Версiя для друку Обговорити в форумi

Новий курс Вашингтона чи черговий ультиматум з відкладеним ефектом? Аналізуємо з експертами сигнали для Києва, Москви та світу…

Як уже відомо, після зустрічі з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте (увечері 14 липня за Києвом) президент США Дональд Трамп анонсував два ключові кроки, що стосуються російсько-української війни. По-перше, він пригрозив запровадженням «вторинних санкцій» проти Росії та її торговельних партнерів, якщо протягом 50 днів не буде досягнуто мирної угоди. По-друге, оголосив про домовленість з НАТО щодо постачання Україні нового значного пакета американського озброєння, яке оплачуватимуть європейські союзники.

То що ж це: зрада чи перемога? Йдеться про зсув у нашому напрямку чи гора знову народить мишу?

Збройовий апгрейд: від невизначеності до прагматичного альянсу

Ключовий позитив заяви Трампа – це, безперечно, зброя. Схема, за якою НАТО закуповуватиме у США військове обладнання для України, виглядає як класичний для Трампа бізнес-проєкт. Американський ВПК отримує замовлення на мільярди доларів (ЗМІ говорять про стартовий пакет у $10 млрд), європейські союзники, зацікавлені у стримуванні Росії, оплачують рахунки, а Україна отримує критично необхідні системи ППО, ракети та артилерію.

Звісно, формула «США виробляють – Європа платить – Україна воює» може здатися цинічною, прагматичною, але, можливо, це єдина робоча модель у нинішніх політичних реаліях.

Політолог-міжнародник Петро Олещук називає це не інакше як «зміною парадигми» та «точкою неповернення» у відносинах адміністрації Трампа з Кремлем. Він підкреслює, що оцінювати цей крок треба в динаміці: «Варто порівнювати з тим, якою була позиція Трампа ще зовсім нещодавно. А нещодавно ймовірність того, що він погодиться на постачання Україні зброї – тим паче стратегічної, хай навіть за гроші Європи – здавалася вкрай низькою. Адже він відверто розглядав війну як простір для потенційної угоди з Путіним – не на користь України, а заради власних геополітичних інтересів». Зараз, за словами експерта, ця ілюзія розвіялася. «Якщо плани зі зброєю будуть реалізовані повністю, це стане точкою неповернення у відносинах між адміністрацією Трампа і Кремлем. Ні про яку довіру між ними вже не йтиметься», – прогнозує Олещук.

Причини такої кардинальної зміни позиції глибоко проаналізував політичний експерт Юрій Богданов. На його думку, Трамп зіткнувся з крахом свого початкового плану – укласти «велику угоду» з Путіним: потиснути руки, укласти якусь домовленість і разом розвернутися проти Китаю: «У його уявленні світ виглядав інакше – зі спрощеною ієрархією інтересів, де Україна та Європа були лише інструментами торгу. Їх можна було використати як важелі: натиснути, виторгувати, поступитися».

Але цей план провалився через три ключові фактори. «Перша – Україна та Європа відмовились бути об’єктом геополітичної розмінної монети. Друга – Китай не погодився "віддати" йому Росію. І третя – сама Росія, а точніше Путін, вкотре довів свою повну недоговороздатність», – пояснює Богданов.

Він вважає, що нинішній розворот став можливим завдяки зусиллям української та європейської дипломатії, але головним каталізатором стала непередбачувана токсичність самого Путіна.

«Замість того, щоб піти Трампу хоча б на символічні поступки (аби дати йому аргументи для домовленості), Путін посилив терор проти українських міст, кілька разів демонстративно атакував їх одразу після розмов із Трампом, особисто його ображав і фактично "кинув" у ситуації з Іраном. Усе це зробило продовження попереднього курсу Трампа просто неможливим. Я не чекав від Трампа нічого, крім шкоди: у найкращому разі – байдужості, у гіршому – прямої допомоги Росії. Але те, що ми бачимо зараз, – це поступова еволюція Трампа від одного курсу до іншого. Але варто враховувати, що тривалий час він формував у своїй аудиторії переконання, що "угода ось-ось буде", що з Путіним у нього "все домовлено", що питання війни – лише питання політичної волі. І тепер йому, як і його команді, потрібен час, щоб змінити політичний наратив і поступово перейти на умовно антипутінські позиції, не втративши обличчя», – зазначає експерт.

Проте диявол, як завжди, криється в деталях. Дипломат Вадим Трюхан закликає до стриманості, вказуючи на неоднозначність ситуації. Він наголошує, що хоча Трамп і погодився на постачання зброї, механізм фінансування залишається туманним. «Наразі невідомо, про яку конкретно, окрім систем Patriot, зброю йдеться, у які терміни її можуть поставити та хто за неї заплатить. Пояснення Трампа виглядали непереконливо – мовляв, "ми домовились з європейцями". Але поруч сидів Марк Рютте, який, як відомо, не представляє Європейський Союз, а очолює НАТО – структуру, що не має власного оборонного бюджету на закупівлю важкого озброєння. Бюджети є в окремих державах-членах, а не в Альянсу як такому», – акцентує Трюхан. Проте це виглядає вже не як нездоланна перешкода, а як наступний технічний етап роботи, який мають виконати дипломати. Той факт, що генсек НАТО Марк Рютте стояв поруч, кивав і назвав конкретні країни, готові долучитися (Фінляндія, Данія, Швеція, Норвегія, Нідерланди та Канада, і це «лише перша хвиля»), свідчить про наявність політичної волі. Таким чином, збройовий пакет – це не акт благодійності, а прагматичний альянс, вигідний усім сторонам, окрім Росії. Україна отримує критично важливий апгрейд своїх оборонних спроможностей. Європа інвестує у власну безпеку, зупиняючи агресора на українській землі. А США посилюють свій вплив і заробляють, не витрачаючи гроші платників податків.

50 днів для Путіна: останнє попередження чи вікно для агресора?

Якщо новина про зброю викликає стриманий оптимізм, то 50-денна відстрочка ведення мит…

Найбільш песимістично цю частину заяви оцінює дипломат Валерій Чалий. На його думку, це пряма поступка Путіну: «Росіяни отримали ще майже два місяці на захоплення більше територій України». Він також припускає, що російська сторона могла знати про такий сценарій заздалегідь.

Схожу думку висловлює і Вадим Трюхан, який бачить у цьому відтермінуванні «вікно можливостей для ескалації бойових дій» з боку Росії. Він розглядає цей крок як «останнє китайське попередження», а не як остаточне рішення. «Чи стане Трамп реальним союзником України, чи повернеться до своїх звичних геополітичних ігор у стилі квазі-дипломатії без реальних наслідків – стане зрозуміло вже після завершення цього терміну. Але одне можна сказати точно: за ці 50 днів Росія не зміниться», – прогнозує дипломат.

Однак є й інше, більш прагматичне пояснення цієї паузи. Експерти вважають, що 50 днів потрібні адміністрації США для складних дипломатичних маневрів. Юрій Богданов пояснює цей термін необхідністю провести переговори з ключовими покупцями російської нафти й газу. «Передусім Індією та Китаєм, – каже він. – По-друге, це додатковий проміжок для завершення чергового раунду гри під назвою "спроба домовитись"».

Цей період дозволяє західним союзникам підготувати нові санкції, узгодити позиції з партнерами в Азії, зробити так, щоб удар по Росії не став шоком для інших, але вдарив по цілі максимально боляче.

«Попри мій глибокий скепсис щодо Трампа, є підстави вважати, що санкції таки будуть – і, можливо, ще до завершення 50-денного терміну. Якщо Росія й надалі ігноруватиме будь-які можливості для серйозних переговорів, адміністрація Трампа буде змушена діяти жорсткіше», – підкреслив Богданов.

Вадим Денисенко поглиблює цю думку, стверджуючи, що законопроєкт про жорсткі санкції, розроблений сенатором Гремом, у його нинішньому вигляді не запрацює, оскільки «передбачає сварку з Індією й Китаєм». Трамп, за його словами, це чудово розуміє і тому не поспішає. Денисенко виділяє кілька причин такої тактики: «В Білому домі розуміють, що країни Перської затоки нарощують (поступово) видобуток нафти; Росія продемонструвала, що знаходиться на пікових позначках свого видобутку... Вашингтон чекає санкцій ЄС про цінову стелю на нафту, щоб вдарити по Росії (звузити ринки) руками Європи». Крім того, на ситуацію впливають тривалі переговори США та ЄС із Китаєм. «Я залишаюся при думці, що ключові речі, які можуть повпливати на Путіна – це переговори Китай-США та ЄС-Китай. А ці переговори триватимуть, як мінімум кілька місяців. І це ще один фактор, чому Трамп не буде поспішати», – підсумовує Денисенко.

Важливо й те, що Петро Олещук радить не переоцінювати миттєвий ефект від санкцій, навіть якщо їх запровадять. «Так, санкції важливі як елемент довгострокового тиску, але вони діють повільно, а їх впровадження завжди супроводжується складнощами. Реальний ефект матимуть лише силові методи. Лише знищення військової інфраструктури Росії, лише удар по її спроможності наступати – ось що може змінити хід подій», – наголошує він.

Замість висновку

Заява Дональда Трампа – це не однозначна «перемога», але й точно не «зрада». Здається, гора народила не мишу, але й не повноцінного бойового слона. Ми отримали значно менше, ніж хотілося б в ідеалі, але водночас набагато більше, ніж можна було очікувати від Трампа ще кілька тижнів тому. Попереду 50+ днів, які, ймовірно, будуть важкими. Головне завдання України – вистояти. Адже, як показує практика, лише сила на полі бою змушує західних політиків переходити від «приємних розмов» до реальних дій.

Мирослав Ліскович

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2025 > Тема "Резонанс"