Версiя для друку Обговорити в форумi

15 жовтня відзначається 130 років славетному нащадку традицій і звичаїв українського козацтва полковнику Армії УНР Андрію Долуду, який все своє життя присвятив об’єднанню українців заради визволення України від російського поневолення, а також двічі, в 1918-1921 та в 1942-1944 роках, зі зброєю в руках боровся за її незалежність.

Андрій народився 15 жовтня 1893 року в родині нащадків запорожців Данила і Марії Долудів в селі Плетений Ташлик Херсонської губернії (тепер Новоукраїнський район Кіровоградської області). Село було засноване козаками після того, як російська цариця Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ. Нащадки запорожців ревно зберігали козацькі традиції і звичаї. Хлопець добре запам’ятав легенду про «Меч Єдності», де мова йде про те, що запорожці, після руйнування Січі роз’їхались в різні краї. Одні на Кубань, другі за Дунай, значна частина подалась в Галичину. Але настане час, коли вони зберуться разом, то козацькі ковалі-характерники попри всілякі перепони викують з козацьких шабель Меч Єдності. Тоді вогонь від меча засяє так яскраво, що вогонь з нього запалить усі козацькі серця. І тоді піднімуться козаки, воскресять Україну і відновиться давня козацька мати – Січ. Почувши цю легенду, Андрійко присягнув присвятити своє життя пошуку Меча Єдності.

 В 1904 році батьки віддали хлопця на навчання до новоствореної Олександрійської гімназії, де Андрій навчався разом з майбутнім академіком Української Вільної Академії наук Дмитром Чижевським. Дмитро створив нелегальний український гурток, активним учасником якого був і Андрій Долуд. Після закінчення в 1911 році гімназії юнак продовжив навчання в Олександрійській учительській семінарії і наступного року він організував вшанування роковин Тараса Григоровича Шевченка на могилі Кобзаря в Каневі. Всі учасники були заарештовані поліцією й виключені з семінарії. Тоді Андрій Долуд вступає на юридичний факультет Київського університету святого Володимира, після закінчення якого призивається до російського війська, закінчує школу прапорщиків і потрапляє на Південно-Західний фронт, де бере участь в боях під Тернополем. Останнє звання у російській армії — поручник. В деяких джерелах стверджується, що Андрій Долуд закінчив Одеське піхотне училище, але його прізвище відсутнє серед випускників 1913-1916 років.

 В 1917 році на III Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний до складу Всеукраїнської ради військових депутатів, перебував у розпорядженні Військового міністра Центральної Ради. На початку листопада 1918 року сформував в Одесі загін імені Івана Богуна, на чолі якого вирушив до Львова на допомогу Західноукраїнській Народній Республіці. Брав участь в боях за Львів, був командиром куреня в 6-й бригаді УГА, до складу якої влився його загін. З кінця 1918-го командував Янівською (другою) бригадою УГА, яка відзначилась в боях з польськими частинами на підступах до Львова, у Вовчухівській операції та Чортківської офензиви (наступу).

 Після переходу УГА через Збруч вступив до Дієвої армії УНР. З кінця серпня 1919 р. — командир 1-го Гайсинського пішого полку ім. С. Петлюри. Учасник Першого Зимового походу. За участь у Зимовому поході нагороджений орденом Залізного Хреста. З 22 травня 1920 року — начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. В 1921 році перебував у складі інтернованої Армії УНР, командир кулеметної дивізії у таборі Ланцут. 1 жовтня 1922 року емігрував з дружиною до Бразилії.

 Коли розпочалася Друга світова війна, Андрій Долуд повертається в Європу, щоб відновити боротьбу за визволення України від московського поневолення. В 1942 році він очолював Українське визвольне військо, що формувалося у складі сухопутних сил німецької армії (Вермахту). З 1943 року очолював т. зв. Запорізький загін (Ost-Nachschub-Bataillon 651) у складі Вермахту. Пам’ятаючи легенду про Меч Єдності, в 1944 році робить спроби об’єднання кубанських козаків, стає членом Козацького штабу генерала Андрія Шкуро. Але об’єднанню козаків чинив спротив генерал А. Власов. Московські пропагандисти трактують перемовини Долуда з Власовим як співробітництво. Німецьке командування відправляє козаків подалі від фронту, в Югославію. Наприкінці війни Андрій Долуд разом зі своїм загоном пробивається через лінію фронту до американців і складає зброю, після чого повертається до Бразилії. Разом з ним відправляються в Південну Америку близько семи тисяч українських вояків. Тут він організовує українське козацтво, бере активну участь у житті української громади. В 1957 році Андрія Долуда обирають Генеральним суддею Українського вільного козацтва. За відданість справі звільнення України нагороджений Галицьким Хрестом — пам'ятною військовою відзнакою для вояків УГА, орденом Симона Петлюри та Воєнним хрестом за участь у Визвольних Змаганнях, а ще присвоєно звання генерал-хорунжого.

 6 вересня 1976 року на 85 році життя перестало битися серце полум’яного українця, Андрій Данилович відправився у вічний похід. Поховали його в бразильському місті Куритіба. Все своє життя він залишився вірним козацькій легенді, кував Меч Єдності українців. І хоча за свого життя йому та його побратимам не вдалося втілити свою мрію, їх боротьба не була марною. Вогонь, запалений ними у серцях людей, не погас. Україна воскресла і Меч Єдності об’єднав українців, які сьогодні у кривавій боротьбі з одвічним ворогом відстоюють незалежність своєї держави.

Василь Вельможко,

краєзнавець

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 13.10.2023 > Тема "Українці мої..."