Версiя для друку Обговорити в форумi

Отже, вчора Дональд Трамп провів дві телефонні розмови – з Путіним і Володимиром Зеленським. Переповідати їх зміст сенсу немає. Про це вже написано-переписано... Зрештою, величезний сегмент Інтернету про це «гуде»: «це зрада», «усе пропало», «США нас зливають»… Чи справді це так? Але перед тим, як шукати відповідь на це питання, варто згадати той самий день – 24.02.2022. Три роки тому нас, по суті, списали з рахунків, мало хто у світі вірив, що ми вистоїмо під ворожим ударом. Але ж змогли – вистояли! При цьому, маючи у перші місяці повномасштабного вторгнення РФ на руках зброю, яка здебільшого призначена для ведення партизанських боїв. І не просто вистояли, а стали сильнішими. І стоїмо далі.

Тож якщо прибрати емоції і на свіжу голову: які загалом попередні висновки напрошуються, як ймовірно розвиватимуться події, а головне – які завдання стоять перед Україною, які в України мають бути «червоні лінії» та чи назрів уже час їх проводити?

«СЬОГОДНІ Є ДВА МОЖЛИВІ СЦЕНАРІЇ: НАЙГІРШИЙ І ЄДИНИЙ ПРАВИЛЬНИЙ»

Дипломат Вадим Трюхан.

За словами дипломата Вадима Трюхана, останні події чітко засвідчили: Трамп прийшов до влади з власним баченням світового порядку, яке суттєво відрізняється від традиційної республіканської доктрини.

Очікувалося, що нова адміністрація спочатку проведе інвентаризацію спадщини Байдена, сформує стратегію щодо Росії та інших авторитарних режимів, а вже потім почне діяти.

«Вважалося, що після цього США посилять підтримку України, оскільки республіканці зазвичай демонстрували жорстку позицію щодо тоталітарних загроз. Однак ключовий момент, який був недооцінений, – Трамп не є класичним представником Республіканської партії. Він діє передусім у власних інтересах, орієнтуючись на бізнес-логіку. Для нього не існує ціннісних обмежень: він готовий співпрацювати як із союзниками, так і з тими, кого попередні адміністрації вважали загрозою, зокрема з Росією», – каже дипломат.

Це створює ризики для України: «Виглядає так, що Трамп готовий ділити сфери впливу з Путіним, фактично повертаючись до логіки часів «Холодної війни». Його стратегічною метою, ймовірно, є не послаблення Росії, а її відрив від Китаю, аби не допустити перетворення Пекіна на рівного суперника США».

Сьогодні є два можливі сценарії розвитку подій.

Перший — найгірший.

«Якщо українська влада піде на домовленості з Вашингтоном і Москвою та погодиться на їхній спільний ультиматум, наслідки будуть катастрофічними. У такому разі Україна ризикує втратити не просто території, а свою суверенність і суб’єктність. Цей сценарій несе пряму загрозу існуванню держави. Тому краще взяти паузу, краще не домовитися ні про що, ніж погодитися на абсолютно неприпустимі умови».

Другий – єдиний правильний.  

«Він передбачає зміну підходів до війни та максимальну мобілізацію внутрішніх ресурсів. Без цього неможливо забезпечити довготривалу оборону. Потрібні кардинальні рішення, спрямовані на зміцнення. Також розширити співпрацю з державами, які усвідомлюють загрозу з боку Росії: Німеччиною, Францією, Польщею, країнами Балтії, Північної Європи, Румунією, можливо Болгарією та Хорватією. Йдеться про укладення нових двосторонніх угод на кшталт договору з Великою Британією, а не пасивне очікування рішень від США».

Крім того, це збереження контролю над власними природними ресурсами. На думку Трюхана, Україна не повинна роздавати свої надра за безцінь під тиском будь-кого.

«Україна нічого не винна США. Всі отримані кошти були не позиками, а грантами та безповоротною допомогою. Тому будь-які заяви Трампа про «борги» чи «300 мільярдів» – це маніпуляції, які слід рішуче спростовувати. Спільна розробка українських надр може бути предметом переговорів, але це питання майбутнього, а не минулого»

Головний принцип – опір без ілюзій і без штучних дедлайнів.

«Перемога може вимагати років, а не місяців, і не повинна залежати від американської підтримки. США поважають лише сильних. Не випадково Трамп в останніх заявах ухилився від питання, чи є Україна рівноправним учасником переговорів між Вашингтоном і Москвою. Водночас він визнав силу української армії. Це ключовий фактор, на який має робити ставку Україна».

Реалізація другого сценарію значною мірою залежить від рішучості Президента.

«Від нього вимагається прийняття складних, але необхідних рішень: організація виборчого процесу, переведення економіки на військові рейки та забезпечення національної єдності. Будь-які внутрішні конфлікти – це сценарій, вигідний для Кремля, який має бути закритий негайно.

Нарешті дипломат згадав про зустріч міністрів закордонних справ ключових європейських держав разом із головою МЗС України Андрієм Сибігою в Парижі, яка стала знаковою подією.

«Їхня спільна заява, адресована безпосередньо адміністрації Трампа, свідчить про глибоке занепокоєння, а радше – про відвертий страх перед політичним курсом Вашингтона. Європейці чудово усвідомлюють: якщо США відмовляться від підтримки України, війна прийде в Європу. І це питання не десятиліть, а трьох-п’яти років. Сьогодні Європа опинилася перед дилемою: пасивно спостерігати як Трамп веде глобальну безпекову систему до краху чи намагатися вплинути на цей процес. Вони намагаються застрибнути в потяг, який мчить у безодню, щоб зупинити його за мить до катастрофи. Але чи вдасться? Шанси є, проте вони мінімальні».

Перші зовнішньополітичні рішення Трампа демонструють його готовність діяти, не зважаючи на союзників. Для України цей момент водночас виклик і можливість.

«З одного боку, стає очевидним, що в Європі є коаліція держав, які розуміють загрозу з боку Росії. З іншого – ситуація оголює безсилля Європи перед політикою Трампа: усі спроби вплинути на Вашингтон поки що залишаються марними. Єдиний потенційний фактор, який може змінити позицію Трампа – це його особистий конфлікт із Путіним, якщо Кремль, як це не раз траплялося, спробує «переграти» американського лідера. Але на це можуть піти місяці, якщо не роки. Чи дочекається цього Україна та Європа – питання залишається відкритим», – вважає Вадим Трюхан.

«НЕ РОЗСЛАБЛЯЄМОСЯ, АЛЕ Й НЕ ПЕРЕЗБУДЖУЄМОСЯ»

Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив», звертає увагу на те, що телефонні розмова Трампа з Путіним і Зеленським підняли хвилю песимістичних, занепадницьких, депресивних констатацій: «Завжди дивувався реакції журналістів і експертів «середньої ноги», які лише за одним/парою телефонних дзвінків завжди робили далекосяжні висновки з нульовим результатом за підсумком».   

Телефонна розмова Трампа через три тижні після інавгурації це те, що мало відбутися в будь-якому разі, особливо з урахуванням його постійних заяв про «мир» і грубезними претензіями на Нобелівську премію миру.

«Але як тут не згадати заяви Трампа, що він може завершити війну в Україні за 24 години, а за фактом... Отже. Те, що вам говорять, не завжди відповідає дійсності. Так, Трамп намагається форсувати події, за останні місяці ми бачили в західних ЗМІ безліч варіантів «планів миру» від Трампа, але, судячи з усього, це не більше ніж вигадки журналістів, які намагалися «зловити хайп за хвіст». Я можу зробити тільки один висновок із цього – «плану миру» немає досі. І не буде його через місяць і навіть два», – вважає Коваленко.

Трамп робить гучні заяви, які не зв’язуються з реальністю. Україна і Росія не знайдуть точок дотику через їх відсутність. Україна ніколи не погодиться на «перемир’я» за нинішньою ЛБС (лінією бойового зіткнення), так само як і Росія, особливо зі шматком Курської області, що відпав.

«Як відбуватиметься поділ зон контролю? За ЛБС? Серйозно? Це питання вимагає глибокого опрацювання протягом не одного дня, а місяців! А за місяці багато що може змінитися... Наприклад, може відбутися щось дивовижне і ось раптом у Росії відвалюється ще одна область... Тим паче, Президент України готовий говорити з Трампом на тему видобутку рідкісноземельних металів, тобто йде на крок, що посилює позиції країни і становить бізнес-інтерес 47-го президента США. Чи розуміє Трамп, що досягнувши «перемир’я», Росія продовжить озброюватися і він стане не президентом, який отримав Нобелівську премію миру за «ніщо», а президентом який міг запобігти, але наблизив Третю світову війну? Його запам’ятають саме таким – низькоефективним і недієздатним».

Тож експерт констатує: «Учора відбулася розмова. Просто розмова, під час якої Трамп почув позицію військового злочинця, який перебуває в розшуку МКС, і Президента України. Обидві сторони висловили свої позиції. За будь-яких обставин Росія завжди прагнутиме, як середньовічний недоумок, захоплювати чужі землі, Україна ж завжди хотіла просто жити краще, розвиватися».

Про що можна говорити з упевненістю, так це про те, що війна між Україною і Росією не закінчиться цього року.

«Вона не закінчиться ніколи. Головне розуміти цю фразу правильно. А телефонні розмови. Вони ще будуть. Будуть і зустрічі. Але точно так само як і Стамбульський формат провалився, провалиться й цей. Бо цілі різні. Тому не розслабляємося. Але й не перезбуджуємося», – рекомендує Олександр Коваленко.

«УКРАЇНА ПОВИННА ВЕСТИ ГРУ СТРАТЕГІЧНО: ТВЕРДА ПОЗИЦІЯ, ЧІТКІ АРГУМЕНТИ ТА МАКСИМАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СОЮЗНИКАМИ»

«Перші кроки Трампа у сфері зовнішньої політики були прогнозованими: швидкі заяви, намагання подати це як «рух до миру», але без жорсткої позиції щодо Путіна. Проте робити песимістичні висновки зарано. Головна робота тільки починається і тепер вирішальну роль відіграватимуть ті, кого Трамп делегував займатися питаннями України», – стверджує керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

Мюнхенська конференція – момент істини.

«Для України найближчим часом визначальною стане Мюнхенська безпекова конференція. Київ має чітко заявити про свою позицію, яка повинна відповідати національним інтересам. Важливо, щоб Трамп визнав Україну рівноправним учасником переговорів, а не реагував на прямі запитання ухильно чи двозначно», – наголосив політолог.

На його думку, переговорний процес затягнеться щонайменше на 100 днів – це мінімальний термін для оцінки перших реальних змін.

«Водночас не можна виключати сценарій, коли Путін спробує використати ситуацію у своїх інтересах, а потім, як уже не раз було, кине Трампа або поставить його у вкрай незручне становище», – додав експерт.

Європа наразі залишається поза ключовими обговореннями, проте обійти її не вдасться.

«Якщо Трамп почне своє правління з конфлікту з ЄС та НАТО, це значно послабить його позиції. Для України це шанс використати європейський фактор як противагу тиску США», – вважає Рейтерович.

Українські «червоні лінії»? Ось вони:

1. Будь-яка мирна угода має передбачати серйозні гарантії, а не повторення Будапештського меморандуму чи «Мінська-3».

2. Збройні сили. Жодних компромісів щодо скорочення армії чи її реформування під диктовку Кремля.

3. Внутрішня політика не тема для переговорів. Жодних обговорень щодо статусу російської мови, церкви чи політичних питань.

(Додамо від себе пункт 4. В жодному разі Україна не визнає де-юре захоплення своїх земель, – ред.)

ЩО ДАЛІ?

«Головне для Києва зараз – переконати Трампа, що його особистий інтерес полягає у створенні стабільної України, де можна реалізовувати американські економічні проєкти. Але будь-які домовленості можливі лише після реальних гарантій безпеки», – акцентує політолог.

Україна повинна вести гру стратегічно: тверда позиція, чіткі аргументи та максимальна взаємодія з європейськими союзниками.

«В іншому випадку Трамп може ухвалювати рішення, керуючись виключно власними інтересами, що створить нові ризики для України та всієї Європи», – підсумував Ігор Рейтерович.

«СЛІД ДОНЕСТИ ТРАМПУ МЕСЕДЖ: ЯКЩО ВІН ПІДЕ МАКСИМАЛЬНО НА КОМПРОМІСИ З КРЕМЛЕМ, ТО ЦЕ НЕГАТИВНО ВІДОБРАЗИТЬСЯ, НАСАМПЕРЕД, НА НЬОМУ ОСОБИСТО»

«Перше. Виходячи з тональності заяв, Трамп зацікавлений у досягненні результату. Усі диктатори люблять, коли їм роблять компліменти. Тому на них Трамп і не скупиться. Друге. Яка мета всіх цих дифірамбів?  Йому не вдалося в перший термін президентства відірвати Росію від Китаю, то Трамп намагається надолужити», – коментує Максим Ялі, професор кафедри міжнародних відносин та стратегічних студій ДУ «Київський авіаційний інститут».

Залежність Росії від Китаю після початку повномасштабного вторгнення значно збільшилася. «Без цієї сировинної бази Китаю навряд чи вдасться закріпитися як глобальному лідеру на міжнародній арені», – додав експерт.

Те саме ми бачили в сімдесяті роки, коли Сполучені Штати, будучи в конкуренції з Радянським Союзом, другою наддержавою, таки «відірвали» від неї Китай.

«І тим самим за три десятиліття, надавши технології, відкривши ринки, релокувавши сучасні виробництва виростили собі потужного суперника. Тобто зараз вони намагаються, принаймні в розумінні Дональда Трампа, реалізувати зворотний сценарій – відірвати Росію від Китаю, які помінялися між собою місцями», – переконує політолог.

Чи готовий Трамп заради цього піти на якісь компроміси щодо України, яка є ідефіксом для Путіна? Безумовно, вважає професор Ялі. Чи є у цих компромісів межі? Так, адже Трамп прекрасно розуміє, що є межі розумного, і йому необхідно в підсумку постати перед своїми виборцями переможцем. Тому він вимагатиме компромісів і від Росії.

«Фіналізуючи… Можна згадати паралелі, як Трамп провів три раунди особистих переговорів з Кім Чен Ином, імідж у якого на той момент був ще гіршим, ніж нині у Путіна. Тоді Трамп точно так само «співав» дифірамби Ину, але в підсумку все закінчилося нічим. Тож нам посипати голову попелом явно не варто. Риторика Трампа може змінитися діаметрально», – запевняє політолог.

Як це було в перший термін його президентства після зустрічей у Фінляндії, таких саме дифірамбів і спільних фото з Путіним.

«Тоді Путін не пішов на ті компроміси, які пропонував йому Трамп. Відповідно, все закінчилося тим, що Трамп зняв ембарго на постачання Україні летальних озброєнь і ми отримали перші ПТРК «Джавелін». Тому до того моменту, поки ми не почуємо офіційної позиції Кремля, на які поступки готовий піти він, не варто галасувати... Як ми пам’ятаємо, наразі офіційна позиція Путіна, озвучена вперше влітку минулого року напередодні саміту миру в Женеві, – це вимоги повністю вивести війська України із Запорізької та Херсонської областей, визнати анексію цих територій».

Трамп на таке не піде.

«Він розуміє наслідки. Навіть у контексті протистояння з Китаєм: це відкриває «зелене світло» на повернення контролю Пекіна над Тайванем військовим шляхом. Тож це є безумовно «червоною лінією» і для України, і для Сполучених Штатів. І якщо Путін, як і раніше вимагатиме виведення українських військ і передачу тих територій, які контролює Україна в Херсонській, Запорізькій, Донецькій області, тоді ці переговори не увінчаються успіхом», – підкреслив Ялі.

Отже, перша «червона лінія» України – не визнання де-юре анексії територій.

«Заморожування, так. Повернення дипломатичними засобами, так. Наступна «червона лінія» для України – не можна допустити значного скорочення Збройних сил України. Ми також не можемо допустити закріплення нейтрального статусу в Конституції».

«ЖОДНОГО СЮРПРИЗУ І ЖОДНОЇ НЕСПОДІВАНКИ, АЛЕ ПОПЕРЕДУ БАГАТО РОБОТИ»

«Тези, які були проголошені вчора (12 лютого, – ред.) представниками адміністрації США і самим Трампом, були відомі задовго до американських виборів. Тому жодного сюрпризу й жодної несподіванки», – каже Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network.

Що далі? За словами експерта, це також є зрозумілим: Україна жодним чином не відмовляється від своїх суверенних територій (це абсолютно неможливо) і не відмовляється від вступу до НАТО (це питання потребує змін до Конституції, а таке фізично важко уявити в поточних умовах). Ба більше, ці питання (території і наш зовнішньополітичний курс чи внутрішня політика) не можуть бути предметом жодних переговорів чи угод із країною-агресором.

«Між тим, цілком можливе припинення вогню по лінії фронту, яка складається на даний момент. Без додаткових умов чи обговорень. Хоча є питання, які Путіну не вдасться обійти – обмін Курської області на території України (я би пропонував обмін на ЗАЕС із прилеглими територіями) і демілітаризація Криму і Чорного моря (інакше Московія в умовах заморозки на суші негайно відновить домінування в Чорному морі). Ось тут треба дійсно попрацювати не лише зі США, але й з чорноморськими країнами, особливо з Туреччиною», – наголошує військовий аналітик.

Що головне в цій ситуації для нас? Зрозуміти, що заморозка під тиском Трампа – це період до 2-ї Великої російсько-української війни. Ця війна почнеться з дуже високою ймовірністю, як тільки фактор Трампа зникне (але не зникне фактор Путіна).

«Якщо це прийняти, тоді не буде емоційних гойдалок і вигоряння. Наш план – це підготовка до наступної війни», – вважає Самусь.

А відтак – рекрутинг має тривати з акцентом на мотивацію та військову підготовку всіх громадян України. Корпусна структура ЗСУ має створюватися у найкоротші терміни (зі швидким ліфтом нової генерації генералів, офіцерів, сержантів), Сили безпілотних систем розвиватися ще інтенсивніше, реформи в ОПК здійснюватися радикально з акцентом на приватні компанії та ініціативи, військова юстиція має сформуватися в ефективну систему.

Паралельне наше завдання – нарешті розбудити Європу.

«США не будуть більше захищати європейців від Московії. Це те, що має стати центром у формуванні системи безпеки й оборони Європи. Європейці мають сприйняти нарешті Україну як невід’ємну частину Європи, а не буфер, сіру зону чи предмет торгу з Московією. Конкретно, Європа (разом з Україною) має негайно зосередитися на будівництві об’єднаних Сил оборони Європи, включно з силами стратегічного стримування. Європейські ССС мають включати: ядерні сили стримування, систему ПРО, ударний компонент далекого радіусу дії (крилаті, балістичні ракети, ударні дрони). Крім того – власна стратегічна розвідка та система управління».

Багато роботи насправді.

«Але якщо цього не зробити, європейці й далі будуть лише стояти і просити, щоб їх пустили на переговори між США і Московією. Не треба проситися – треба діяти», – резюмував Михайло Самусь.

Мирослав Ліскович

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2025 > Тема "Резонанс"