Версiя для друку Обговорити в форумi

У приміщенні Національного музею історії України в Другій світовій війні експонується виставка «Пам'ять. Діалоги». Представлено родинні реліквії, які розповідають про людські долі часів Другої світової війни.

 Депортація кримських татар, здійснена за наказом Сталіна у 1944 році, одна з найтрагічніших сторінок історії Другої світової війни. Звинувачених у «тотальному колабораціонізмі» кримських татар (переважно жінок та дітей) було вивезено з рідної землі на схід.

 Вигнанці могли взяти з собою мінімум – лише те, що вміщалося в ручну поклажу. Серед експонатів виставки – Коран, одна з найцінніших реліквій. Він належав одній із родин, депортованих до Узбекистану. Книга без палітурки була вміщена в діловодну теку, щоб замаскувати її під звичайні документи. У 1990-х роках Коран разом із репатрійованими власниками повернувся до Криму.

 Удруге книга була вивезена з півострова після початку російської окупації в 2014 році.

 Поліна Лебединська провела на війну двох синів – Миколу та Лева. Всю війну вона пережила в рідному Харкові в бідності, голоді й дефіциті. Від початку німецько-радянської війни вона мало лише 400 грамів хліба на день, які видавала держава за продуктовими картками.

 У вересні 1941 року жінка дізналася про тяжке поранення старшого сина Миколи. Йому, однак, пощастило пройти війну та повернутися додому. Микола був опорою й розрадою для матері на все її життя.

 Молодший син Лев часто писав матері з фронту. Останній лист від сина, в якому він радів новині про визволення Харкова від німецьких окупантів, мати отримала на початку 1943 року. За кілька місяців Лев загинув.

 Єва Нейдлінгер із Німеччини представила щоденник свого прадіда, оберштабс-інтенданта вермахту, який він вів в окупованій Україні, а також фотоальбом того часу. Україна стала місцем, де німці лишили після себе найкривавіші сліди. Проте в щоденнику не зафіксовані акти насильства. Єва Нейдлінгер зазначає: «Однак він ретранслює особистий зв'язок із колективним минулим, пов’язує історію моєї родини з тими, хто тут жив і був свідком злочинів нацистів». На світлинах Харкова, Полтавщини, Ялти замість спалених сіл, розбомблених міст чи вбитих цивільних, архітектура, пейзажі та сільське життя – так ніби це альбом мандрівника. Та все ж це не безневинна документація. Гітлер вбачав в Україні «життєвий простір на Сході», а жителі України - особливо євреї, роми та люди з інвалідністю – вважалися недолюдами, яких треба знищувати, поневолювати та експлуатувати. Єва Нейдлінгер стверджує, що крізь об’єктив її прадіда просочується погляд колонізатора: бажання захопити, оволодіти та панувати. На землі, яку він уже сприймав як свою власну.

 У повоєнній Німеччині на загальнонаціональному рівні проводилася політика покаяння за злочини, вчинені нацистським режимом. Десятиліттями країна шукала відповіді на питання, як цілий народ міг потрапити під вплив тоталітарної пропаганди. Як ідея про власну вищість, прийнята за об’єктивну дійсність, призвела до масових злочинів проти людяності. Чорна діра нацистської ідеології забрала мільйони життів у всьому світі.

 Після завершення Другої світової війни, під тиском поразки, свідки, учасники і винуватці кривавих розправ змушені були переосмислити власні погляди та дії. В цьому аналізі постало усвідомлення відповідальності німецької нації, необхідності покаяння.

 Комуністичний режим в СРСР також знищив багато мільйонів людей. Однак покаяння в Росії не відбулося. Натомість росіянам промивали мізки мистецтвом, де зображували могутність злочинного режиму, замовчуючи, що в Другій світовій війні СРСР переміг за допомогою наданої союзниками техніки. Таке промивання дало свої наслідки. Зараз російські загарбники чинять в Україні злочини, як і їхні попередники – німецькі окупанти.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2025 > Тема ""Білі плями" історії"