Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НАГОРОДА ДЛЯ ТИХ, ХТО Ц╤НУ╢ Р╤ДНЕ СЛОВО
«Обличчя Незалежност╕» – в╕дзнака для тих, хто виборював ╕ продовжу╓ виборювати...


ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
У жовтн╕ в╕дзнача╓ться 140 рок╕в в╕домому пол╕тичному д╕ячев╕ час╕в визвольних змагань та...


Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
«Це не к╕нець, це нав╕ть не початок к╕нця, але, можливо, це к╕нець початку»…


СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У Ки╓в╕ в╕дбувся показ ╕ обговорення документального ф╕льму Руслана Ганущака «Два дн╕ в...


У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
Тисяч╕ людей прийшли провести Андр╕я Паруб╕я в останню путь…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 18.08.2023 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 18.08.2023
Дмитро Л╕нартович: НОВОБРАНЦ╤В ПРОШУ НЕ ЗАБУВАТИ – ВИ НА СВО╥Й, БОГОМ ДАН╤Й, ЗЕМЛ╤

Дмитро Л╕нартович – молодший лейтенант ЗСУ, укра╖нський актор театру, к╕но та дубляжу. З╕грав головну роль у к╕лькох укра╖нських ф╕льмах, продублював б╕льше двохсот ролей в ╕ноземному к╕но.

В╕д початку рос╕йського масштабного вторгнення в Укра╖ну брав участь в оборон╕ Ки╓ва, пот╕м, у склад╕ десантно-штурмового п╕дрозд╕лу, воював на Херсонському напрямку, у район╕ Бахмута, в Соледар╕, де зазнав серйозного поранення.

Дмитро Л╕нартович в ╕нтерв’ю «Наш╕ на фронт╕ з Оксаною Климончук» СтратКому розпов╕в про свою мотивац╕ю служити в ЗСУ, як виходив з╕ свого стану п╕сля поранення, про свою укра╖нську «прошивку» ╕ як психолог╕чно готу╓ новобранц╕в до окоп╕в.

- Дмитре, знаю, що ваш╕ регал╕╖ можна довго перел╕чувати. Допоможете?

- Викладаю в ун╕верситет╕ ╕мен╕ Тараса Григоровича Шевченка на кафедр╕ к╕но- ╕ телемистецтва, диктор ╕ ведучий телебачення, випустив п’ять курс╕в, займаюсь художн╕м словом, сцен╕чною мовою, майстерн╕стю актора, ну ╕ ширимо щось св╕тле, молод╕ да╓мо дорогу вперед, дороговказ якийсь.

- Ну, ви ще й поет?

- Зараз видають у Дн╕пр╕ мою зб╕рку, – це словосп╕в, це 50 мо╖х власних поез╕й авторських, у видавництв╕ «Л╕ра». Мен╕ в цьому допомага╓ м╕й дуже хороший друг Артем, ╕ буде презентац╕я книги по Укра╖н╕. ╤ з цим же словосп╕вом я виступаю серед в╕йськовослужбовц╕в.

- Поез╕ю ви почали давно писати?

- Цим д╕лом я вже хвор╕ю рок╕в надцять, а якщо бути точн╕шим, 15. На початку це була поетика л╕ричного типу, а пот╕м у мен╕ прокинулось щось громадянське…

Спершу ти пишеш щось, риму╓ш, шука╓ш сп╕взвучн╕ слова на тему внутр╕шн╕х якихось переживань, терзоти, гриз╕ння, а пот╕м вже з громадянсько╖ позиц╕╖ ти почина╓ш займати рефлекс╕╓ю, пишеш… Зараз у мене виходить такий словосп╕в, що в╕н р╕зний за жанром. ╢ дуже багато на в╕йськову тематику, пот╕м на соц╕ально-побутову, ╕рон╕чну, стосунки чолов╕ка ╕ ж╕нки. Але що найголовн╕ше – там абсолютно ч╕тка промальовка нашого укра╖нського ╓ства, нашо╖ укра╖нсько╖ «прошивки», оце ╓ словосп╕в. Це все я кладу на ритм╕чну основу. ╤нструмент г╕тара, м╕й голос – ╕ з цим я виступаю, в╕дбуваються творч╕ зустр╕ч╕.

- ╤ яке це наше укра╖нське ╖ство?

- Я називаю Укра╖ну «вертепниками», тому що нам притаманн╕ дуже така прошарков╕сть: ╕рон╕я, серйоз… Укра╖на волод╕╓ ус╕ма видами гумору, це ╕ саркастичн╕ ноти, ╕ цин╕чн╕ ноти, ╕ чорний гумор, особливо зараз, п╕д час в╕йни, у такий жорстокий час.

- Знаю, що ви ще ╕ ╖здите до хлопц╕в, до р╕зних бригад, п╕дтриму╓те ╖х психолог╕чно, саме цим сво╖м словосп╕вом. Що намага╓теся ╖м донести?

- Перш за все доводжу те, що людина, вона сама по соб╕ особист╕сть.

З такими тертими калачами сп╕лкування прост╕ше – по горизонтал╕. А от т╕, хто т╕льки збира╓ться на передову, там, наприклад, молод╕ хлоп’ята або вже мужики з мужицьким духом, але як╕ н╕коли не тримали зброю в руках. ╤ вони з учбового центру за п╕вм╕сяця мають п╕ти воювати на фронт╕, де вони побачать все, пройдуть всю гаму почутт╕в, встигнуть ╕ повоювати, ╕ побачать смерть, ╕ в╕дчують на соб╕ дуже багато, як кажуть, труднощ╕в в╕йськово╖ служби.

╤ для цього я ╖м вкладаю сво╓р╕дну таку пружину, мотивуюч╕ реч╕.

На виступах завжди пробиваюсь в одну точку, говорю: «Не забувайте, що ви на сво╖й, Богом дан╕й, земл╕. ╤ в мене дуже багатий в╕йськовий цикл опов╕дей, п╕сенних опов╕док у мо╓му словосп╕в╕. ╤ д╕люсь сво╖м в╕йськовим досв╕дом. Наприклад, я попереджаю, що ╖х чекають окопи.

Окопище

Я буду рухатись, допоки не впаду,

Якщо впаду, то все одно повзтиму,

Лопату в твердь всаджу,

Копатиму тут, дал╕ не йтиму.

Сестриця л╕сосмуга шепотить:

«Б╕йц╕, я замаскую вас,

Нехай вам листя шелестить,

Ви ж вигравайте час».

Там вибухи! Усе двигтить!

Ми поповзом, як зм╕╖,

╤ т╕ло ╕з середини дрижить,

Вгамовую под╕╖.

Б’╓ артелер╕я! Безперестанку!

Ус╕ в укриттях ча╖лись.

Свинцеве небо на св╕танку,

Ми кр╕зь землю провалились.

Накри╓ нас у будь-який момент,

У лон╕ ╜рунту лежу, як родовище,

Лопата – шансовий ╕нструмент,

Мозолюсь, рию сховище.

Чим глибшу викопаю яму,

Тим б╕льше просунусь в глиб.

Земля сказала: «Я догляну,

Втискайся в мене, не схиб».

Окопище – останн╕й прихисток,

Мо╓ помешкання ╕ порятунок,

У н╕м зал╕г, на зубах – п╕сок,

На порожн╕й шлунок.

Б’╓ артилер╕я! Безперестанку!

Ус╕ в укриттях ча╖лись.

Свинцеве небо на св╕танку,

Ми кр╕зь землю провалились.

╤ коли людина чу╓ в учбовому центр╕ отакий неп╕дробний тон, щиру розмову, вона розум╕╓, на що вона йде, пот╕м ╖й легше. Бо коли я на фронт╕ воював ╕ коли зазирав в лице смерт╕, я за рахунок от таких речей спок╕йн╕ше сприймав удари дол╕.

Тому з ними треба говорити, проводити морально-виховну годину таку сво╓р╕дну, ну ╕ плюс ви розум╕╓те, що це ще авторське, що це я кладу на власний досв╕д ╕ ще в руках ╕нструмент, струни, г╕тара, ну ╕ енергетика в╕дпов╕дно.

У молодих хлопцях закладаю таку штуку, що будуть втрати, я одразу попереджаю, що це в╕йна…

Я ран╕ше виступав в будь-якому стан╕ ╕ будь-де, ╕ часто нав╕ть не було п╕дключення м╕крофон╕в, ви уявля╓те, це були площ╕, майдани, ╕ мен╕ доводилось пробивати слово…

- Це треба голосов╕ зв’язки дуже напружувати, пот╕м п╕клуватися про них.

- Мене часто запитують: «Дмитре, а де у вас була постановка голосу?», я кажу: «На вулиц╕ ╕ на стад╕онах».

Ну, я тертий калач. Я пройшов, скаж╕мо, ╕нтернат ╕ комунальну квартиру, вулицю ╕ спорт, ╕ за плечами в мене три арм╕йськ╕ служби. Була перша прикордонна в 97-му роц╕, у 2015-му був моб╕л╕зований. Зараз – по повн╕й програм╕, як ╕ вс╕ громадяни Укра╖ни. ╤ тому це вже натруджен╕ зв’язки. З цього приводу в мене ╓:

«Я чую серцебиття стук, у горл╕ натруджен╕ зв’язки, та з мене лл╓ться звук, глядач не побачить поразки».

- Дмитре, вам доводилося когось втрачати на ц╕й в╕йн╕?

- Так, дуже багато. У мене в десантно-штурмових в╕йськах ╕з мого розв╕двзводу дуже велик╕ втрати, дуже мало залишилось живих, вс╕ полегл╕. М╕й командир взводу – «Полтава», ╤гор Дорошенко, в╕н нин╕ уже, св╕тла пам’ять, там. Йому так пос╕кло жив╕т, що в реан╕мац╕йц╕ у нього вся р╕дина вит╕кала з черева, а другу операц╕ю не витримала серцево-судинна система, навантаження, ╕ все.

Це я розпов╕даю т╕льки одинок╕ випадки. ╤ з позивним «Д╕д» у мене була людина в Соледар╕. Там йшла така колотнеча, по нас уже сипало з всього ╕ чим завгодно. Я сиджу, сп╕лкуюся з людиною, як-от з вами, в╕н: «Я п╕ду перекурю». – ╤ йому дельтовидний уламок в╕д м╕номета просто прошива╓ мозок. ╤ його мозок вибива╓ просто на асфальт. А це зима, холод, мозок замерза╓, дуже все стине, йде пар з т╕ла, його беруть пачкують… А це просто д╕йсно Герой. У нього батько полковник, в╕н м╕г ╕ в╕дмовитись, якось п╕ти осторонь служби, але в╕н зробив св╕й вчинок. ╤ таких випадк╕в багато.

Кожного разу, коли ╖хав п╕сля бойових, коли повертаюсь, завжди задаю соб╕ запитання: «А чому не я, чому вони, чому така несправедлив╕сть?» От пост╕йно запитання соб╕ це задаю. Видно, так треба Творцю.

- Як кажуть психологи, неправильно ставити соб╕ це запитання. Якщо ти мав би бути на цьому м╕сц╕, ти б ╕ був на цьому м╕сц╕. ╤ хтось же ма╓ вижити…

- От для того, мабуть, я за побратим╕в виконував таку «дорогу словосп╕ву». Скаж╕мо, я за них проговорюю те, що вони хочуть сказати, адже вони не вс╕ творч╕ люди. Дуже багато по горизонтал╕ людей, як╕ просто хорош╕ прац╕вники, трудар╕, знають в╕йськову справу ╕, до реч╕, п╕дходили до не╖ здеб╕льшого творчо, але вони не могли проартикулювати це все вголос, ╕, можливо, м╕й обов’язок – за них просто виказати це все, говорити, коли наста╓ час мого виступу на пол╕гонах, ╕ по бойових частинах, ╕ в шпиталях.

А в шпиталях доходить до того, що беру, скаж╕мо, якусь блюзову чи х╕п-хопову тему, а слова укра╖нськ╕. Сидить людина, в яко╖ одн╕╓╖ ноги нема, а ╕нша к╕нц╕вка ще ╓, вона заг╕псована, але пульсу╓. ╤ сво╓ю тупцею пульс в╕дбива╓, тому що його ч╕пля╓, ╕ в╕н на якийсь момент забувся, в╕двол╕кся про все ╕ живе словосп╕вом чи сл╕дку╓ за мною, як за виконавцем. ╤ в цьому вже ╓ моя невеличка перемога, тому що я його якось в╕двол╕к, вив╕в осторонь.

Я сам з ╖╖ величчю ПТСР боровся в такий же спос╕б – у творчий. Це мен╕ дуже допомогло.

- ╤ як саме ви боролись?

- В╕двол╕каюч╕ думки, мистецтво, творч╕сть, художн╕й ф╕льм, картини, сп╕лкування.

Розум╕╓те, я не знаю, чого мен╕ так щастить… Коли п╕сля свого важкого м╕нно-вибухового поранення переправлявся р╕зними шляхами. Мен╕ надавали допомогу в червон╕й зон╕ в Соледар╕, пот╕м якимось чудом ми вирвалися в Краматорськ, там вже к╕льце звужувалось... Спершу я був у шпитал╕ Мечникова в Дн╕пр╕. Мен╕ морф╕й кололи, щоб не було внутр╕шньочерепного тиску. Я пробивався сво╖м язиком, що я хочу в Ки╖в.

- Ви хот╕ли додому, я правильно розум╕ю?

- От земля оця. Я хот╕в до Ки╖всько╖ Рус╕ потрапити, тут, на н╕й побути.

- До серця Ки╖всько╖ Рус╕.

- Саме так. ╤ це мене в╕двол╕кало. Було запитання про ПТСР, як допомага╓. Мене коли р╕зали, штопали, латали в л╕карн╕, я сестричкам читав нав╕ть поетику «Медсестра». Ну, не було чим розрахуватися, кажу: «Сестри, с╕дайте, я вам почитаю поетику».

У л╕карн╕ замначмеда пан╕ Марина п╕дходить ╕ каже: «Значить так, ми до тебе пришлем психолога, молоду психологиню». Я кажу: «Так при╓мно, давайте». «Якщо вона не впора╓ться, це ще не все, ми вам пришлем б╕льш таку дорослу, св╕дому». Ну, я дал╕ слухаю. «Якщо це не допоможе, ми приведем вс╕я психолог╕в, який вислухову╓ генерал╕в, в╕н такий серйозний, досв╕дчений. Якщо ╕ це не допоможе, ми вам припишемо як╕сь психотропн╕ колеса або заспок╕йливе».

╤ мен╕ ця психологиня допомогла, я ╖й виговорився. Щоправда, чекав, коли прийде вс╕я психолог╕в, але не прийшов. ╤ я так ╕ не докотився до кол╕с.

- Тобто молода спец╕ал╕стка впоралась?

- Впоралась. ╤ треба, до реч╕, в╕ддати належне, що зараз у л╕карнях прид╕ляють час пораненим, тим, хто з ЗСУ, дуже хороше ставлення, тож дякую вам, медики, л╕кар╕, низький укл╕н.

- Але ви про це розказу╓те не сумно, не траг╕чно, а якось з гумором, з ╕рон╕╓ю.

- Ну, р╕ч у т╕м, що на в╕йн╕ почуття гумору ряту╓. Там нав╕ть воно трошки г╕пербол╕зоване. Ти весь час перебува╓ш на меж╕ життя ╕ смерт╕. Ти мусиш хапатись за якийсь р╕д д╕яльност╕, щоб в╕двол╕катися. Тактичним ножем, скаж╕мо, шматок хл╕ба вр╕зав або якийсь на╖док взяв з’╖в, передав комусь наб╕й… Пост╕йно см╕╓шся з якихось речей, весь час на ╕рон╕╖… ╤ тому про це все згадую з гумором.

- Ви морально були готов╕ до велико╖ в╕йни?

- Р╕ч у т╕м, що в╕йна в нас почалася не сьогодн╕ ╕ не вчора, вона в нас понад чотириста рок╕в трива╓. Так, сучасна рос╕йсько-укра╖нська в╕йна з 14-го року…

Усе це я давним-давно знав, тому що я укра╖нсько╖ «прошивки». Я знаю, який в╕н, московит, – з загарбницькою психолог╕╓ю, що в╕н витворя╓, що в╕н робить, ╕ тому я до цього поставився з громадянською глибокою позиц╕╓ю, я п╕шов добров╕льно. Ну, а нин╕ взагал╕ я став во╖ном ЗСУ ╕ в╕йськовослужбовцем оф╕ц╕йно, тому що я п╕дписав контракт, я служу Збройним силам Укра╖ни.

Я зм╕нив повн╕стю, на 360 оберт╕в, свою д╕яльн╕сть, сферу ╕ в╕ддаюсь цьому д╕лу сповна, тому що знаю, що в цей час потр╕бно боротися за те, що ми залишимо нащадкам. Наш час такий. Багатьом громадянам хочеться пожити гарно, солодко, в яскравих фарбах, але ми живемо в такий час, у таку добу, тому я зробив св╕й св╕домий вчинок. Я знав, на що я йду. Можливо, хтось мене буде слухати, подумають, що це якийсь романтик, н╕-н╕-н╕, це не романтик. Я с╕в ╕ перед тим дуже добре подумав. Спершу я п╕шов у ТРО, розчистив Ки╖в ╕ околиц╕, робив теж конвоювання, блокпости, пот╕м займався волонтерською д╕яльн╕стю. Мен╕ стало цього замало. Я прийняв р╕шення п╕ти в десантно-штурмов╕ в╕йська. У мене був двом╕сячний серйозний вишк╕л, де я отримав 106 ВОС, – це розв╕дник. Були настр╕ли: денн╕, н╕чн╕. Уже там перебуваючи, ти ста╓ш тертим калачем ╕ в╕дчува╓ш оте в╕йськове братство. Проходиш топограф╕ю, маскування, тактичне перем╕щення – ╕ ста╓ш во╖ном.

- ╤ все ж ви дал╕ займа╓теся мистецькою д╕яльн╕стю, виклада╓те. Знаю, брали в╕дпустку, щоб знятися в к╕но свого батька. Так?

- Я пост╕йно даю виступи козакам-в╕йськовослужбовцям. ╤ як актора ╖м ц╕каво мене побачити, бо я ще й ф╕льми до к╕нотеатр╕в Укра╖ни дублюю, у мене шлейф к╕нороб╕т… Вони мене вп╕знають, мен╕ ╓ що ╖м розпов╕сти, ╕ так виходить, що в мене творч╕сть перепл╕та╓ться з в╕йськовою справою. Я ╖м передаю якийсь св╕й в╕йськовий досв╕д…

Ось з одн╕╓ю творчою людиною ми вир╕шили зробити к╕носценар╕й. Ну до кого п╕ду? Йду до Костянтиновича – батька. Кажу: «Костянтинович, давай пиши, ╓ така ╕стор╕я».

В╕н прочитав к╕носценар╕й, йому д╕йсно тьохнуло. Ну а пот╕м в╕н сказав: «Давай режисером будь». Довго-довго його вмовляв ╕ таки умовив, сказав, що це картина необх╕дна, що вона на час╕. Я взяв начебто в╕дпустку, але все одно був весь час у робот╕.

Картина про те, як фронтовик адапту╓ться до звичайного життя. У головн╕й рол╕ я – ваш пок╕рний слуга. Картина, що мен╕ подоба╓ться, там нема╓ ц╕╓╖ чорноти… Ми показали, як головний герой в╕йськовий потрапля╓ в село, як поводить себе в побут╕, у нього виникають проблеми з другою половиною, як в╕н ╖х вир╕шу╓. Ф╕льм також про те, що в Укра╖н╕ ще ╓ села ╕ вони мальовнич╕, ╕ що в нас прекрасн╕ люди…

Це короткий метр п╕д назвою «Фосфор». К╕но незабаром по╖де на фестиваль у Н╕меччину, Англ╕ю. В Укра╖н╕ покажуть на к╕нофестивал╕ «Брук╕вка», в╕н, власне, ╕ в╕дкри╓ цей фестиваль.

- З нетерп╕нням чека╓мо виходу стр╕чки. Нам дуже багато рок╕в розказували, що укра╖нського к╕но нема╓, що ми взагал╕ як╕сь не так╕. Ну ви, мабуть, як людина мистецтва, як людина к╕но на соб╕ це мали якось в╕дчути. Багато хто з ваших колег, маю на уваз╕ з Укра╖ни, ╖хали за рублем у Рос╕ю… Але н╕ ви, н╕ ваш батько не по╖хали.

- У нас була дуже ч╕тка позиц╕я, ми вже тод╕ розмежовували…

Наш╕ актори, к╕носценаристи, продюсери боялися втратити з московитами зв’язок, ф╕нансування.

Розум╕╓те, ус╕ хочуть, щоб все було одразу, швидко. Було мало людей з позиц╕╓ю.

У мене все навпаки – я в╕дмовлявся в╕д дуже багатьох московитських картин, я знав, що це, по-перше, п╕д╕рве престиж мо╓╖ кра╖ни, мо╓╖ нац╕╖. ╤ нав╕що? Я – укра╖нець. Поб╕льше б тод╕ такого мислення, було б менше вс╕╓╖ ц╕╓╖ б╕ди… Але це вже ╕нша ╕стор╕я, цього не повернути.

╤ я вже тод╕ писав св╕й словосп╕в укра╖нською мовою, вже тод╕ ╖здив по осередках, по шпиталях з виступами. За сво╓ треба боротись, сво╓ треба в╕дстоювати ╕ битись за нього, обов’язково.Коли вийшов ф╕льм «Той, хто пройшов кр╕зь вогонь» режисера Михайла Герасимовича ╤лл╓нка, де я з╕грав головну роль, – льотчика ╤вана Доценка, прототип укра╖нця, – це був 2011 р╕к. Тод╕ у к╕нотеатрах були або заокеанськ╕ картини, або була б╕да – к╕но московит╕в.

╤ наша картина з ╤лл╓нком пробила цей шлюз, ╕ в к╕нотеатрах почало пломен╕ти укра╖нське. Пот╕м вже з╕брались ╕нш╕ к╕нокартини ╕нших режисер╕в, але це вже були картини укра╖нськ╕, укра╖нською мовою, що дуже

важливо, ╕ це формувало сучасне укра╖нське к╕но…

Звичайно, це потр╕бно було ран╕ше робити, так само, як укра╖нський дубляж, – озвучення укра╖нською мовою закордонних персонаж╕в.

- До реч╕, у нас у сусп╕льств╕ недавно була дискус╕я, чи потр╕бно ╕ноземн╕ ф╕льми дублювати укра╖нською мовою. Моя, скаж╕мо, позиц╕я така, що обов’язково потр╕бно. Мен╕ доводилося в╕дв╕дувати к╕нотеатри в Н╕меччин╕, ╤спан╕╖, ╕ вс╕ ╕ноземн╕ ф╕льми продубльовано на нац╕ональну мову…

- Небезп╕дставно. По-перше, коли людина не зна╓ ╕ншо╖ мови, ╖й т╕льки пропонують субтитри, вона хоче сенсорику отримувати з╕ слова. Бо спочатку було слово! ╤, не розум╕ючи сенсу, вона буде п╕дчитувати внизу рядочок-б╕гунець, субтитр, але вона пропуска╓ оч╕, акторську гру, чутт╓ву сторону, гаму почутт╕в.

- ╤ взагал╕ насолоду цим мистецтвом.

- ╤ таким чином виходить, що це шкутильга╓, це дуже великий м╕нус. Ну ╕, кр╕м того, укра╖нський дубляж да╓ можлив╕сть укра╖нцям, як╕ хочуть вивчити укра╖нську мову, приходити до к╕нотеатру ╕ дивитися вишукано-хороших, грамотних перекладач╕в, ф╕лолог╕в ╕ потихеньку п╕дучуватись.

Укра╖нський дубляж да╓ можлив╕сть показати класичну укра╖нську мову. Я виступав з приводу цього. ╤, звичайно, укра╖нський дубляж потр╕бен, однозначно. Це для розвитку нашо╖ нац╕╖, адже мова – це лице нац╕╖.

- Ск╕льки вже у вас продубльованих ф╕льм╕в?

- Там вже за дв╕ст╕ виходить. Я з 2006-го року цим займаюсь. Це були ще «Тачки»… Художн╕й ф╕льм «Рят╕вник» – в╕йськовий, дуже хороший ф╕льм про п╕дводних плавц╕в, як╕ рятують з води людей.

«Я Легенда» У╕лла См╕та, де в╕н сам опинився у безлюдному м╕ст╕, фантастичний такий ф╕льм. «Кап╕тан Америка», де я робив шк╕пера, з «Мадагаскару» – п╕нгв╕нчика.

- Ви ж все одно перевт╕лю╓теся в цю роль, хоча вас в╕зуально ╕ не видно, потр╕бно передати тембр ╕ все-все. Яка роль вам б╕льше до душ╕ була?

- Скажу щиро, я до кожно╖ рол╕ ставлюся, як до останньо╖. ╢ в мене така риса. Мен╕ треба знати його шлейф, автоб╕ограф╕чн╕ як╕сь реч╕, чим в╕н живе, чим диха╓. Ну якщо жартувати, мен╕ треба знати його розм╕р ноги ╕ що в╕н вранц╕ любить, я╓шню з беконом чи просто я╓шню-глазунью, в╕н п’╓ чай чи каву. А якщо серйозно, мен╕ потр╕бно знати його спос╕б мислення, темперамент… У кожну роль я вкладаю енергетику. Тому вс╕ вони для мене близьк╕.

- Ви отримали дуже важке поранення в голову. Але у вас вид д╕яльност╕ такий, що потр╕бно мати добру пам'ять… Це якось вплинуло на вас?

- Пам’ятаю, коли витягли ╕з мозочка цей уламок, зшили, ╕ телефон дзвонить: «Алло, Дмитро, в к╕нотеатр╕ “Жовтень” показ ф╕льму “Той, хто пройшов…” на твою п╕дтримку» чи, наприклад: «Треба там з╕брати кошти на дрони, ти зможеш?» Кажу: «Звичайно, зможу». ╤ от на мен╕ це все загою╓ться, я ╖ду туди, на показ, щоб сказати пару сл╕в перед показом сво╓╖ к╕нокартини. П╕дходить до мене людина ╕ каже: «Дмитре, тр╕шки затримка, люди тут з╕брались, у тебе ж г╕тара ╓ з собою?» Ну я, чесна людина, говорю: «Ну ╓ г╕тара в багажнику, куди ж я без не╖». «Ви могли б виступити з╕ словосп╕вом?» Ну ╕ я сп╕ваю. Першу п╕сенну опов╕дь, другу, третю, вс╕ сидять, уже – концерт. ╤ бувало так, що я сп╕ваю, але не знаю, виконаю п╕сню до к╕нця чи н╕, може, ╕ впаду, бо виконував як востанн╓.

╤ так я тренував пам’ять, виконував, згадував текст ╕ в╕дтворював.

- Це тр╕шки екстремально з вашого боку.

- Екстремально. Але я прихильник того, що мозок мусить працювати, ╕ його д╕йсно треба пост╕йно тренувати. ╤ в мене все в╕дновлення було в робот╕, у виступах. Я ж кажу, я виступав, а на мен╕ загоювались шрами.

Розмовляла Оксана Климончук, СтратКом – Укр╕нформ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 18.08.2023 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25378

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков