли нас знайдуть ╕ вб’ють. Я не зможу тебе тут захистити». В╕н попросив мене ви╖хати з Укра╖ни, щоб не хвилюватися за мене, перебуваючи на фронт╕. 17 кв╕тня 2022 року в╕н загинув п╕д час виконання бойового завдання у м. Руб╕жне Лугансько╖ област╕, на той момент одн╕╓╖ з найгаряч╕ших точок. По сьогодн╕ т╕ло мого чолов╕ка залиша╓ться на окупован╕й територ╕╖, так як був сильний артилер╕йський обстр╕л ╕ його т╕ло неможливо було евакуювати. Цим малюнком я хот╕ла сказати, що я в╕рю в те, що ми зустр╕немося, обов’язково, десь там за межами людського. Обов’язково».
Валер╕я Полякова згаду╓ тата: «Тато показав мен╕, яким ма╓ бути чолов╕к. Як потр╕бно кохати, поважати, п╕клуватися. Як бути добрим батьком, турботливим сином, люблячим чолов╕ком. На картин╕ я зобразила, як тато об╕йма╓ мене ╕ береже. Його вже нема╓ поруч ф╕зично, але в╕н завжди з╕ мною, в кожному кроц╕ – м╕й янгол-охоронець, мо╓ св╕тло й сила. Я була його принцесою, а вн назавжди залишиться мо╖м геро╓м».
Св╕тлана Трубачова зверта╓ться до свого загиблого чолов╕ка: «Озираючись назад, я знаю, зв╕дки в мене ст╕льки силу, духу, м╕цност╕ – бо ти ╕ твоя любов перетворилися на мо╖ крила, як╕ допомагають мен╕ жити на ц╕й земл╕ без тебе! Моя картина назива╓ться: «Ти – мо╖ крила!», це м╕й коханий дивиться на нас з д╕тьми з небес».
В серпн╕ 2023 року в Центральному Будинку художника з ╕н╕ц╕ативи голови Нац╕онально╖ сп╕лки художник╕в Укра╖ни Костянтина Чернявського проведено першу виставку проекту «Жива», яка об’╓днала 60 учасниць майстер-клас╕в ╕з Ки╓ва, Дн╕пра ╕ Львова.
Колекц╕я картин «Жива» пост╕йно зроста╓, учасниць б╕льша╓. Т╕, хто вже отримав досв╕д ╕ п╕дтримку, допомагають сво╖ми донатами про╓кту, щоб якомога б╕льше ж╕нок змогли в╕дчути на соб╕ силу творчого кола ╕ л╕к╕в для душ╕.
В Ки╓в╕ учасниц╕ проекту мають п╕дтримку ╕ пост╕йний прост╕р для сп╕лкування ╕ творчост╕ в арт-реаб╕л╕тац╕йному хаб╕, створеному в╕домим укра╖нським скульптором Олекс╕╓м Пергаменщиковим в Центральному Будинку художника. Керу╓ творчим процесом профес╕йна художниця, волонтерка Галина Морар.
Нин╕шнього року нова виставка «Малюю серцем», яку склали роботи учасниць проекту з 25 м╕ст Укра╖ни, експонувалася в семи м╕стах: Ки╓в╕, В╕нниц╕, Дн╕пр╕, ╤вано-Франк╕вську, Львов╕, Р╕вному, Ужгород╕ та Хмельницькому.
╤з 2023 року проект «Жива» багато раз╕в висв╕тлювала ╕ноземна преса. В╕н дотепер нема╓ аналог╕в ан╕ в Укра╖н╕, ан╕ в ╕нших кра╖нах, як╕ переживали досв╕д великих втрат.
Попри те, що в╕йна в Укра╖н╕ трива╓, ╕ кожен день приносить нов╕ втрати ╕ нов╕ виклики, на запит волонтер╕в мистецька сп╕льнота стала до п╕дтримки фронту ╕ тилу. Укра╖нськ╕ митц╕ – це потужна сила, яку не можна знец╕нювати. ╥╖ внесок у сп╕льний рух до перемоги великий ╕ р╕зноман╕тний. Завдяки митцям Укра╖ну чутно ╕ видно не лише як жертву страшно╖, руйн╕вно╖ в╕йни, але й як сильну ╕ незламну державу ╕ сп╕льноту людей, що об’╓днан╕ сп╕льною метою ╕ ц╕нностями.
Анатол╕й Зборовський
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2025 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=27355
|