Версiя для друку Обговорити в форумi

 6 травня в київській книгарні “Є” відбулася зустріч із письменником Дмитром Вербичем. Модератором заходу виступила Тетяна Власова.

 Дмитро Іващенко (справжнє прізвище Вербича) із 15 років був громадським активістом. З дитинства захоплювався бойовими мистецтвами, але через травму довелося залишити тренування. Батько, який захоплювався альпінізмом, “підсадив” на улюблений вид спорту сина. Дмитро спочатку піднімався на вершини Кримських і Карпатських гір, потім були Кавказ і Альпи. Мандрував Румунією, Туреччиною, Чорногорією. Вербич працював майстром тату, а в Італії каскадером, писав вірші. Був учасником Революції Гідності. Восени 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. Брав участь в обороні Донецького аеропорту, Пісків і Авдіївки. За рік пройшов шлях від від стрільця до командира штурмової роти.

 У 2016 році Дмитро Вербич став одним із організаторів телепроєкту “Кілька хоробрих хлопців” — документального мінісеріалу, створеного з метою популяризації підготовки молоді до служби в ЗСУ і сприяння українському війську. У 2018 році Вербич створив відеопроєкт і туристичний клуб “По азимуту” — про екстремальні подорожі маловідомими маршрутами України. Героями “По азимуту” є колишні воїни АТО, медики, волонтери. Програма розповідає про досвід спільноти ветеранів, про їхню реалізацію в житті і реабілітацію в мандрах. Водночас Дмитро з командою показують красу й туристичний потенціал України.

 Ще на війні Вербич почав робити замітки. У школі він гарно писав твори. Робота над книгою тривала років два з гаком. У 2020 році вийшла книга про добровольців на війні — “Точка неповернення”. Автор розповідає про бойові дії у 2014—2015 роках, про побратимів і ворогів. Мета — написати правду про війну. Різне траплялося. Якось наші воїни порізали метал на підстанції, розташованої на лінії зіткнення, щоб здати і купити щось для себе. Вербич говорить, що це нормальний вчинок. А от те, що наші хлопці іншого разу постріляли курей у місцевих людей — це негарний вчинок.

 Добровольці говорили, що воюють, щоб дітям не довелося воювати. Але Дмитро прогнозує, що коли діти виростуть, то їм теж доведеться воювати. Багато з тих людей, з якими познайомився на війні, вже загинули.

 Книгу написав передусім для себе. Вона допомогла автору переосмислити свій досвід, і він відчув полегшення.

 У 2022 році письменнику Вербичу пропонували перекласти книгу англійською і видати за кордоном. Але письменник на той час брав участь в боях за Київ і йому було не до того. Коли почалося повномасштабне вторгнення, книга “Точка неповернення” спонукала декого піти добровільно в ЗСУ. Вербичу прислали фото, на якому була “Точка неповернення” пробита кулями.

 Один із учасників зустрічі поділився спогадами: “Якось ми втрьох пили вино. Один сказав, що воювати не буде, мовляв, мама його не для цього народила. Він звалив. Я називаю його щуром. Інший сказав, що воювати не буде, але буде допомагати. І він допомагає ЗСУ. А я сказав, що не пішов воювати у 2014 році і мені тяжко від цього. Зокрема, книга “Точка неповернення” посприяла, що я пішов на війну”.

 Дмитро Вербич поділився планами на майбутнє: “Сподіваюсь, що буде кінець війни. І я буду. І я напишу книгу про 22-й рік”.

 Анатолій Зборовський

На фото (зліва направо): Тетяна Власова, Дмитро Вербич

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2024 > Тема "Українці мої..."