Версiя для друку Обговорити в форумi

 27 жовтня в Музеї книги і друкарства України в Києві відкрилася виставка «1932-1933 – 2014-2023». Вона присвячена 90-річчю Голодомору 1932-1933 рр. Водночас автори наголошують, що Росія в нинішній війні, як і 90 років тому, ставить мету знищити українську націю. Експозиція охоплює майже століття - від початку 1900-х років і аж до визнання Голодомору геноцидом у сучасному світі. Представлено копії фото, документів, малюнків, плакатів, літературу тощо.

 Рафал Лемкін, американський юрист, автор терміну «геноцид» (1944 рік), один із авторів Конвенції ООН про попередження та покарання злочинів геноциду, розглядав голод в Україні як класичне підтвердження своєї концепції геноциду: «Це геноцид, винищення не тільки окремих осіб, але й культури нації».

 У 2015 році в Російській Федерації праці Лемкіна про радянський геноцид в Україні занесено до «федерального списку екстремістських матеріалів». Сучасна Росія не визнає факт геноциду.

 На початку ХХ століття українська нація намагалася здобути незалежність. Але не вдалося. У 1921-23 роках для придушення опору в Україні більшовики вперше випробували терор голодом, позбавивши населення засобів до існування.

 Наприкінці 1920-х років розпочинається прискорена індустріалізація, яка мала на меті створення потужної військової сили для примусового поширення комунізму у світі. Економічною базою цих перетворень була нещадна експлуатація селянства, яке тоді становило більшість населення СРСР. Почалася колективізація сільського господарства. На 1930 рік шляхом шантажу і терору до колгоспів загнали понад дві третини селянських господарств. Селяни чинили опір. Впродовж 1930 року в Україні спецслужби зафіксували понад 4000 виступів. Кількість учасників цих виступів сягала майже 1,2 мільйона осіб. Це були переважно мирні протести, хоча іноді доходило до розправ із жорстокими активістами.

 Сталін, наляканий масштабами селянських виступів, змушений був призупинити колективізацію. Влада дозволила селянам виходити із колгоспів разом зі своїм майном. До кінця літа колективізованими залишилось менше третини селянських господарств.

 Але з осені 1930 року режим повертається до примусової колективізації. Шляхом податкового тиску, різноманітних штрафів влада змусила більшість селян вступити чи повернутися до колгоспів.

 Водночас комуністична пропаганда демонізувала образи «куркуля» і «українського буржуазного націоналіста».

 У 1931 році із колгоспів було викачано майже весь вирощений урожай та експортовано за кордон. Весною 1932 року в Україні почався голод.

 У липні 1932 року Україні нав’язують завідомо нереальні для виконання плани із хлібозаготівель.

 14 грудня 1932 року ЦК Компартії (більшовиків) і рада народних комісарів (уряд) ухвалюють таємну постанову «Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі і в Західній області». Вона передбачала, зокрема, й ліквідацію українських шкіл на Кубані та масове переслідування українських інтелектуалів. Паралельно з терором проти селянства почався наступ на українську інтелігенцію: науковців, професорів, письменників, художників, театральних діячів, музейних працівників, священнослужителів, учителів, політичних і громадських діячів, державних службовців.

 23 грудня 1932 року радянські спец органи розпочинають спеціальну таємну операцію зі знешкодження всіх, хто міг би чинити опір повному вилученню хліба. Операція охоплює 243 райони України.

 У січні 1933 року активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на масовий голод.

 22 січня 1933 року директивою Сталіна заборонено виїзд селян із охоплених голодом України й Кубані в інші місцевості СРСР.

 Села, які не виконали план із хлібозаготівлі, заносили на так звану «чорну дошку». Тобто із цих сіл нікого не випускали. Селяни помирали голодною смертю.

 Виживали ті, кому вдалося приховати від реквізиції харчі, гроші, одяг, цінні речі. На чорному ринку харчі можна було купити чи обміняти. В спеціальних магазинах, створених начебто для торгівлі з іноземцями («торгсінах»), голодні селяни могли придбати борошно, крупи, жири та інші продукти за золоті і срібні вироби або валюту. Справжнім порятунком були корови, яких часто утримували в помешканнях, щоб їх не вкрали. Селяни намагалися йти на роботу в промисловість, на шахти Донбасу. Бувало, що місцеві керівники робили все можливе для порятунку односельців. Але тоді карали і цих керівників.

 В серпні 1933 року політбюро ЦК Компартії (більшовиків) прийняло рішення про створення Всесоюзного переселенського комітету і переселення колгоспників із окремих областей Росії і Білорусі в Україну. До кінця 1933 року було переселено понад 100 тисяч осіб.

 Світ знав про голод в Україні. Британські журналісти Малкольм Маггерідж та Гарет Джонс побували в голодуючих українських селах у 1933 році та опублікували репортажі про страшну реальність.

 Допомогу голодуючим намагалися надати українці за межами УРСР, передусім у Західній Україні, яка перебувала в складі Польщі. Було створено Український громадський комітет. Глава Української греко-католицької церкви в Західній Україні митрополит Андрей Шептицький проголосив відозву «Україна в передсмертних судорогах».

 Але радянська влада заперечувала факт Голодомору та відмовлялася від зовнішньої допомоги.

 Лише 25 грудня 1987 року перший секретар ЦК Компартії України в доповіді, присвяченій 70-річчю створення радянської Украни, визнав факт голоду 1933 року.

 Голодомор забрав мільйони людських життів. Наслідком було і руйнування традиційного українського устрою життя.

 Із розпадом СРСР архіви в Києві, на відміну від Москви, стали доступними для використання. Відсоток розсекречених документів в Україні є найвищим у Європі. Це дозволило видати збірники, які допомагають у вивченні та розумінні подій. Тисячі й тисячі доказів злочинної, антилюдяної сутності комуністичного режиму.

 Одним із безумовних свідчень того, що це був геноцид, є віднайдені в Державному архіві Сумської області акти про смерть у 1933 році. В графі про причину смерті селянина Андрія Остапенка чітко вказано – «українець».

 Нині зарубіжна і вітчизняна історіографія дослідження Голодомору 1932-1933 років нараховує понад 10 тисяч праць.

 Сучасні російські воєнні злочинці намагаються повторити в Україні те, що робили їхні попередники: тотальний контроль, терор, вилучення, а точніше – крадіжка майна та продовольства. За 2022 рік Росія вкрала і вивезла із окупованих територій України майже 6 мільйонів тонн зерна, йдеться у звіті США. Пам'ятаючи про ефективність терору голодом, Кремль і сьогодні знову намагається використати його як зброю. Але тепер вже не лише проти українців, а й проти мільйонів людей у країнах Африки та Азії, для яких постачання українського продовольства є критично важливим. Блокуючи експорт з України, навіть після підписання зернових угод, Росія намагається шантажувати світ загрозою великого голоду.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 10.11.2023 > Тема ""Білі плями" історії"