Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИ ╢, ДОКИ ╢ НАША Л╤ТЕРАТУРА
Есе╖ про нац╕ональну пам'ять та ╕дентичн╕сть…


Професор Юр╕й Ковал╕в: «ГОЛОВНА ╤ДЕЯ УКРА╥НСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ –
СВОБОДА В ПО╢ДНАНН╤ З М╤Л╤ТАРН╤СТЮ»…


БЕЗВОЛЬНА ЛЮДИНА ╤ БЕЗВОЛЬНА НАЦ╤Я ЗАВЖДИ ШУКАЮТЬ СОБ╤ «ОП╤КУНА»
Нам, укра╖нцям, ╕сторично випали важк╕ випробування, тож питання «бути чи не бути»...


«МИ СОТНЕЮ П╤ШЛИ НА НЕБО…»
20 лютого Укра╖на в╕дзнача╓ День Геро╖в Небесно╖ Сотн╕…


КРИМ – УКРА╥НА!
У День Соборност╕ актив╕сти розповсюдили прив╕тання з р╕зних м╕ст Криму…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2024 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 01.11.2024
ДВА КРИЛА ВЕЛИКО╥ В╤ЙНИ

Дивн╕ справи кояться останн╕м часом, панове. Щось дуже дивно, н╕бито ╕ в╕йна вже завершилася, що така жадана перемога вже не за горами. От лишень останн╕м часом все б╕льше непоко╖ть питання, куди з такою косм╕чною швидк╕стю под╕лися наша згуртован╕сть, вза╓морозум╕ння та п╕дтримка, шо так згуртували в перш╕ траг╕чн╕ дн╕ Велико╖ в╕йни переважну к╕льк╕сть укра╖нц╕в. Натом╕сть ╕нформац╕йний прост╕р аж вибуха╓ в╕д численних пов╕домлень про ухилянт╕в р╕зного штибу – в╕д рядового, що в╕дчайдушно щтурму╓ Тису, аби вирватися до омр╕яного порятунку, до шк╕дник╕в «вищого гатунку», як╕ безкарно розкошують, за величезн╕ хабар╕ даруючи «волю» тим н╕кчемам, для яких захист свято╖ нашо╖ земл╕ в╕д одв╕чного ворога ╓ чимось химерним, непотр╕бним. Згадаймо, як принижував в╕йськових дн╕пропетровський б╕знесмен, вивищуючи себе до «вищо╖ касти». Бо ж, мовляв, таким, як в╕н, не м╕сце в окоп╕. Нехай «солдати риють», а в╕н, напевно, «для в╕йн ненароджений».

 …Чи замислю╓ться хтось над тим, як реагують на це родини геро╖в? Тих, справжн╕х, хто не зрадив, не сховався, не ут╕к? Хто став на захист свято╖ нашо╖ земл╕ не з примусу, а в╕д любов╕ до Укра╖ни ╕ розум╕ння того, що одв╕чний московський ворог не зупиниться, якщо його не зупинять укра╖нц╕. Так, вони, зв╕сно, зупиняли, зупиняють ╕ зупинятимуть, але якою ц╕ною ╖м це да╓ться? Як себе мають почувати батьки геро╖в, як╕ вже нав╕ки у тих небесних сотнях-батальйонах?

 Валентина Матв╕╖в, мати загиблого героя Тараса Матв╕╖ва (журнал╕ст, Герой Укра╖ни (посмертно) загинув у липн╕ 2020 року на Луганщин╕), вже не стримувала емоц╕й, опубл╕кувавши на стор╕нц╕ Фейсбук пост, сповнений обурення, болю, тривоги за майбутн╓ Укра╖ни: «Пишу, аби викричати з себе зм╕шан╕ почуття… Почаст╕шали побиття в╕йськових ТЦК, тобто т╕ хлопц╕, як╕ вчора були на фронт╕ ╕ яким ще вчора кричали «Геро╖!», сьогодн╕ з нашо╖ мовчазно╖ згоди ╕ схвалення побит╕, облаян╕, назван╕ останн╕ми словами якимись нав╕женими представницями диких стад самиць, як╕ називають себе матерями ╕ дружинами! ╤ ви ╖м аплоду╓те! Мовляв, вау, як╕ крут╕ ж╕нки, як╕ жертовн╕ мами, любляч╕ дружини - амбразурою йдуть на ТЦК, "озбро╓н╕" палицями й кам╕ннями - на озбро╓них чолов╕к╕в! Вау, браво, браво, овац╕╖!.. А ще, п╕д╕гр╕т╕ потворно пискливими вигуками випадкових перехожих ж╕нок на в╕део "Не ч╕пайте ╖х! Вони ж чи╖сь д╕ти!", "╤д╕ть на передову ╕ там воюйте!".., ви торжеству╓те в╕д ж╕ночо╖ сол╕дарност╕ ╕ задоволено потира╓те ручками або й пишете св╕й обурливий коментарик типу: "В кра╖н╕ диктатура!" чи "Тцкашн╕ виродки!" тощо... (це ще я навела найлаг╕дн╕ш╕ приклади!..). ╤ дистанц╕йно порад╕вши за сво╖х соплем╕нниць з тих диких стад (бо ж ви автоматично ста╓те ними!), ви йдете на кухню готувати вечерю сво╖м власним ухилянтам - чолов╕кам, синам, таким чином самостверджуючись ╕ "виб╕люючи" свою особисту ганебну ╕стор╕ю утримання чи п╕дтримання ухилянт╕в, що живуть поруч. ╤ нав╕ть жодна кл╕тина ваших м╕зк╕в не ворухнеться бодай м╕зерним сумн╕вом, що ╓ ще ╕нш╕ матер╕ й дружини, ╕ саме вони по-справжньому жертовн╕, ╕ саме вони викликають повагу й захоплення в адекватних людей, що, зв╕сно, знаходяться поза вашим н╕кчемним ╕снуванням як самиць безмозглого, безпринципного стада, здатного лише в╕дтворювати соб╕ под╕бних! Вам просто цього не дано: усв╕домлення ╕стинного призначення матер╕, ж╕нки, берегин╕! Бо ц╕ слова стосуються лише тих хомосап╕енс ж╕ночого роду, б╕ля яких - справжн╕ Чолов╕ки: сильн╕, мужн╕ захисники, готов╕ в будь-яку мить стати на захист сво╓╖ кохано╖, матер╕, д╕тей, родини, сво╓╖ земл╕. Вам ╕ не снилось, що таке взагал╕ ╕сну╓, бо все ваше життя завжди крутилося навколо зовс╕м ╕нших ц╕нностей, серед яких не було н╕ мужност╕, н╕ в╕дваги, н╕ справжньо╖ любов╕. Бо справжня любов - не ховатися п╕д сп╕дницею чи за бронею, на справжню любов здатний лише справжн╕й чолов╕к! Тому не принижуйте н╕ себе, н╕ сво╖х "домашн╕х улюбленц╕в", сид╕ть тихо ╕ гладьте ╖м за вушком, ╕ "т╕штеся", що ма╓те поруч боягуз╕в, сцикун╕в, ухилянт╕в! Не виносьте це ганьбище назовн╕, бо ви нав╕ть не уявля╓те, яким н╕кчемним ╕ гнилим вигляда╓ ваше стадо на тл╕ справжн╕х укра╖нських родин ╕з зовс╕м ╕ншими ц╕нностями! ╤ не прикривайте сво╓ гниле нутро п╕д соусом "любляча, жертовна, справжня мати й ж╕нка" - не ма╓те права!!! - у час╕ в╕йни, коли тисяч╕ тисяч кращих ╕з кращих наших син╕в ╕ чолов╕к╕в покидають сво╖ родини, щоб з╕ збро╓ю в руках ╖х захищати. Та найстрашн╕ше й найнесправедлив╕ше те - що вони автоматично захищають ╕ ваших ухилянт╕в, ╕ вас, нещасних, - бо ж вас н╕кому захистити!!! Але де вам зрозум╕ти цю "найвищу математику"!.. щоб розум╕ти - треба мати чим... в тому то й уся справа ╕ вся р╕зниця... Часто чула висл╕в "м╕й - неви╖зний!" - а в мене гомеричний см╕х! Як це "неви╖зний"?! Куди? За кордон? - Н╕! Тут, на м╕сц╕, десь троха дал╕, до Львова, по Укра╖н╕ - то взагал╕... О, Боже!.. Яка во╕стину сл╕па й тваринна ця ваша "любов" - називати свого ухилянта, сцикуна, боягуза "неви╖зним"! Отут ╕ я "поаплодую"! Браво! Браво вашим м╕зерним м╕зками, що придумали таку "оф╕ц╕йну" назву сво╖й ганьб╕ в штанах, що поруч з вами! Бо ж десь там, в глибин╕ душ╕, на саааамооому ╖╖ дн╕, все ж сховався малююююс╕нький черв'ячок сорому за те одоробло, яке живе з вами ╕ назива╓ себе чолов╕ком. ╤ ви, настрашен╕ перспективою, що одного дня ваше стале комфортне життя може кардинально зм╕нитися, дико люту╓те, спрямовуючи свою лють на прац╕вник╕в ТЦК, як╕ теж, як ╕ ваш╕ люб╕ бубочки, носять штани, т╕льки в п╕кселях! Бо сьогодн╕ справжн╕ чолов╕ки носять лише п╕ксел╕, ясно? ╤ ви це зна╓те, ╕ ви сво╖ми к╕лькома звивинами, що ще лишилися п╕сля припадк╕в агрес╕╖, це усв╕домлю╓те - ╕ вам соромно! Бо ж, виявля╓ться, що це ви - "чолов╕ки" в сп╕дницях у сво╖х родинах! ╤ що вас н╕кому буде захистити, якшо шо! Не буду лякати тут н╕кого навалою корейц╕в чи китайц╕в, бо вс╕ вм╕ють читати, то почитайте св╕ж╕ новини. Але якщо ми вс╕ свою лють зараз не спряму╓мо на справжнього ворога - нас не стане! Крапка. Н╕кого не стане. Бо н╕хто тод╕ не буде питати, чи ти воював, чи н╕ - завдання очевидне: стерти Укра╖ну й укра╖нц╕в з лиця земл╕. ╤ наостанок. Послухавши т╕ вс╕ дик╕ завивання, мене накрива╓ обурення! То що виходить: вони, ц╕ ╕стерички, люблять сво╖х син╕в ╕ чолов╕к╕в б╕льше, н╕ж ми - ж╕нки й матер╕, як╕ благословили сво╖х найр╕дн╕ших на захист ц╕╓╖ земл╕, яка нам р╕дна?! То що виходить: ми - г╕рш╕ матер╕ в╕д них, бо не вберегли, не втримали, не переконали? Ооо, н╕! Ви, що ганьбитесь сам╕ ╕ ганьбите сво╖х "чолов╕к╕в" на весь св╕т, - ви топчете жертву наших во╖н╕в, справжн╕х, мужн╕х, сильних, ╕ нашу жертву - ╖хн╕х родин, як╕ не менше, а б╕льше люблять, бо ця любов подвою╓ться, потрою╓ться в наших серцях ╕ в очах Бога, бо вона – жертовна. Наш╕ чолов╕ки, наш╕ сини, м╕й син, м╕й Тарас, м╕й во╖н, м╕й захисник – вони жертвували за вас сво╖ життя! Тому я маю повне право зневажати вас, засуджувати, принижувати й см╕ятися вам в оч╕ - бо ви виявилися нег╕дн╕ ц╕╓╖ Велико╖ Жертви!»

 То чого ж нам чекати – жертовност╕ в╕д одних та ницост╕ в╕д ╕нших? Для тих, хто завжди спов╕дував принцип «какая разница», а тепер, п╕д час смертельно╖ загрози, не хоче захищати р╕дну землю. Бо ця земля насправд╕ для них не р╕дна, так, територ╕я для заробляння грошей. Потр╕бно буде – можна й за кордон дременути (грош╕ вир╕шують все), як це вже зробили популярн╕ блогери (ото вже правда свята – кожен обира╓ близьких соб╕ по духу). Св╕тло╖ пам’ят╕ ╤рина Фар╕он, яка сво╓ю титан╕чно╖ працею в галуз╕ осв╕ти ╕ культури зробила б╕льше, ан╕ж державн╕ ╕нституц╕╖, влучно писала про те, ухилянство прямим шляхом веде Укра╖ну до поразок. Толерувати ухилянта означа╓ лише одне – принижувати чин во╖на-захисника та с╕яти знев╕ру та розпач у сусп╕льств╕. «Ухилятися в╕д арм╕╖ – це те ж, що ухилятися, наприклад, в╕д сво╖х батьк╕вських обов'язк╕в, в╕д обов'язку працювати, в╕д обов'язку знати мову ╕ культуру держави, де живеш. Чим завершу╓ться таке ухилянтство персонально для людини? Поразкою, - писала ╤рина Фар╕он. - Мен╕ байдуже до особисто╖ поразки таких людей. Вони стають марг╕налами. Натом╕сть ухилянство в служб╕ у в╕йську п╕д час в╕йни – це загроза для ╕снування нас вс╕х, нашого державного дому. Отже, так╕ люди – загроза для нац╕онально╖ безпеки. За це сл╕д жорстко карати. Непокараний злочин в╕дтворю╓ться ╕ нароста╓, збиваючи чесних ╕ в╕дданих людей. Не мають одн╕ воювати, а инш╕ жирувати… Т╕, хто заявляють про права ухилянт╕в, забули про ╖хн╕ обов'язки. Т╕, хто говорить про права ухилянт╕в, – ╖хн╕ сп╕вучасники: аморальн╕, безхребетн╕ ╕ безпринципн╕. Закон про моб╕л╕зац╕ю ухвалено надто п╕зно, що ╕ спричинило ц╕лий комплекс проблем, а передус╕м неможлив╕сть належно╖ ротац╕╖ наших геро╖чних во╖н╕в з л╕н╕╖ фронту. Бо думати треба передус╕м про них, а не про тих, хто хова╓ться в╕д в╕йська в студентських авдитор╕ях та за кордоном. Таки складно тепер боротися за закордонних ухилянт╕в, коли ╖х преспок╕йно випустили з кра╖ни, чи не так?

Чому толерування ухилянства – це програш? Наведу два ╕сторичн╕ приклади, суть яких убивча: ми програли, бо не хот╕ли воювати. Згаду╓ наш блискучий поет, мовознавець, багатол╕тн╕й в'язень московських концтабор╕в, донбасець, микола╖вець ╕ одесець Олекса Р╕зник╕в. Роздумуючи над нашими поразками 1917-1921 року, в╕н циту╓ свого дядька Дем'яна: "Прийшли до нас у село в 1918 чи 1919 роц╕ гайдамаки. Скликали сход ╕ кажуть: "Ми боремося за самост╕йну Укра╖ну! Хто до нас хоче йти, давайте записуйтесь, ми вас побри╓мо, буде оселедець у вас на голов╕"... Тато, який уже знав про зв╕рства б╕льшовик╕в, це як почув: "Ти що здур╕в? Як так? ╤ди сюди!". Загнав його у п╕двал, зачинив там, поки т╕ гайдамаки не бачили, що в╕н бритий. А трохи п╕зн╕ше заходять б╕льшовики, з╕брали сход ╕ вс╕х чолов╕к╕в, як╕ були, забрали з собою. Вони не просили: хто хоче, йд╕ть з нами. Вони силом╕ць забрали вс╕х, ╕ п╕шли хлопц╕, ╕ воювали за б╕льшовик╕в – така у московит╕в була тактика. А ми, укра╖нц╕, так м'якенько, н╕жно: "Хто хоче – то йд╕ть воюйте.

А якби ми були вс╕х юнак╕в моб╕л╕зували тод╕, то в нас була б арм╕я, в нас була б сила. Зашкодила м'якот╕л╕сть укра╖нська... ╤ соц╕ял╕зм Винниченка та тод╕шн╕х пров╕дник╕в. А яку б ми мали тепер красиву державу! ╤ не було б голодомору ╕ збереглося б м╕льйон╕в 50 нашого народу."

 А ще не менш важлива анал╕тика того ж часу сотника Арм╕╖ УНР, видатного укра╖нського ╕стор╕ософа ╕ поета ╢вгена Маланюка: «Були величезн╕ склади збро╖. Був багатий людський матер╕ял. Була територ╕я. Але ми програли Визвольну В╕йну.

 Ми ╖╖ майже не "грали" – ми не хот╕ли воювати.

Бог нам дав ╓дину на земл╕ кра╖ну: нема╓ на св╕т╕ такого п╕дсоння, таких кра╓вид╕в, тако╖ щедрости ╜рунту, такого здоров'я роси.

"Нема на св╕т╕ Укра╖ни, Нема╓ другого Дн╕пра!".

 Але ми не захистили ц╕╓╖ кра╖ни, бо ми ╖╖ майже не захищали.

Не можна жити "на дурничку". Не можна довго ╕снувати "в кредит". Не можна ╕снувати ╕сторично, тобто пос╕дати Землю, не виконуючи обов'язк╕в, що ╖х та Земля поклада╓ на насельник╕в ╖╖. Обов'язк╕в вс╕х: географ╕чних, ╕сторичних, геопол╕тичних, геокультурних ╕ нав╕ть ╕стор╕ософ╕чних.

 Але ми ╖х не виконали, бо не виконували.

Грушевськихй залишив б╕ля десяти том╕в б╕бл╕й, де осп╕вував улюблен╕ маси ╕ пропагував ненависть до власно╖ влади.

Драгоманов п╕дв╕в п╕д те все "╕деолог╕ю", а Винниченко скеровував енерг╕ю ел╕ти на статев╕ проблеми. Нав╕ть ранн╕й Петлюра був проти власного в╕йська.

Але н╕хто з того покол╕ння не розпов╕в "масам", що таке Москва. Ан╕ Польща, ан╕ Туреччина, ан╕ "Сх╕д" ╕ "Зах╕д" – за винятком ╓диного Донцова.

Ми програли Визвольну В╕йну. П╕дкреслюю – ми, хорунж╕ ╕ поручники 1918-19 рок╕в. Бо ми мусили "пазурями й зубами" робити те все, що в╕йна вимагала.

Але ми, бачачи, хто були т╕ м╕н╕стри й ╕деологи, в╕дчуваючи трупний смор╕д драгоман╕вщини, ми – з морального ледарства нашого – ми вол╕ли в них вдивлятися, як в справжн╕х людей ╕ виконувати ╖хн╕ отру╓н╕ рабством накази.

 Нав╕ть Великий Василь Тютюнник винен, як винний менший Тютюнник Юрко. Винен - ╕ страшно – Павло Скоропадський. Винен – мазепинською сво╓ю зап╕знен╕стю – Симон Петлюра. Винна – вся генерац╕я, ╕ винн╕ в н╕й саме найл╕пш╕. Чому про це згаду╓мо? Нащо це самобичування? Для того, що без усв╕домлення всього цього – нема╓ майбутнього». Правдив╕ слова ╢вгена Маланюка в╕длунюють у сьогоденн╕, змушуючи нас розв’язувати одв╕чну дилему: тож заради кого кладуть сво╓ життя на в╕втар свято╖ нашо╖ боротьби найкращ╕ з-пом╕ж найкращих? Чи здатна нац╕я прийняти цю жертву? ╤ чи можливо було б нин╕шн╓ ставлення до Велико╖ в╕йни на ╖╖ початках? Тод╕шня згуртован╕сть, ╓дн╕сть укра╖нц╕в творила дива, викликала захоплення всього св╕ту. Нин╕ ж масною плямою на кришталевому плес╕ нашо╖ жертовно╖ боротьби виплило таке ганебне явище, як ухилянт, а по сут╕ зрадник. Той, хто зрадить один чи дв╕ч╕, дал╕ вже не зупинятиметься. ╤ що дал╕? «Не буде кому воювати – то ╕ не будемо мати н╕ Укра╖ни, н╕ себе, в╕льного ╕ сильного», - ╤рина Фар╕он завжди робила екскурс в ╕стор╕ю, аби укра╖нц╕ розум╕ли, що все це вже було. Тож недаремно слова Маланюка мають стати холодним душем для тих, хто сьогодн╕ штурму╓ Тису, аби врятувати сво╓ н╕кчемне життя. Та чи врятують ц╕ персонаж╕ наших вояк╕в - справжн╕х козак╕в, як╕ на фронт╕ мають покладатися на допомогу побратим╕в? Во╖н 5-о╖ окремо╖ штурмово╖ бригади Юр╕й Сиротюк не впевнений, що моб╕л╕зац╕я тих, хто готовий зрадити ╕ втекти за першо╖-л╕пшо╖ нагоди, зм╕нить ситуац╕ю на фронт╕. «Головне – повернути мотивац╕ю п╕д час моб╕л╕зац╕╖, - пише на сво╖й стор╕нц╕ у Фейсбук Юр╕й. - На жаль, методи моб╕л╕зац╕╖ порушили сусп╕льну р╕вн╕сть ╕ р╕вну м╕ру справедливост╕. Перший наплив добровольц╕в ╕ хвиля сусп╕льного п╕днесення взимку-навесн╕ 2022 року породили дурну над╕ю, що в╕йну можна виграти добровольцями. Коли добровольц╕ ск╕нчилися, знайти д╕╓в╕, справедлив╕ методи виконання чолов╕ками сво╖х обов'язк╕в у час екзистенц╕йно╖ загрози перед нац╕╓ю ╕ державою не вдалося. Напрацьований десятил╕ттями корупц╕йний неоколон╕альний механ╕зм вир╕шив вкотре заробити, запустивши податок страху ╕ можливост╕ в╕дкупу; представники неоколон╕альних структур взагал╕ залишилися недоторканними перед моб╕л╕зац╕╓ю. ╤ тут список дуже широкий - в╕д чиновник╕в, прокурор╕в, судд╕в до представник╕в р╕зних неоколон╕альних ГО на кшталт «Опори». Зрозум╕ло, що добровольц╕в-козак╕в не вистачить на всю в╕йну з такою потугою. А ╕нша частина народонасел╓н╕я зг╕дна радше на кап╕туляц╕ю, н╕ж на чин. Тепер кра╖на платить дорогою ц╕ною за невир╕шену нац╕ональну революц╕ю, за так остаточно неподолан╕ насл╕дки колон╕ал╕зму, за те, що не вчила любити ╕ захищати кра╖ну… Як виявилося, неможливо виграти в╕йну держави, поки не виграла сво╓╖ в╕йни нац╕я.

 Покозачен╕й частин╕ нац╕╖ буде дуже непросто сп╕лкуватися з тими, хто п╕д час в╕йни заховався п╕д сп╕дниц╕ чи за кс╕вами. Очевидно одне, п╕сля в╕йни сцикунята, ухилянти, дезертири мають бути обмежен╕ в частин╕ прав (обирати, бути обраними, призначатися на будь-як╕ посади, що ф╕нансуються з державного чи м╕сцевих бюджет╕в) ╕ заплатити податок безчестя. Щоб кардинально виправити ситуац╕ю, потр╕бн╕ довгостроков╕ системн╕ заходи щодо формування культу во╖н╕в, починаючи з дитячого садка, школи, вищих навчальних заклад╕в. Нещодавн╓ скасування в арм╕╖ служби МПЗ, яка повн╕стю провалила свою функц╕ю п╕дняття бойового духу во╖н╕в, не вир╕шило ╕снуючих проблем. З мотивац╕╓ю, психолог╕╓ю вояк╕в як не працювали, так ╕ не працюють. Для пор╕вняння: у бездержавн╕й Укра╖нськ╕й повстанськ╕й арм╕╖ дво╓ з дев'яти генерал╕в були генералами пол╕твиховниками. Бо там розум╕ли необх╕дн╕сть пост╕йно╖ ╕деолог╕чно╖ та мотивац╕йно╖ роботи з вояками. Солдат готовий йти на смерть лише за умови, коли його ц╕нност╕ вищ╕ за власне життя. Зараз працю╓ лише внутр╕шня мотивац╕я кожного во╖на ╕ почасти в╕дсутн╕сть ситуац╕йно╖ об╕знаност╕. В умовах в╕йни на виснаження людський ресурс во╖н╕в, що ╕ дал╕ виконують завдання, - найдорожче, що ╓ в держави. Бездарна або злочинна розтрата цього ресурсу ма╓ розц╕нюватися як найважчий злочин. В УПА за таке прир╕кали командира на смерть. Ще один недобрий сигнал - сусп╕льство розрахову╓ на будь-кого, лиш не на власн╕ сили. Над╕я на Америку ╕ висл╕д вибор╕в, на ╢вропу, на трабли в мордор╕, на будь-що, щоб зняти тягар в╕дпов╕дальност╕, поту ╕ кров╕ з себе. Дуже небезпечна, на╖вна позиц╕я.

 Рос╕я ма╓ боятися не лише м╕жнародно╖ оп╕н╕╖, що ма╓ здатн╕сть м╕нятися, ворог ма╓ знати, що кожен укра╖нець зустр╕чатиме його ненавистю ╕ безоглядною боротьбою. Загалом ситуац╕я потребу╓ жорстких ╕ малопопулярних, але найголовн╕ше - справедливих р╕шень...»

 Думки вояка, який на в╕йн╕ з перших дн╕в – чи готове сусп╕льство слухати ╕ чути ц╕ «розхристан╕» думки? Бо ж написан╕ не в каб╕нетах, а в окопах, коли випадають так╕ бажан╕ хвилини тиш╕. Це слово во╖на – козака, захисника – ма╓ звучати щомит╕, повсякчас зам╕сть безк╕нечного баз╕кання так званих експерт╕в, яких така величезна к╕льк╕сть, що аж диву╓шся: невже то така потреба в ╖хньому «економ╕чному» бронюванн╕? А поки ще трохи розмисл╕в Юрка Сиротюка з його «окопних нотаток»: «…Ми потребу╓мо згуртованост╕ б╕льше, н╕ж коли. Укра╖на потребу╓ для фронту чолов╕к╕в ╕ ж╕нок. Стол╕ттями життя розкидало нас по св╕тах. Хто ма╓ в соб╕ сили ма╓ вернутися ╕ битися. Так держава, постколон╕альна Мачуха десятками рок╕в не згадувала про нас, але вас потребу╓ кра╖на Мати. Час перейти кра╖н╕ повн╕стю на во╓нн╕ рейки. До зак╕нчення в╕йни. На державному, м╕сцевому особист╕сному р╕вн╕.

 Жодно╖ брук╕вки, стад╕ону, жодних пафосних вес╕ль ╕ н╕чних клуб╕в. Нам не дають грошей союзники, назбира╓мо по коп╕йц╕ сам╕. Ми битимемось ╕ не кап╕тулю╓мо за будь-яких умов. Ти слабкий, коли над╕╓шся на когось, ти сильний, коли спод╕ва╓шся лиш на себе. З 16 чолов╕к╕в колишн╕х однокласник╕в - на фронт╕ лиш дво╓. Варто ще двом вил╕зти з-п╕д сп╕дниць - гарантована ╕ ротац╕я. А ще додатково двом - ╕ перемога буде швидше. Все-одно ж колись витягнуть за ноги ╕ поставлять до ст╕нки вороги.

 Комусь не хочеться ╖хати на в╕йну, то в╕йна при╖де до них. Позбавлять чест╕, заставлять плакати, проситися ╕ здохнути як собака, або стати ╤удою.

 Кра╖на потребу╓ уряду нац╕онально╖ ╓дност╕. ╤ кра╖на потребу╓ нац╕онально╖ ╓дност╕. Вся кра╖на, кожен ма╓ працювати на перемогу. Ма╓ бути нульова толеранц╕я до зрадник╕в ╕ ворог╕в. Повна зневага до ждун╕в, ╕ «це не моя в╕йна». Жорстке покарання тих, хто намага╓ться заробляти на в╕йн╕. Тотальна п╕дготовка вс╕х до спротиву. Кра╖на сильна союзниками, а непереможна духом. В ц╕й фаз╕ в╕йни треба проявити характер ╕ вперт╕сть. Робити через не можу. У нас просто нема╓ вибору, ми мусимо перемагати. Загалом прекрасний час. Коли нема╓ дурно╖ над╕╖ на когось, над╕╓ю ста╓ш ти. Коли в тебе забрали право на мирне життя, тоб╕ дали можлив╕сть на геро╖чне. Т╕льки велик╕ виклики породжують великих людей..» …Люди в╕йни… ╤ вони пом╕ж нас – ╕ т╕, як╕ подолали сво╖ страхи ╕ тримають небо над Укра╖ною; ╕ т╕, хто благословив на в╕йну з одв╕чним ворогом сво╖х найближчих ╕ найдорожчих. То що ж тепер – от╕, жертовн╕, т╕, хто не зрадили, пожертвувавши заради Велико╖ перемоги найдорожчим, сьогодн╕ вони вже не геро╖ у кра╖н╕? Ухилянти, вт╕кач╕, мародери, як╕ наживаються в окраден╕й держав╕ – сьогодн╕ вони стають героями ╕ слабкодух╕ вже готов╕ ╖х толерувати? Тод╕ що ми ма╓мо сказати родинам отих Геро╖в? Дружинам, матерям, д╕тям? Без тата, б╕йця «Лег╕ону Свободи» четвертого батальйону «Сила Свободи» бригади швидкого реагування Нац╕онально╖ гвард╕╖ «Руб╕ж» Василя Особи, залишилися д╕ти Ева та Дмитрик. Дружина Василя, Соф╕я Семчишин, вл╕тку втратила маму, ╤рину Фар╕он. Родини, як╕ втратили найдорожчих, мають високий больовий пор╕г, чутлив╕ до всього, що в╕дбува╓ться в нашому, такому жорстокому св╕т╕. А цей св╕т розд╕лився навп╕л, ╕ цей св╕т н╕як не вр╕вноважать два крила – б╕ле й чорне, геро╖чне й нице. ╤ родин╕ Василя Особи, ╕ сотням ╕нших родин – вс╕м тим, хто склав найб╕льшу жертву у сво╓му житт╕ – потр╕бна лише перемога. ╤ Велика Укра╖на, наш д╕м, в якому укра╖нц╕ будуть господарями. У нашо╖ неминучо╖ перемоги мають бути лише геро╖чн╕ крила. Все решта – в╕д лукавого. А поки що життя трива╓ – точиться в╕йна…

Натал╕я Осипчук,

письменниця, член НСПУ

 

 Св╕тло╖ пам’ят╕ Василя Особи

 

Не звикай до мене, я не буду в╕чно,

Лиш тебе напою, мов жива вода.

Вчора, синку, смерт╕ я дивився в в╕ч╕,

Аби на Вкра╖ну не прийшла б╕да.

Не звикай до мене! Я - твоя лиш мр╕я,

Кулею у серц╕ пролечу наскр╕зь,

У холодн╕ ноч╕ я тебе з╕гр╕ю,

Буду тво╖м сонцем сяяти вгор╕.

Не звикай до мене! Я - всього лиш в╕тер,

Що багаття враж╕ у степу гасив.

Та, як засуму╓ш - сл╕зки тво╖ витру,

Сизокрилим птахом прилечу у сни.

Не звикай до мене! Я - всього лиш птаха,

Що за небокра╓м спалахом зника.

Та, як раптом, Синку, стр╕нешся з╕ страхом -

Я безмовно мовлю: "Ось моя рука!".

Не звикай до мене! Хоч я й буду в╕чно -

Променем ╕з неба, в музиц╕ дощ╕в.

Запали, р╕дненький, на могилц╕ св╕чку

╤ залиш для Татка м╕сце у душ╕...

Вальк╕р╕я Кр╕сман

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2024 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=26488

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков